Електричний струм справляє на організм специфічну і неспецифічну дію.

Специфічна дія складається з електрохімічного, теп­лового, механічного і біологічного ефектів. Електрохімічний ефект проявляється у вигляді елек­тролізу, який зумовлює пошкодження усіх електролітних систем організму. Тепловий ефект полягає у виникненні опіків шкіри з можливістю загибелі тканин майже до їх обвуглювання і розплавлення кісткової речовини з виділенням кальцію фосфату, внаслідок чого в клітках виникають утворення, які нагадують намисто з перлів. Від цієї дії у місці контакту з металевим дротом утворюється електромітка. Механічний (динамічний) ефект струму великої сили має вибухо-подібний характер і характеризується розша­руванням тканин і можливим відриванням частин тіла. Біологічний ефект характеризується збудженням м'я­зів, залозистої тканини і нервових рецепторів. При цьому виникають тонічні судоми скелетних м'язів, які можуть призвести до припинення дихання і вивиху кісток. Тонічне скорочення непосмугованих (гладких) м'язів супровод­жується підвищенням кров'яного тиску, сечовиділенням, дефекацією. Дія на нервову систему і залози внутрішньої секреції призводить до вироблення біологічно активних речовин, які впливають на функції організму.

Неспецифічна дія електричного струму виявляється тоді, коли він поза організмом перетворюється в інші види енергії. Наприклад, від вольтової дуги і розпечених про­водів можуть виникати термічні опіки рогівки, якщо люди­на тільки дивиться на них і безпосереднього контакту немає. Електричний струм може відкидати людину від джерела струму, що може викликати різні ушкодження.

Смерть від дії електричного струму може настати мит­тєво (моментальна смерть) і мати асфіктичний характер. Реанімаційні заходи приводять до відновлення дихання і оживлення. Проте можлива сповільнена смерть, коли ура­жена людина спочатку хоче звільнитися від струмонесучо­го дроту, кличе по допомогу, а потім непритомніє і вмирає. У разі перерваної смерті людина втрачає свідомість і тільки після цього настає її смерть. Пізня смерть від ураження технічним струмом настає від змін, спричинених струмом в організмі.

Оглядаючи місце події і труп, особливо важливо впев­нитися в тому, що джерело технічної електрики виключене і немає небезпеки враження. Без такої впевненості небез­печним для життя є намагання близько підійти до ураже­ного електрикою, надати йому допомогу, якщо він живий, або провести огляд трупа. Тільки після того, як джерело технічної електрики буде вимкнено і зв'язок між ним та ураженою людиною перервано, можна починати огляд місця події.

Під час огляду потрібно ретельно оглянути як джерело технічної електрики, так і труп. Оглядаючи джерело техніч­ної електрики, можна виявити частинки епідермісу, кров, волосся, які вилучають для лабораторного дослідження.

При судово-медичній експертизі трупів осіб, померлих від дії електричного струму поряд з ознаками смерті, яка настала швидко (інтенсивні трупні плями синьо-фіолето­вого кольору, дрібнокрапкові крововиливи на поверхні легень і серця, повнокрів'я внутрішніх органів, рідкакров), виявляють таку найхарактернішу ознаку дії електрично­го струму як електромітка.

При зовнішньому огляді електромітка є щільним на дотик утворенням світло-жовтого або сіро-жовтого кольо­ру, овальної або круглястої форми. Вона має дно, яке западає, та валикоподібні, трохи підвищені краї. Електро­мітка може бути схожою на подряпину, невелику різану рану, мозолю, дрібнокрапкове татуювання. Найчастіше вона має вигляд сухого (без рідини) пухиря. У деяких випадках м ісце входу струму може мати вигляд епідермісу, який підвищується над поверхнею шкіри. Шкіра навколо електромітки не змінена, волосся не спалене. Іноді форма електромітки відбиває особливості дроту.

За механізмом утворення, електромітка є наслідком опіку шкіри ІІ-ПІ ступеня і виявляється на місці входу і виходу струму з тіла.

