Територіальна і галузева структура господарства України.

Економіка суверенної України займає друге (після Росії) місце в господарському потенціалі СНД.

Господарство країни складається з ряду великих і тісно взаємопов'язаних галузей матеріального виробництва та невиробничих галузей. Провідне місце належить групі галузей матеріального виробництва, включаючи вантажний транспорт, зв'язок по обслуговуванню виробництва, торгівлю і власне підсобне господарство. У 1987 р. на ці галузі припадало 74,2% зайнятого у всьому народному господарстві України населення. В останні роки питома вага зайнятих в галузях матеріального виробництва невпинно знижувалась: якщо у 1960 р. вона становила 85,9%, у 1970 р.— 80,0%, то у 1980 р.— 76,0%.

Перше місце за кількістю зайнятих у 1987 р. займали промисловість і будівництво (39,8%). Потім ішли сільське та лісове господарство (20,0%), охорона здоров'я, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування (16,9%), транспорт і зв'язок (8,0%), торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збутзаготівля (7,7%), житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення тощо (5,3%), апарат органів державного управління, органів управління кооперативними та суспільними організаціями, кредитування і державного страхування (2,3%).

Приблизно така ж загальна структура, з відповідними відхиленнями по галузях господарства, склалася й за вартістю основних фондів. У 1987 р. на промисловість припадало 33,8% усіх основних фондів, житлове господарство — 18,4%, сільське господарство—15,9%, транспорт і зв'язок—12,4%, охорону здоров'я і народну освіту—5,9%, комунальне господарство та побутове обслуговування — 4,6%, науку, культуру, мистецтво та інші невиробничі галузі — 3,5%.

У таких індустріально розвинутих областях, як Донецька, Запорізька, Дніпропетровська та деякі інші, збільшується питома вага промислового виробництва. У багатьох індустріально-аграрних областях (Волинській, Ровенській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській та ін.) у структурі господарства зростає питома вага аграрного сектору економіки. Області, де великий розвиток отримало санаторно-курортне господарство (Кримська, Одеська, Закарпатська), також мають свою регіональну структурну специфіку економіки.

Структура господартва сформувалася під безпосереднім впливом природних та економічних передумов розвитку продуктивних сил з урахуванням можливостей і потреб. Удосконалення галузевих та територіальних темпів і пропорцій розвитку народного господарства України у перспективі вбачається насамперед у збалансованому зростанні всіх показників його галузей з прискоренням розвитку ланок, що зумовлюють науково-технічний прогрес. Більш важливою в економіці повинна стати група невиробничих галузей, призначених задовольняти безпосередні запити населення.

Основною формою просторової організації об'єктів галузей господарства країни стали територіально-виробничі комплекси. Вони являють собою прогресивну і перспективну форму регіональної організації матеріального виробництва, сфери обслуговування населення, його розселення і виступають у вигляді взаємопов'язаного поєднання на різноманітних регіональних рівнях об'єктів господарської діяльності. За своєю суттю комплекси є територіальне обумовленими виробничими та соціально-економічними організмами, що забезпечують порівняно з розрізнено розташованими об'єктами певну ефективність, яка досягається за рахунок економії, пов'язаної з територіальною наближеністю основних та обслуговуючих підприємств, скорочення транспортних шляхів та інженерних комунікацій, спільності території тощо.

Господарське ядро більшості територіально-виробничих комплексів становить промисловість.

Територіально-виробничі комплекси України мають різні масштаби просторової концентрації об'єктів народного господарства; неоднакові і їх виробничі профілі. Вони різняться також за розгалуженістю та інтенсивністю зовнішніх і внутрішніх техніко- та транспортно-економічних зв'язків, за ступенем сформованості, територіальної компоновки, рівнем розвитку та взаємозв'язку виробництва, а також об'єктів соціальної інфраструктури. За територіальними і виробничими розмірами, галузевою структурою, виконуваними функціями, рівнем просторової концентрації господарської діяльності в республіці виділяють комплекси великих та дрібних економічних районів, областей, а також промислові і сільськогосподарські райони, промислові агломерації, промислові вузли і промислові центри, промислово-транспортні, агропромислові та санаторно-курортні комплекси тощо.

