Ефективність трудової діяльності на підприємстві

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Підвищення продуктивності праці має велике соціально-економічне значення як на макро-, так і на мікрорівні.

Підвищення продуктивності праці на макрорівні означає:

зростання валового внутрішнього і національного продукту, національного доходу;

зростання фонду накопичення і фонду споживання;

можливість для розширеного відтворення;

можливість для підвищення рівня життя громадян країни і рішення соціальних проблем;

можливість для розвитку країни і зростання економічної могутності держави.

Негативними наслідками зниження продуктивності праці на макрорівні є:

збільшення інфляції;

уповільнення темпів зростання або спад виробництва;

збільшення безробіття;

створення пасивного торговельного балансу.

Зростання продуктивності праці для підприємства дозволяє: істотно знизити витрати на виробництво і реалізацію продукції, якщо зростання продуктивності праці випереджає зростання середньої заробітної плати; за інших рівних умов збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, а отже, і зростання прибутку; проводити політику щодо збільшення середньої заробітної плати працівникам; більш успішно здійснювати реконструкцію і технічне переозброєння підприємства; підвищити конкурентоспроможність підприємства і продукції, забезпечити фінансову стійкість.

Підвищення продуктивності праці на мікрорівні призводить до збільшення частки живої праці і зменшення частки уречевленої праці, що впливає на збільшення часу виробництва, зменшення обсягів виготовленої продукції і зменшення маси і норми прибутку.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрахунок сукупної праці є складним. Стосовно всього народного господарства цей показник розраховується як національний дохід на одного зайнятого в галузях національного виробництва.

На підприємствах продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живої праці і розраховується через показники виробітку і трудомісткості продукції, між якими є обернено пропорційний зв'язок.

Виробіток(В) – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

(10.6)

де

V – обсяг виготовленої продукції, од.; грн.;

T – витрати робочого часу на виготовлення продукції, людино-год.; нормо-год.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

виробіток на одну відпрацьовану людино-годину – годинний;

виробіток на один відпрацьований людино-день – денний;

виробіток на одного середньооблікового працівника – річний (квартальний, місячний).

При розрахунку годинного виробітку до складу відпрацьованих людино-днів не включаються внутрішньозмінні простої. При розрахунку денного виробітку до складу відпрацьованих людино-днів не включаються цілоденні простої і невиходи.

Обсяг виробленої продукції (V) може виражатися в натуральних, вартісних і трудових одиницях виміру, у зв’язку з чим виділяють натуральний (умовно-натуральний), вартісний і за нормованим робочим часом методи визначення виробітку.

Натуральні показникивиміру продуктивності праці найбільш достовірні і більшою мірою відповідають її сутності, однак сфера їх використання є обмеженою. Натуральні показники використовуються на підприємствах таких галузей, як газова, вугільна, електроенергетика та ін., умовно-натуральні показники – в текстильній, металургійній промисловості, виробництві мінеральних добрив тощо.

Вартісні показники враховують не тільки зміни витрат живої праці, а й вплив структурних змін, матеріаломісткості продукції, впливу цін та ін. У грошовому виразі виробіток на підприємстві залежно від галузі використання даного показника можна визначити за показниками валової, товарної, реалізованої і чистої продукції.

Трудові показники передбачають використання показника трудомісткості як вимірювача продукції. На практиці він має обмежену сферу використання: на окремих робочих місцях, у бригадах, на дільницях і в цехах, що виробляють різну і незавершену продукцію, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях. Як вимірювач продукції в більшості випадків використовується величина нормованої технологічної трудомісткості, що є досягнутою на початок року.

Трудомісткість (Тр) – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції. Показник трудомісткості має переваги перед показником виробітку. Він встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами і визначається за формулою:

(10.7)

де

T – витрати робочого часу на виготовлення продукції, людино-год.; нормо-год.;

V – обсяг виготовленої продукції, од.; грн.;

В – виробіток, грн./чол.

Залежно від складу затрат праці, що включаються в трудомісткість продукції, і їх ролі у процесі виробництва виділяють такі види трудомісткості:

технологічна трудомісткість (Тр_тех) – відтворює витрати праці основних виробничих робітників, як відрядників, так і погодинників:

(10.8)

де

Тр_в – затрати праці основних робітників-відрядників;

Тр_п – затрати праці основних робітників-погодинників;

трудомісткість обслуговуючого виробництва (Тр_обсл) – представляє сукупність витрат праці допоміжних робітників цехів основного виробництва і робітників допоміжних цехів і дільниць, що зайняті обслуговуванням виробництва:

(10.9)

де

Тр_д.о. – затрати праці допоміжних робітників основних цехів;

Тр_доп. – затрати праці робітників допоміжних цехів і дільниць;

виробнича трудомісткість (Тр_вир.) включає витрати праці основних і допоміжних робітників:

,

(10.10)

де

Тр_тех. – технологічна трудомісткість;

Тр_обсл – трудомісткість обслуговуючого виробництва;

трудомісткість управління виробництвом (Тр_у) представляє собою витрати праці керівників, спеціалістів і службовців, зайнятих як у цехах (основних і допоміжних), так і в загальних службах підприємства:

(10.11)

де

Тр_с.ц. – службовці, зайняті в цехах підприємства;

Тр_с.з. – службовці, зайняті в загальних службах підприємства;

повна трудомісткість (Тр) включає витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства:

(10.12)

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну і планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Умови, що сприяють збільшенню продуктивності праці, називаються факторами зростання продуктивності праці. Формула визначення зростання продуктивності праці наступна:

(10.13)

де

В_пл, В_зв – виробіток відповідно в плановому та звітному періодах.

Основні чинники зростання продуктивності праці:

1. Технічний прогрес, що включає механізацію та автоматизацію виробничих процесів і впровадження передової технології на базі нового обладнання і на діючому устаткуванні; модернізацію діючого устаткування; зміну конструкції виробів, якість сировини, застосування нових видів матеріалів і палива; підвищення якості продукції.

2. Поліпшення організації виробництва, праці і управління, у тому числі: збільшення норм і зон обслуговування; зміна спеціалізації виробництва; удосконалення управління виробництвом (збільшення цехів, перехід на безцехову структуру та ін.); скорочення втрат робочого часу; зниження браку і відхилень від нормативних умов роботи.

3. Вплив природних умов: залягання вугілля, нафти, торфу, залізної руди та іншої мінеральної сировини; вміст корисного компонента в рудах; зміна глибини розробки тощо.

4. Зміна обсягів виробництва і відносне зменшення чисельності ПВП (робочих, керівників, фахівців і службовців).

5. Зміна структури виробництва, у тому числі:

зміна питомої ваги напівфабрикатів і кооперованих поставок;

зміна частки продукції різної трудомісткості;

зміна частки різних методів виробництва, способів видобутку корисних копалин;

зміна частки продукції, що знову освоюється.