При мікроскопічному дослідженні електромітки спо­стерігається характерна картина. В роговому і блискучому шарах епідермісу, які цілком відокремлені від зернистого шару, виявляють численні порожнечі, різні за розміром, формою та угрупуванням, що надає епідермісу чарунковий (сотовий) вигляд. В проміжках між порожнечами роговий шар втрачає свій малюнок, стає гомогенним або волокни­стим. В зернистому і шипуватому шарах також можуть виявлятися порожнечі, які нагадують щілини і відокрем­люють поверхневі шари клітин від глибоких. Часом такий епідерміс може зовсім відшаровуватись від власне шкіри і підвищуватись над нею у вигляді пухиря.

Дія електричного струму на шкіру у місці контакту спричиняє її металізацію, тобто відкладення металу із струмонесучого дроту. Якщо між тілом і дротом є одяг, то металізація виявляється на одязі. Найчастіше в електромітках виявляють залізо, мідь, цинк, алюміній, хром і нікель. Електронно-мікроскопічні дослідження свідчать, що частинки металу проникають у товщу епідермісу.

Електромітки підлягають обоє 'язковому досліджен­ню на наявність металу, який виявляють за допомогою методів кольорових відбитків, емісійно-спектрального або найбільш сучасних — атомно-абсорбційно-спектрофото-метричного і рентгенфлюоресцентного. Результати дослід­ження електромітки дозволяють визначити джерело елек­тричного струму, від контакту з яким настала смерть люди­ни. В деяких випадках, коли електромітка невеликого розміру, металізацію можна виявити безпосередньо на гістологічних зрізах за допомогою кольорових макро-хімічних реакцій на метали. Таким чином, електромітка має бути підтверджена на­явністю гістологічних змін і відкладень металу із струмо­несучого дроту. На відміну від місця входу струму в тіло, електроміт­ка на місці його виходу не має ознак металізації.

Крім електромітки, при електротравмі внаслідок тепло­вого ефекту електричного струму можливі опіки шкіри різного ступеня і відриви частин тіла, переломи кісток, вивихи, зумовлені динамічною дією струму. При дослідженні трупа часто виявляється анізокорія: з боку входу струму в тіло зіниця значно вужча. У випадку ураження електричним струмом голови зіниця на боці пошкодження розширена. При внутрішньому дослідженні можна виявити пошкод­ження внутрішніх органів у вигляді вогнищевого некрозу в шлунку, кишках, печінці, жовчному міхурі. В окремих випадках спостерігається самоперетравлення підшлунко­вої залози.

Блискавка — це великий електричний розряд в атмос­фері, який має напругу у мільйони вольт, а силу струму — у сотні тисяч ампер. Розряд блискавки є миттєвим. Ура­ження людини блискавкою спостерігається відносно рідко. У більшості випадків блискавка вражає людей, які працю­ють під час грозового дощу просто неба, стоять під окреми­ми високими деревами або спорудами. Причиною пошкод­жень є висока температура і електромеханічні сили. Зовнішній вигляд і розмір пошкоджень залежать від сили струму, тривалості контакту, опору тіла і зв'язку людини з електричним полем розряду.

Специфічними для дії атмосферної електрики є так звані знаки блискавки на шкірі та опіки. Знаки блискавки мають химерну форму і значне поши­рення, частіше вони деревоподібні і гілчасті. Така їх форма зумовлена різним ступенем опору ділянок тіла на шляху проходження струму і є наслідком місцевого паралічу су­дин і невеликих крововиливів. Знаки блискавки через деякий час можуть зникати. При судово-медичному досліджені трупа людини, яка загинула від ураження блискавкою, поряд з ознаками швидкої смерті виявляют ь знаки блискавки та опіки шкіри. На одязі можна виявити ділянки пошкоджень та спалень. Металеві предмети, які були на одязі або в кишенях, розп­лавлені. Якщо будь-яких наслідків дії блискавки при дослід­женні трупа не спостерігається, потрібно оглянути місце події. На відкритих місцевостях можна побачити пошкод­жене дерево — обвуглене і розщеплене. На будівлях та окремих спорудах можуть бути оплавлені металеві конст­рукції. Поруч з ними — шматки одягу. Все це вказує на можливий розряд блискавки та ураження нею людини, яка була поруч. За родом смерті ураження блискавкою — це нещасний випадок.