Металургійне виробництво республіки забезпечене власною сировиною, паливом, вогнетривкими глинами і водою. В Україні є руди титана, нікелю, хромові, алюмінію і деяких інших металів. Дуже багаті і різноманітні запаси сировини для хімічної промисловості: сірки - у Львівській області, калійної солі - у Прикарпатті, повареної солі - у районі Артемовська, Слов'янська, Солотвина. Маються великі запаси різних природних будівельних матеріалів.

Господарство.

Основу промислового комплексу складає важка індустрія. Провідне місце займає Донецько-Придніпровський район, де зосереджені уся виплавка чавуна, сталі, видобуток залізної рудій, марганцю, кам'яного вугілля, найбільші підприємства машинобудування, хімії й електроенергії. Основними виробниками металу є Дніпропетровська і Донецька області. У Донецькій області великі металургійні підприємства знаходяться в Макіївці, Донецьку, Жданові, Єнакієве; Дніпропетровській – Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську. Гірничо-збагачувальні комбінати дають високоякісну сировину для металургії, виробляються феросплави, електросталь, труби та інша продукція. Збільшення виплавки металу йде в основному за рахунок інтенсифікації виробництва і реконструкції діючих підприємств.

Машинобудування - найважливіша складова частина промислового комплексу країни, заводи важкого машинобудування, що споживають багато металу, розміщені в основному біля металургійних центрів Донбасу і Наддніпрянщини, а також у Харкові. Машини для гірничорудної, металургійної, хімічної, вугільної і будівельної промисловості випускаються в Горлівці, Краматорську, Донецьку, Дніпропетровську. Більший розвиток одержало транспортне машинобудування - виробництво тепловозів у Ворошиловграді та Харкові, вагонів - у Кременчузі, Дніпродзержинську; автомобілів - у Запорожжі, Кременчузі, Львові, Луцьку, суднобудування- у Миколаєві, Херсоні, Керчі, Києві та інших містах.

У країні розвивається трудомістке машинобудування - виробництво устаткування, електронно-обчислювальних машин, приладів, телевізорів (Харків, Київ, Львів і інші міста). Великий розвиток одержало виробництво машин для легкої і харчової промисловості (Київ, Черкаси, Змела, Львів, Сімферополь).

Сільськогосподарське машинобудування випускає трактори та комбайни (кукурудзозбиральні, бурякозбиральні), тракторні сівалки і плуги, устаткування для тваринницьких ферм. Найбільш великі центри сільськогосподарського Машинобудування - Харків (трактори), Кіровоград (тракторні сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Львів (кормозапарники для тваринницьких ферм), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (плуги).

Вугільна промисловість - стара галузь спеціалізації України - продовжує розвиватися на новій науково-технічній основі і є основним постачальником коксівного вугілля для чорної металургії. Вона в складі промислового комплексу тісно пов’язана з металургійною і хімічною галузями, виробництвом будівельних матеріалів, електроенергетикою.

Газова промисловість сформувалася в післявоєнні роки. Природний газ тепер широко використовується в металургійній, хімічній, енергетичній промисловості, у комунальному господарстві.

Основний період розвитку хімічної промисловості - післявоєнний. Україна - найбільший виробник кальцинованої соди, мінеральних добрив, сірчаної кислоти. Зростає випуск продуктів органічної хімії - пластмас, фарбуючих матеріалів, штучного і синтетичного волокна.

Найбільші підприємства з виробництва азотних і фосфорних добрив знаходяться в Донбасі і Наддніпрянщині. У країні виробляють фосфатні добрива з апатитових концентратів. У Калуші і Стебніку (Прикарпаття) випускають калійні добрива на місцевій сировині.

