Сутність і значення конкурентоспроможності продукції підприємства

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям – ринок.

Ринок – це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж.

При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition).

Конкуренція – це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба – це динамічний процес. Он сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу. Предметом конкуренції є товар або послуга, за допомогою якого фірми-конкуренти прагнуть завоювати визнання на ринку й дістати прибуток. Об'єктом же конкуренції виступає споживач і покупець, які можуть вирішити долю того або іншого товару або послуги. Метою конкурентної боротьби є закономірна, гідна перемога за рахунок високої оцінки споживачем конкурентоспроможності запропонованого товару (послуги).

Для того щоб прогнозувати можливість перемоги фірми в конкурентній боротьбі, необхідно вміти визначити кількісно і якісно як її здатність – конкурувати, так і конкурентоспроможність.

Актуальність проблеми конкурентоспроможності українських товарів особливо зросла в цей час, коли наша економіка ставить за мету зайняти гідне місце в світовому економічному просторі. На сучасному етапі розвитку представляється також актуальним визначення рівня конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Ця проблема має кілька аспектів, включаючи вибір критерію оцінки рівня конкурентоспроможності, встановлення взаємозв'язку ціни і якості, економічного ефекту й ціни споживання продукції.

Проблема забезпечення конкурентоспроможності підприємств і продукції не є новою, оскільки розглядається тривалий час. Одним з основоположників цієї теорії є М. Портер, який визначив основи цієї теорії ще у 1980 р.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти («ромб національних переваг» (рис. 19.1)) – складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме:

1. Параметри факторів виробництва. Це насамперед фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, - інформаційна, наукова і технічна забезпеченість та стан ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури, а також, крім того, традиційні фактори виробництва - праця, земля, капітал, підприємницька активність.

M. Портер (M. Porter) поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва і тим більше не з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

2. Стратегія фірми. Вона має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку. Правильно обрана стратегія передбачає формування прогресивної бізнес-структури, заснованої на ефективному менеджменті.

3. Параметри попиту. Це насамперед місткість ринку, його динаміка, диференціація, рівень вимог покупців до якості товару.

4. Споріднені і підтримуючі галузі. Вони забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. Це єдність взаємопов'язаних галузей – кластер.

Рис. 19.1. «Ромб національних переваг» за М. Портером

М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

Поняття конкурентоспроможності продукції досить ємне і багатогранне й не може бути зведено тільки до техніко-економічних показників виробу.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

- конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

- можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

- розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

- очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

- визначальні параметри продукції основних конкурентів;

- найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

- термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Крім перерахованих вище моментів конкурентоспроможність продукції характеризується також і економічною складовою, що включає в себе вигідність або невигідність даного товару з погляду витрат на його використання й утилізацію: кількість і вартість спожитих сировини й матеріалів, палива й енергії, витрати й строки здійснення ремонтних робіт і постачання запчастинами, кількість робітників, необхідних для обслуговування даного товару, витрати на їхню заробітну плату, навчання й підвищення кваліфікації та ін.

Немаловажне місце у визначенні рівня конкурентоспроможності продукції займають питання іміджу й престижу як фірми, що виробляє даний товар, так і комерційних і торговельних фахівців, що працюють по поданню й продажу товару споживачам. Конкурентоспроможна продукція повинна підходити наступним вимогам:

- якість продукції повинна бути не нижче аналогів наявних на ринку;

- виробництво продукції повинно бути рентабельним;

- вона повинна бути експортно-принадною.

Отже, підприємство для забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції повинно здійснювати контроль по групах параметрів, тобто по якості й по витратах на виробництво й реалізацію, стежити за конкурентами й кон'юнктурою ринку. Звідси, виробництво конкурентоспроможної продукції завжди ефективно для виробника. Однак на практиці часто спостерігаємо зворотне. Виробникам часто не вдається одночасно досягати й високої якості й низьких витрат.

