Науково-технічний та організаційний прогрес як основа інноваційної діяльності

Науково-технічний прогрес (НТП) – це безперервний процес удосконалення існуючих і створення нових елементів техніки і технології з упровадженням їх у виробничий процес і сферу споживання.

НТП виступає у двох формах: еволюційній і революційній.

Еволюційна форма НТП – це поліпшення техніко-економічних параметрів, модернізація, створення нової техніки і технології в межах одного і того ж технічного покоління.

Революційна форма НТП – виникнення принципово нових науково-технічних ідей, які приводять до зміни поколінь техніки і технології.

Науково-технічна революція є складовою частиною НТП.

Науково-технічна революція (НТР) – це вищій ступінь НТП, який означає докорінні зміни в науці та техніці, що роблять революційний вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації, управління.

За час існування людства здійснено багато НТР, які отримали назву завдяки знаряддям праці, найбільш поширеними у той час: кам’яне століття, залізне століття тощо. Сучасний етап розвитку людства отримав назву століття кібернетики або століття ЕОМ.

НТР, яка зумовила розвиток цього етапу людства, суттєво відрізняється від попередніх за якісними і масштабними параметрами, головними з яких є:

перетворення науки на безпосередньо виробничу силу суспільства, оскільки вона впливає на вдосконалення всіх факторів виробництва (засоби праці, предмети праці, робочу силу), посилюючи кожен із них, а загалом – народногосподарський комплекс в цілому;

скорочення часового інтервалу з моменту появи відкриттів і винаходів до їх практичної реалізації;

випередження практики теорією, що дає можливість прогнозування як буде розвиватися техніка і технологія через тривалий час;

розширення меж проникнення НТР у всі сфери життєдіяльності людини і масштабність пізнання та реалізації;

новий стан суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки на пріоритетну сферу діяльності;

інтеграція науки і виробництва, а також різних галузей самої науки;

якісне перетворення усіх елементів виробництва: засо­бів і предметів праці, самої праці.

Основні напрями НТП– це такі напрями розвитку науки і техніки, реалізація яких на практиці дозволить забезпечити максимальну ефективність у найкоротший термін.

Виділяють загальнодержавні та галузеві напрями НТП. Загальнодержавні – це напрями НТП, які на даному етапі й у найближчому майбутньому є важливими для держави або групи держав. Галузеві – це напрями НТП, які є пріоритетними для окремих галузей промисловості.

У ХХ ст. до загальнодержавних пріоритетних напрямів НТП належали:

електрифікація народного господарства – процес виробництва і широкого використання електроенергії у виробництві та побуті й заміна нею інших форм енергії у суспільному виробництві;

механізація та автоматизація виробничих процесів – комплекс заходів, що передбачає заміну ручних операцій механізованими, упровадження автоматичної техніки, технологічних ліній і виробництв. Комплексна механізація являє собою виконання всього виробничого циклу машинами і механізмами. Автоматизація – це вищий ступінь механізації, яка являє собою повне або часткове використання технічних засобів для заміни участі людини у виробничому процесі;

хімізація – процес виробництва і застосування хімічних продуктів у народному господарстві та побуті, упровадження хімічних методів, процесів і матеріалів у народному господарстві та побуті.

До пріоритетних напрямів НТП на сучасному етапі розвитку суспільства належать:

електронізація – забезпечення всіх сфер виробництва і громадського життя високоефективними засобами обчислювальної техніки аж до використання принципів штучного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв'язку й ін.;

комплексна автоматизація на базі електронізації, упровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів із ЧПУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами;

створення і використання нових високоякісних, термостійких та високоміцних матеріалів, що мають нові властивості: радіаційну стійкість, надпровідність, стійкість до зносу, надвисоку твердість, надчисті матеріали із заданими властивостями;

освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, вакуумної, детонаційної й ін.;

авіакосмічні технології та технології оборонно-промислового комплексу;

ресурсозберігаючі технології, дослідження яких спрямовані на збереження та розвиток природних і виробничих ресурсів;

прискорений розвиток біотехнології, що сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів, розробці нових лікарських препаратів і біологічно активних речовин.

Організація діяльності людей безпосередньо впливає на економічну і соціальну ефективність економіки, у сучасних умовах набуває особливої важливості.

Організаційний прогрес (ОП) – це процес удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва, поліпшення організації праці, раціоналізації елементів господарського механізму, необхідних для розвитку та підвищення ефективності виробництва.

Організаційний прогрес має ряд особливостей:

безпосередньо не впливає на ефективність виробництва, а забезпечує реалізацію науково-технічного прогресу, який і є головним фактором зростання продуктивності економіки;

зменшує втрати робочого часу і простої устаткування, що призводить до зниження трудомісткості освоєння та використання техніки і технології;

не потребує великих витрат ресурсів при значному ефекті, що є важливим за умов ринкової економіки.

За масштабом реалізації виділяють загальносистемний (галузевий, міжгалузевий, регіональний) організаційний прогрес і локальний (внутрішньовиробничий) організаційний прогрес на рівні підприємства.

Ключовими об’єктами організаційного прогресу виступають:

організація виробництва – певним чином організована і скоординована у часі та просторі взаємодія факторів виробництва;

Виділяють локальні та суспільні форми організації виробництва. Локальні форми організації виробництвавключають: раціональне поєднання елементів виробничого процесу в межах підприємства, цеху, дільниці; кооперування окремих виробничих ланок (цехів, дільниць); розподіл та поєднання окремих виробничих процесів на підприємстві. Суспільні форми організації виробництва включають: концентрацію; деконцентрацію; спеціалізацію; кооперування; конверсію; комбінування; диверсифікацію.

організація праці –певним чином організована і скоординована у часі та просторі робоча сила, здатна створювати матеріальні блага і духовні цінності;

Організація праці у часі забезпечується поділом праці, кооперацією праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці та ін. Організація праці у просторі виявляється в побудові бригад, закріпленні персоналу за робочими місцями та ін.;

вдосконалення елементів господарського механізму – система управління, планування, фінансування, стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, що є умовою поліпшення організації трудової діяльності та засобом поєднання організаційного та науково-технічного прогресу.

До основних тенденцій організаційного прогресу на сучасному етапі розвитку суспільства належать:

прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат
часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктив­но необхідним і економічно доцільним;

раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукти на всіх стадіях відтворювального процесу переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх використання, утилізації відходів виробництва;

формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних із метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, відповідальність за кінцеві результати діяльності, фінансову стійкість і прибутковість;

активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їх компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демо­кратії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організо­ваності й виконавської дисципліни.