 

62. Судово-медична експертиза трупів при смерті від різькозміненого атмосферного тиску на органом. Розлад здоров'я та смерть при змінах парціального тиску газів.

Підвищення атмосферного тиску, яке може виклика­ти різні прояви баротравми, найчастіше має місце при зануренні на значні глибини.

Баротравма легень виникає при різкому підвищенні (на 10,7 — 16 кПа, чи 80 — 120 мм рт. ст. і вище) тиску в легенях. Такий перепад тиску спричиняє розрив легеневої тканини. При цьому повітря або газ потрапляє в кров'яне русло і може призвести до артеріальної повітряної (газової) емболії, що є особливо небезпечним при проникненні повітря в судини головного мозку. В таких випадках у трахеї і бронхах виявляють кров. Об'єм легень збільше­ний, в їхній тканині є великі вогнищеві темно-червоні крововиливи. Під час гістологічного дослідження виявля­ють розриви стінок дрібних бронхів і міжальвеолярних перетинок із крововиливами в просвіт дихальних шляхів і перибронхіальну тканину. В гострому періоді смерть настає від повітряної емболії артерій головного мозку, іноді від двостороннього внутрішнього пневмотораксу, а в відда­лений період — частіше від пневмонії.

Баротравма органа слуху полягає у розривах барабан­ної перетинки з крововиливом у зовнішній слуховий хід і середнє вухо (барабанну порожнину), в ураженнях струк­тур середнього вуха і перетинчастого лабіринту.

Баротравма приносових пазух призводить до крово­виливів в ці порожнини, носової і, рідше, ротової крово­течі.

Баротравма органа слуху і приносових пазух самостійно­го значення в генезі смерті не має. Вона частіше супровод­жує баротравму легень і свідчить про факт загального різкого підвищення атмосферного тиску.

Занурення людини під воду на велику глибину у водо­лазному спорядженні на стиснутому повітрі супровод­жується також і підвищенням парціального тиску азоту. Наслідком цього є перенасичення азотом тканин і крові, що призводить до розвитку синдрому специфічних пору­шень у осіб, які працюють в умовах підвищеного атмо­сферного тиску.

Під час проведення водолазних робіт можливе отруєн­ня вуглекислим газом (діоксидом вуглецю). Основна при­чина такого отруєння — підвищення парціального тиску СО, в повітрі або газовій суміші, яку людина вдихає.

Ком­плекс проявів, пов 'язаних із зникненням атмосферного тиску, дістав назву синдрому декомпресії. При зниженні атмосферного тиску гази, що містяться в організмі, роз­ширюються, знижується їх розчинність у рідкому середо­вищі. Точка кипіння крові та інших рідин настільки зни­жується, що вони можуть "закипіти" при температурі тіла. Характер цих явищ залежить від швидкості декомпресії та її ступеня.

В разі швидкого перепаду атмосферного тиску розви­вається синдром вибухової декомпресії. В його розвитку відіграє важливу роль баротравма легень, серця і великих судин внаслідок різкого підвищення внутрішньолегеневого тиску. Розрив альвеол і судин легень призводить до проникнення газових пухирців у кровоносну систему (га­зова емболія).

У разі поступового переходу людини в умови знижено­го барометричного тиску розвивається гірська, або ви­сотна, хвороба.

Морфологічна картина при дослідженні трупа неспеци­фічна. Тому діагностика смерті від кисневого голодування грунтується на ретельному аналізі всіх медичних даних, критичній оцінці обставин загибелі людини, даних спеці­альних технічних експертиз — інженерно-авіаційної, інже­нерно-водолазної, спортивно-технічної, та обов'язковому виключенні пошкоджень, хвороб і отруєнь, що можуть самостійно спричинити смерть.

 






Дата добавления: 2016-06-05; просмотров: 1814; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.027 сек.