Для підвищення рівня конкурентоспроможності продукції в цілому, необхідні дослідження й оцінка впливу факторів на цю важливу властивість продукції. Аналіз літературних джерел показує, що існують різні класифікації цих факторів:

‒ технічний рівень і якість продукції,

‒ ціна,

‒ строки поставки,

‒ платоспроможний попит населення,

‒ насиченість ринку аналогічною продукцією,

‒ наявність сервісу,

‒ забезпечення запчастинами тощо.

Зазначені фактори умовно ділять на ендогенні й екзогенні. При цьому, ендогенні фактори характеризують можливості промислового виробництва країни-експортера й впливають насамперед на техніко-економічний рівень експортованої продукції, що істотно впливає на якість продукції, витрати на її створення й експлуатацію, встановлення ціни й організації післяпродажного сервісу. А екзогенні фактори характеризують потреби світового ринку або конкретного ринку товарів країни-імпортера й визначають попит на продукцію даного виду. Це кон'юнктура зовнішнього ринку, що визначає його насиченість товарами-аналогами, регіональні особливості й умови споживання (експлуатації) продукції, наявність реклами, а також умови конкретного ринку збуту, що включають у себе протекціоністські міри, встановлення демпінгових цін на аналогічну продукцію й інші фактори.

Також виокремлюють інші фактори, що визначають конкурентоспроможність продукції, які також умовно діляться на дві великі групи - суб'єктивні й об'єктивні.

До суб'єктивних факторів, що не залежать від продуцента відносять психологічні і особистісні фактори (звички, традиції).

Об'єктивні фактори, що становлять основу конкурентоспроможності, підрозділяються на фактори, що безпосередньо залежать від продуцента (технічний рівень, якість виготовлення й ін.) і залежні від продуцента побічно (рівень технічного обслуговування проданої продукції й ін.).

Достатньо поширеною є класифікація факторів конкурентоспроможності продукції за критеріями зовнішніх і внутрішніх чинників.

Зовнішні чинники – чинники, які виникають в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем і на яких підприємство не може надати прямої дії. До них відносяться:

1. Дії держави – державне регулювання ринку (галузі), можливість здобуття державних замовлень, тендерів, пільгових ставок оподаткування і ін.

2. Дії продавців виробничих ресурсів:

a. предметів праці;

b. засобів виробництва;

c. праці;

d. фінансових ресурсів.

3. Дії конкурентів.

4. Споживчі очікування. Невідома величина, на дослідження якої направлені сили підприємства. З одного боку, як чинник зовнішнього середовища вони диктують підприємству певні умови, з іншої – зі всіх приведених вище чинників саме цей найбільш схильний до змін у результаті діяльності підприємства. Зі свого боку підприємство може не лише задовольняти чекання споживачів, але і формувати їх, пропонуючи нові характеристики товару або певним чином позиціонуючи його статус.

Внутрішні фактори конкурентоспроможності продукції – формуються в результаті дій підприємства. Їх можна розділити на виробничі і невиробничі.

Виробничі фактори – фактори, дія яких виявляється в процесі виробництва. До них відносяться:

- технологічні фактори (конструкційний набір функціональних характеристик, якість сировини, технічний рівень і стан устаткування, кваліфікаційний рівень працівників, якість управління і контролю, рівень організації виробництва, відповідність нормам, стандартам і. т.д.);

- цінові фактори – витрати виробництва і вартість експлуатації.

Невиробничі фактори – фактори, дія яких виявляється в процесі реалізації товару. До них можна віднести:

- цінові фактори – цінову стратегію підприємства

- маркетингові фактори – прийоми і методи просування товару, об'єм і якість сервісних послуг, умови оплати, формування іміджу, впізнанності, інформативності товару і так далі.

В узагальнюючому вигляді можна констатувати, що конкурентоспроможність пов'язана із двома основними показниками – рівнем ціни і рівнем якості продукції. Причому другий показник поступово виходить на перше місце. У зв'язку із цим розглянемо забезпечення якості продукції як основу складову конкурентоспроможності.