Класифікація отрут та отруєнь. Умови дії отрут. Особливості огляду місця події при підозрі на смерть від отруєння.

В судово-медичному відношенні отрута - це речовина, яка після введення в організм в мінімальних дозах, діючи хімічним або фізико-хімічним шляхом, зумов­лює за певних у мов розлад здоров 'я або смерть. Під отруєнням розуміють реакцію організму (розлад кїоров'я або смерть), що настає внаслідок введення от­рути.

Найраціональнішою є судово-медична класифікація отрут на такі групи:

1. З переважно місцевою дією (корозійні): 1) неорганічні (мінеральні) кислоти; 2) органічні кислоти; 3) їдкі луги; 4) фенол (карболова кислота), формалін та ін.

2. З переважно загальною дією (резорбтивні): 1) деструктивні; 2) кров'яні; 3) нервово-функціональні.

3. Пестициди (отрутохімікати).

4. Харчові токсини.

За перебігом отруєння поділяють на гострі, підгострі і хронічні. При отруєннях деякими отрутами спостеріга­ються специфічні зміни, які певною мірою допомагають встановити групу отрути, а іноді навіть конкретніше її визначити. У зв'язку з цим нижче розглянуто ознаки гос­трого отруєння окремими отрутами, які призводять до смерті.

Найважливішими умовами дії отрут є: 1) доза; 2) розчинність; 3) форма введення (фізичний стан); 4) концентрація; 5) характер супутніх речовин; 6) тривалість зберігання; 7) способи введення; 8) індивідуальні особливості організму тощо.

Відомо, що отруйну властивість речовина набуває тільки в певній (смертельній) дозі, яка для кожної отрути різна. Тому лікарі, виписуючи хворому рецепти, повинні доско­нально знати ці дози для кожного з препаратів. Розрізняють індиферентні (мінімальні) дози, які після введення в організм не спричиняють ніякої реакції; тера­певтичні, що характеризуються лікувальною дією; ток­сичні, що спричиняють розлад здоров'я; летальні, які при­зводять до смерті. Розчинність має при отруєннях суттєве значення. Так, хімічні сполуки, не розчинні в секретах організму (наприк­лад, у шлунковому соку, жирах), не можуть спричинити отруєння. Не викликають отруєння також солі різних пре­паратів, які використовуються для різноманітних методів діагностики. Форма введення (фізичний стан) отрути має певне зна­чення для організму людини. Речовини у вигляді порошків діють повільніше, ніж їх розчини, які всмоктуються швид­ше. Отрути, які розчинені в спиртах, всмоктуються швид­ше, ніж розчинені у жирах. Газоподібні отрути всмокту­ються особливо швидко. Концентрація отрут також відіграє важливу роль. Кон­центровані кислоти, луги діють звичайно сильніше, ніж рочведені. Так, хлористоводнева (соляна) кислота в розве­деному стані використовується як лікарський засіб, кон­центрована— зумовлює тяжке отруєння.

Важливу роль відіграють також способи введення отрути. У разі найчастішого її введення per os вона, всмоктуючись в шлунок, потрапляє в кров і потім виявляє свою загальну дію. При введенні під шкіру дія отрути значно зростає. Ще більший ефект спостерігається при внутрішньовенному введенні. Можливе всмоктування отрут через сечовий міхур або шкіру (бор, сулема, карболова кислота), легені (оксид вуг­лецю, бор).

В разі підозри на отруєння потрібно ретельно ознайомитись із джерелами судово-медичних доказів отруєння.

Так після при­їзду на місце виявлення трупа звичайно виникає припу­щення про можливість у цьому випадку отруєння. Нерідко свідки повідомляють про раптове виникнення у потерпіло­го після споживання їжі або напою болісних симптомів, що безперервно зростали. Іноді такі явища виникають неспо­дівано без явної причини, і тоді смерть одного або кількох людей може викликати підозру на отруєння.

Ознайомлення з клінічною картиною отруєння. У родичів, сусідів, близьких потрібно дізнатися про поведін­ку потерпілого, найдетальніше розпитати, як у нього роз­вивались болісні симптоми. Це дозволить лікарям викори­стати певні протиотрути (антидоти) для врятування життя потерпілого, а в разі його смерті допоможе судово-ме­дичній експертизі діагностувати отруєння певною отру­тою, яку можливо виявити при судово-токсикологічному дослідженні. Потрібно шукати залишки отруйної речови­ни, лікарських засобів або будь-яких порошків на місці події (в ліжку, одязі трупа, на дні склянки, чашки, у шприці, кухлі для клізми або спринцювання тощо). Залишки підоз­рілих речовин або їжі, виявлені на місці події, а також блювотні маси, сліди сечі і калу мають бути зібрані (не тільки біля трупа, айв інших приміщеннях) й відправлені в судово-медичну лабораторію для проведення відповідно­го дослідження. Треба враховувати, що в них може вияви­тись більше отрути, ніж у внутрішніх органах трупа, особ­ливо у випадках самогубства. Якщо на місці події виявля­ють письмові документи, що підтверджують підозру на отруєння (передсмертні записки, щоденники тощо), то їх треба додати до справи як речові докази.