Тема 9. Обґрунтування виробничої програми підприємства

9.1. Сутність виробничої програми та її місце в системі планів підприємства

9.2. Фактори формування виробничої програми

9.3. Аналіз та планування обсягів реалізації продукції підприємства

9.1. Сутність виробничої програми та її місце в системі планів підприємства

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства, за умови, що підприємство одержує прибуток. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного плану, на основі якого складається виробнича програма підприємства.

Отже, виробнича програма – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

1) правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживача;

2) повного ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами і, насамперед, виробничою потужністю.

Виробнича програма включає в себе:

1) план виробництва продукції (за номенклатурою, асортиментом, кількістю та терміном постачань);

2) план збуту продукції;

3) розрахунок виробничої потужності.

Виробнича програма є основою для складання наступних розділів плану підприємства: технічного розвитку й організації виробництва; підвищення економічної ефективності виробництва; капітальних вкладень; капітального будівництва; матеріально-технічного забезпечення; праці та кадрів; собівартості, прибутку та рентабельності; фондів економічного стимулювання; соціального розвитку; заходів з охорони природи; фінансового.

Місце виробничої програми в системі планів підприємства представлено на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Місце виробничої програми в системі планів підприємства

В основу розробки виробничої програми має бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:

— на основі вивчення, аналізу та перспективи розвитку ринкового попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції;

— державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення державного резерву (при цьому держава гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими ресурсами);

— державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень (держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами);

— портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки (такі контракти періодично переглядаються та поновлюються);

— частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим (у виробничій програмі повинні враховуватися потреби підприємства, які визначаються на основі балансів матеріальних ресурсів, що відображають потребу у них та джерела її покриття).

При розробці виробничої програми передбачається досягнення необхідних темпів зростання виробництва; освоєння нових видів продукції; раціональний розподіл продукції, що випускається, по календарних термінах. Основна увага приділяється підвищенню ефективності виробництва, досягненню беззбитковості по збитковій частині номенклатури. Передбачається відновлення фондів і впровадження нової техніки, підвищення використання виробничої потужності, зростання продуктивності праці.

Для обґрунтування і правильного формування виробничої програми підприємства у бізнес-плані необхідно надати таку інформацію:

— характеристика пропонованої продукції;

— оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

— стратегія маркетингу.

В умовах ринкової невизначеності можуть застосовуватися різні інструменти складання виробничої програмина вітчизняних підприємствах:

1) рівневе прогнозування;

2) створення ситуаційних планів;

3) інтерактивне планування.

Рівневе прогнозуванняпредставляє процес передбачення очікуваного обсягу продажів і прибутку за трьома точками: максимальний, ймовірний, мінімальний. Воно володіє різноманітними перевагами:

1) допомагає збільшити число планових альтернатив і підготуватися до можливих негативних наслідків;

2) представляє плановикам-економістам реальне значення показників, що дозволяє уникнути складання недостатньо обґрунтованих проектів;

3) сприяє розробці системи раннього попередження або ситуаційних планів, щоб запобігти зниження планових і фактичних показників діяльності підприємства.

Ситуаційне плануваннявважається досить новим методом планування, широко поширеним на американських і японських фірмах і в компаніях. Процес ситуаційного планування виконується зазвичай в такому порядку:

1) встановлюються ключові фактори середовища, що впливають на плановані результати діяльності підприємства. В якості критеріїв для відбору показників використовуються як масштаби можливого впливу на виробництво, так і ймовірність виникнення самого процесу;

2) складається нормативний план, що виходить із найбільш ймовірного допущення комплексного впливу системи виробничих факторів на планований результат. Він стає головним компонентом розробки комплексного всеохоплюючого плану виробничої діяльності всієї організації;

3) відбирається для кожного продукту кілька визначальних або основних припущень, відмінних від найбільш вірогідною ситуації, і складається автономний план, який не входить до комплексний. Як допущення можуть бути прийняті не тільки найгірші варіанти, а й повинні бути передбачені різні випадковості. Ситуаційний план не розробляється в деталях, він наказує, що має робити кожен виконавець в тій чи іншій ситуації і яких наслідків можна очікувати при їх настанні;

4) визначається ситуація переходу до даного плану в процесі поточної виробничої діяльності, уточнюється крапка або момент перемикання з нормального плану дій на ситуативний, передбачений при виникненні непередбачених обставин.

Ситуаційне планування дає деякі переваги як в процесі розробки виробничої програми підприємства, так і особливо при її здійсненні у нестабільних ринкових умовах. Керівники та виконавці планів отримують можливість швидко діяти в несприятливій ситуації, яка була заздалегідь запланована, наприклад, при зміні попиту на товар вступає в дію ситуаційний план скорочення його випуску.

Інтерактивне планування передбачає тісну взаємодію між вищим керівництвом фірми, плановим відділом і всіма оперативними підрозділами і функціональними службами.

При розробці виробничих програм на машинобудівних підприємствах повинні бути обґрунтовані обсяги і терміни випуску по стадіях і циклам виробництва. З цією метою виробничі плани окремих підрозділів складаються так званим ланцюговим методом у порядку, зворотному ходу технологічних процесів. Вихідними плановими даними для складальних цехів служать прийняті плани продажу продукції підприємства, для механообробних - плани складальних, для заготівельних цехів - плани обробних і т.д.

Розробка виробничої програми здійснюється на більшості промислових підприємств за наступними етапами (рис. 9.2).

Залежно від таких факторів, як форма власності та рівень управління, розміри та структура підприємства, місце створення і виконання планової стратегії і інших, можуть застосовуватися три основні схеми планування виробничої програми: «знизу вгору», або децентралізовано, «зверху вниз», або централізовано, і у взаємодії. Планування знизу вгору означає, що виробничий план складається на нижньому рівні управління, у підрозділах і цехах підприємства.

Рис. 9.2. Алгоритм формування виробничої програми підприємства

При плануванні зверху вниз плани розробляються на рівні корпорації в цілому і служать для господарських підрозділів основою оперативного планування. При взаємодії поєднуються обидва наведених підходи.