Управління інноваційними процесами на підприємстві

Результати інноваційної діяльності істотно позначаються на всіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку. З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.

У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функціонування господарюючого суб’єкта: стабілізаційні (збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку тощо) і розвиваючі (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і ін.). Як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривалого виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.

Розвиток суб’єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому можна забезпечити різними шляхами.

Екстенсивний – передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції; відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов’язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе через те, що наявні ринки вже заповнені товарами.

Інтенсивний науково-технічний – передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку – підвищення конкурентоспроможності. Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково-технічний – передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

Вказані роботи можуть бути виконані, як власними силами, так і зовнішніми науковими організаціями, причому підприємство може бути власником (співвласником) інтелектуального продукту або не бути таким. Класифікація підприємств на рис 15.1. є традиційною.

Рис 15.1. Організація інноваційного процесу на виробництві

Потреба в здійсненні інноваційної діяльності на підприємстві обумовлена:

– посиленням інтенсивних чинників розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технологічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності;

– визначальною роллю науки в підвищенні ефективності розробки і упровадження нової техніки;

– необхідністю істотного скорочення термінів створення, освоєння нової техніки;

– підвищенням технічного рівня виробництва;

– необхідністю розвитку масової творчості винахідників і раціоналізаторів;

– збільшенням витрат і погіршенням економічних показників підприємств при освоєнні нової продукції;

– швидким моральним старінням техніки і технології;

– об’єктивною необхідністю прискореного упровадження нової техніки і технології і ін.

Інноваційна діяльність підприємства – це складна динамічна система дії і взаємодії різних методів, чинників і органів управління, що займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, вдосконаленням устаткування і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі новітніх досягнень науки, техніки і передового досвіду; плануванням, фінансуванням і координацією науково-технологічного прогресу; вдосконаленням економічних важелів і стимулів; розробкою системи заходів з регулювання комплексу взаємообумовлених заходів, спрямованих на прискорення інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу і підвищення його соціально-економічної ефективності.

Розробка нововведень потребує значних капітальних вкладень, тому сучасна політика держави спрямована на всебічне стимулювання фінансування інноваційної діяльності. На макроекономічному рівні на розвиток науки виділяється майже 1% національного доходу. На мікроекономічному рівні передбачено пільги в розмірі 50% від прибутку, які підприємства можуть використовувати для розвитку інноваційної сфери, але якщо обсяг інноваційної продукції, яку розробляють і реалізують підприємства, становить не менше 70% від загального обсягу продукції підприємства.

Комплексна система управління інноваційними процесами включає такі складові (рис. 1.2).

1. Визначення напряму інноваційної діяльності. Виконуються маркетингові дослідження, визначається актуальна потреба суспільства та конкретний споживач інновацій. Визначається можливість задоволення цієї потреби. Для цього проводиться збирання зовнішньої інформації за такими групами спостереження: конкуренти, технології, ресурси, ринок, законодавство.

2. Аналіз власних можливостей підприємства та організації. Аналізується реальність виконання обраної інноваційної діяльності на підприємстві. Виконується аналіз рівня кадрового потенціалу, виробничого (споруд, обладнання), володіння прогресивними технологіями та оцінюється фінансове забезпечення.

3. Розробка техніко-економічного обґрунтування інноваційного проекту (ТЕО). ТЕО має включати весь комплекс факторів, які впливають на якість інноваційного проекту залежно від світового рівня. ТЕО включає наступні складові: обґрунтування вихідних вимог до інноваційного проекту, технічний аналіз, аналіз ресурсного забезпечення, фінансовий аналіз, економічний аналіз, екологічне обґрунтування, висновки та пропозиції.

4. Планування інноваційного процесу:

а) розробка бізнес-плану інноваційного проекту;

б) складання сіткового графіка.

Рис. 15.2. Система управління інвестиційними процесами на підприємстві

5. Формування команди виконавців інноваційного проекту. Формується команда новаторів, творчих, ініціативних, здатних стійко вирішувати значні проблеми, які завжди виникають при інноваційній діяльності. Визначаються креативні здібності кожного виконавця і раціонально використовуються у діяльності колективу. Формується в колективі дух гармонії, доброзичливості, демократичності при обговоренні питань. Колектив, об’єднаний спільною метою, зацікавлений матеріально кінцевими результатами. Консерваторам та диктаторам не місце в такому колективі.

6. Методи розробки нових ідей, інновацій. При розробці нововведень необхідно використовувати прогресивний світовий досвід та використовувати наступні методи: наукові методи; винахідницькі методи; мозковий штурм.

7. Управління виконанням інноваційного процесу. Управління виконується на основі бізнес-плану та сіткового графіку. В процесі виконання визначаються фактичні показники планів і порівнюються із запланованими. При негативному відхиленні фактичних показників приймаються ефективні рішення, які дозволяють усунути негативні явища та досягти запланованої мети.

8. Післяпроектне обслуговування. Інновація має нові властивості, яких не знають споживачі, а тому необхідно проводити навчання персоналу, споживачів, сервісне та гарантійне обслуговування інновацій.

Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища, у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності, і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, має функціонувати згідно з такими принципами:

– адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб’єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);

– динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

– самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;

– саморегуляції – коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;

– саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

За цими принципами має функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб’єктів господарської діяльності.

Позитивний вплив інноваційних процесів повинен проявлятися в виробництві конкурентоспроможної продукції, рості фондовіддачі, зниженні фондомісткості продукції, підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якості і зростанні рентабельності виробництва продукції.

Для виявлення результатів впливу інноваційного процесу на підприємницьку діяльність порівнюють дані діяльності з впровадження у виробництво проекту інновацій і без їх впровадження. І якщо позитивного ефекту не спостерігається, то такі інновації рекомендувати до впровадження немає сенсу.