Харчова промисловість використовує величезні ресурси місцевої сільськогосподарської сировини. Вона дає 1/3 валової промислової продукції країни. Особливо виділяються цукрова, масложирова, виноробна, м'ясна, рибна, плодоовочева.

Електроенергетика України розвивається на базі місцевого вугілля, природного газу (місцевого і з інших районів), гідроенергетичних ресурсів Дніпра й інших рік. Основа енергетичного господарства України - теплові електростанції. Найбільші ГРЭС і ТЭЦ знаходяться в Донбасі і Наддніпрянщин. На Дніпрі створений каскад гідроелектростанцій.

В Україні розвиваються галузі, що доповнюють промисловий комплекс: нафтовидобувна, нафтопереробна, виробництво будівельних матеріалів, лісова, деревообробна, галузі легкої промисловості.

У країні розвивається інтенсивне багатогалузеве сільське господарство.

Україна володіє великими земельними ресурсами. Землеробство складає основу розвитку сільського господарства країни. Воно перетворилося в багатогалузеве і високоінтенсивне виробництво.

Усі галузі землеробства відіграють важливу роль у народному господарстві, але головною є зернове господарство (50 % посівних площ). Хоча посіви зернових скоротилися в зв'язку з розширенням посівів технічних культур, але валовий збір зерна збільшився за рахунок підвищення врожайності. Головна зернова культура - озима пшениця. У зборі основних продовольчих культур зерно озимої пшениці складає більш 90 %.

Склад технічних культур різноманітний, але найбільше значення мають цукровий буряк і соняшник, вирощуються також льон-довгунець, тютюн, ефіроолійні, хміль. Переробка найважливішої технічної культури - цукрового буряка - дає не тільки сировину для цукрової промисловості, але і значну кількість корму для худоби. Важливе місце належить соняшникові. Він добре росте на чорноземних ґрунтах, посухостійкий, сприятливо сполучається в сівозмінах з посівами зернових культур.

Овочеві культури вирощують повсюдно, але найбільші їхні площі сконцентровані в приміських зонах великих міст. В Україні розвинуте садівництво і виноградарство.

В Україні розвинуте багатогалузеве інтенсивне тваринництво. Провідна галузь тваринництва - розведення великої рогатої худоби. Скотарство має молочно-м'ясний напрямок. Найважливіша галузь продуктивного тваринництва - свинарство. Для широкого розвитку вівчарства не вистачає природних пасовищ. У тваринництві здійснюється спеціалізація господарств, ведеться будівництво нових комплексів по вирощуванню і відгодівлі свиней і молодняку великої рогатої худоби.

У транспортній системі України головна роль належить залізницям . Відносно велике також значення морського транспорту, особливо в експортно-імпортних операціях країни. Країна має позитивний транспортний баланс, вивіз значно переважає над ввозом.

Україна вивозить вугілля і кокс, мінеральні будівельні матеріали, залізну руду та метали, скло, хімічні добрива, сільськогосподарські машини, автомобілі, тепловози, устаткування для металургійної і гірничодобувної промисловості. Велике місце у вивозі займає продукція сільського господарства і харчової промисловості (особливо цукор). Україна імпортує переважно деревину, нафтопродукти, кольорові метали, легкові автомобілі, різні машини і устаткування, текстиль і інші товари.

Насиченість України залізницями досить висока (37,3 км на 1000 км²). Понад 50 залізничних вузлів України мають 4-5 і більш променів. До найбільш вантажонапружених відносяться лінії, що дають вихід вугіллю Донбасу, а також лінії, що поєднують в одне ціле південний вугільно-металургійний район (Донбас - Наддніпрянщина). Електрифіковано дороги, які єднальнають Донбас, Наддніпрянщину і Приазов'я з іншими районами.

Основна річкова артерія України -Дніпро. Це суцільний глибоководний шлях. Річковий транспорт перевозить до 5 % вантажів. Вгору по Дніпру перевозять донецьке вугілля, залізну і марганцеву руду, нафтопродукти, будматеріали, зернові вантажі; вниз - ліс, тканини, машини, метали, мінеральні добрива. Найбільший порт на Дніпрі - Київ. Інший важливий вузол - Херсон. Судноплавні в нижніх течіях Дністер, Південний Буг, Інгулець і Сіверський Донець, біля устя якого побудований порт. По Дунаю здійснюються міждержавні перевезення від портів України.

Найбільші морські порти України - Одеса, Іллічівськ, Південний, Жданов, Херсон. Вони обслуговують малий і великий каботаж, а також здійснюють широкі експортно-імпортні операції. Введена в дію спеціальна міжнародна поромна переправа Іллічівськ- Варна (Болгарія).

Головні експортні вантажі - цукор, вугілля, залізні і марганцеві руди, метали, машини, хімічні продукти, зерно. Головні імпортні вантажі - боксити, машини, кава, чай, какао, фрукти, пробка, джут. У малому каботажі перевозять вугілля, нафта, керченську залізну руду, марганець, сіль, мінеральні будматеріали, рибні продукти й ін.

Автотранспорт із кожним роком здобуває все більше значення. Райони найбільш інтенсивних перевезень - Донбас, Промислова Наддніпрянщина, бурякосійні райони. Дорогами з твердим покриттям зв'язані всі обласні і районні центри. Однак мережа автошляхів, особливо в сільській місцевості, ще недостатня.

Загальна довжина авіаліній досягла 100 тис. км. Найбільші авіапорти розміщені поблизу Києва (Бориспіль), Сімферополя, Харкова і Львова. Авіація широко застосовується в сільському господарстві. У країні створено багато місцевих аеродромів.

Розвивається і трубопровідний транспорт. Густа мережа нафто- і газопроводів мається зараз на всій території України. Країна зв'язана з мережею магістральних нафто- і газопроводів країн СНД.

Серед великих міст України виділяється столиця — Київ.

У Києві розвинуте велике транспортне машинобудування (річкові і морські судна, літаки, трамвайні вагони), екскаваторобудування, електротехнічна промисловість, виробництво верстатів-автоматів, приладобудування, різні галузі легкої промисловості, у тому числі вовняного, шовкова, штучного волокна, швейна, взуттєва, а також харчова і поліграфічна.

Київ — найважливіший культурний і науковий центр із республіканською Академією павук, 18 вузами (університет з 1834 р.), десятками науково-дослідних інститутів, музеями, театрами, культурними пам'ятниками майже тисячолітньої давнини (Софіївський собор 1037 р., Печерська лавра 1051 р.).

Широко відомі інститути електрозварювання ім. Е. О. Патона, фізико-технічних проблем, матеріалознавства, кібернетики АН України і ін. Отут уперше виникли такі галузі і напрямки, як електрозварювання, порошкова металургія, металокераміка, виробництво штучних алмазів і ін.

У строй діючих вступили майже 460 нових великих підприємств, особливо галузей спеціалізації: електроенергетики (Запорізька й Вуглегірська ГРЭС), вугільної, чорної металургії (киснево-конверторний цех на "Азовсталі", коксові батареї Запорізького й Авдіївського коксохімзаводів), хімії (комплекси по виробництву аміаку в Горлівці, сел. Южполе біля Одеси і Дніпродзержинську), машинобудування (завод верстатів-автоматів у Житомирі, глиноземний завод у Миколаєві), легкої, харчової й іншої галузей. Збільшився й обсяг сільськогосподарської продукції (на гектар сільгоспугідь він зріс майже на одну третину).

У цей же час створені й одержали прискорений розвиток нові галузі: атомне і кріогенне машинобудування, спецелектрометалургія, виробництво електронної і мікроелектронної техніки. Нарощувався випуск синтетичних алмазів, інструментів з їхнім використанням. На промислову основу поставлене створення нових конструкційних матеріалів із заданими властивостями.

Надалі випереджальними темпами будуть розвиватися галузі машинобудування, паливно-енергетичного комплексу, гірничорудної промисловості і хімії.

Ворожко І.В.