Здавлення грудей і живота. Морфологічні ознаки цього виду механічної асфіксії.

При стисканні грудної клітки дихальні рухи утрудню­ються, апотім стають неможливими. Для того, щоб припи­нити грудне дихання, потрібний тиск маси 40-50 кг (для дужих, сильних людей — 80-100 кг). Рухи передньої стінки грудної клітки у дітей, особливо у новонароджених, мо­жуть спинитися під тиском маси руки дорослої людини. Стискання лише грудної клітки спричиняє смерть при явищах затяжної асфіксії протягом 30-50 хв., оскільки рух діафрагми не може забезпечити потрібного розширення легенів. При одночасному стисканні грудей і живота, тобто коли дихання повністю зупиняється, смерть настає значно швидше.

У випадках смерті від стискання грудей і живота, як правило, виявляють численні крапкові крововиливи на шкірі обличчя, шиї, на грудях внаслідок різкого переповнення кров 'ю капілярів шкіри вище від місця стискання (екхімозна маска).

Ці крововиливи у величезній кількості виникають внас­лідок значних судомних скорочень грудних м'язів при їх стисканні і різкого застою крові в системі верхньої порож­нистої вени.

При зовнішньому огляді трупа виявляють відбитки рель­єфу тканин і складок одягу, наявність на трупі та одязі залишків мас, що спричинили стискання (пісок, штукатур­ка, великий вантаж тощо).

При внутрішньому дослідженні трупа нерідко можна виявити так званий карміновий набряк легенів, тобто тка­нина легенів внаслідок насичення крові киснем має кар­міново-червоний колір.

У разі стискання грудей і живота можливі пошкоджен­ня внутрішніх органів (серця, легенів, печінки, селезінки, нирок), а також переломи ребер. У таких випадках йдеться не про асфіксію, а про пошкодження внутрішніх органів, які спричинили травматичний шок або гостру кровотечу.

Таким чином, смерть від механічної асфіксії внаслідок стискання грудей і живота можна запідозрити лише у випадках наявності видових і загальноасфіктичних ознак — відсутності чи наявності незначної травми. Стискання грудей і живота, найчастіше є наслідком нещасного випад­ку при завалах шахт, колодязів, споруд тощо. Маленькі діти можуть вмерти від асфіксії внаслідок накладання на груди тугого компресу. Особливо небезпечним є стискан­ня в натовпі, що може призвести до смерті.

 

57. Утоплення, механізм смерті. Видові загально асфіксійні та прижиттєві ознаки. Ознаки перебування трупа у воді. Лабораторні методи дослідження. Смерть у воді, не пов'язана з утоплениям.

Утопления— це один із видів механічної асфіксії, при якому механічним чинником є будь-яка рідина (вода, вино, нафта тощо), яка потрапляє в дихальні шляхи. Для того, щоб людина загинула від утопления, необов'язковим є занурення тілау велике водоймище. Людина може втопи­тися навіть у калюжі, тазу, діжці тощо. Це можливо у випадках, коли людина в стані сильного алкогольного сп'яніння або, наприклад, під час епілептичного нападу потрапляє обличчям у калюжу води. Вода при дихальних рухах аспірує у глибокі дихальні шляхи, і може настати смерть від механічного задушення. Проте, такі випадки спостерігаються надзвичайно рідко. Найчастіше тіло зану­рюється у воду на досить значну глибину.

Людина, перебуваючи під водою, спочатку затримує дихання звичайно протягом 1 хв., іноді трохи більше, що залежить від витривалості і тренованості. Коли затримува­ти дихання більше неможливо, рот розкривається, і вода стрімко надходить у дихальні шляхи, одночасно частково потрапляючи і в шлунок. Людина починає дихати у воді — настає період задишки.

Під час першого вдиху вода надходить у горло, внаслі­док чого подразнюється слизова оболонка і виникає ка­шель. При цьому від змішування води, повітря і слизу в дихальних шляхах утворюється дрібнопухирчаста піна, яка поступово викидається з дихальних шляхів. Після цього настає нетривале припинення дихання, потім з'яв­ляється кінцеве дихання, яке через 5-6 хв. припиняється, а через 10-15 хв. настає смерть.

Труп при утепленні звичайно перебуває під водою до розвитку гнильних процесів. Якщо він не застряє десь між підводним камінням або під корчем, то внаслідок гниль­них змін спливає на поверхню води. Встановлення смерті від утеплення грунтується на оз­наках, характерних для цього виду механічної асфіксії. У свіжих випадках діагностикаутоплення не становить особ­ливих труднощів, проте при наявності гнильних процесів усі характерні ознаки поступово зникають, і діагностика утеплення стає утрудненою. При судово-медичному дослідженні трупа, витягнутого з води, потрібно спочатку виявити ознаки перебування його у воді, а потім вже виявити ознаки утеплення.

Ознаками перебування тіла у воді є мокрий одяг, мокре, немовби липке волосся, гусяча шкіра, зморщування сосків, навколо соскових кружал і мошонки, червоний колір трупних плям, мацерація шкіри, планктон в легенях і шлунку. Ці ознаки зумовлені певними чинниками. Внаслідок подразнення шкіри водою і процесів заклякання відбу­вається деяке скорочення м'язів, що випрямляють волос­ся, через що над поверхнею шкіри підвищуються волосяні мішечки; шкіра немовби вкривається численними дрібни­ми білястими горбиками (гусяча шкіра).

Особливо ве­лике практичне значення має ма­церація шкіри, ос­кільки за Ті роз­витком можна приблизно визна­чити час перебу­вання трупа у воді. Мацерація (банна шкіра, або рука прачки, рис. 60) — це розмо­кання, набрякан­ня і зморщування шкіри, яке відбувається у воді. Мацера­ція насамперед виникає на верхніх і нижніх кінцівках, особливо на кистях і ступнях. Спочатку вона з'являється на пальцях рук і ніг, поступово поширюючись на всю поверхню кистей і ступнів, спостерігається побіління і дрібна складчастість шкіри (слабо виражені ознаки маце­рації), потім шкіра набуває перлисто-білого забарвлення і вираженої складчастості (виражені ознаки мацерації). Зго­дом виникають пухирці, наповнені рідиною, і поступово відбувається повне відокремлення епідермісу разом нігтя­ми (різко виражені ознаки мацерації).

У випадку смерті від утеплення виявляються як загаль-ноасфіктичні, так і видові його ознаки. До таких видових ознак утеплення належать: дрібно-пухирчаста біла піна в дихальних шляхах (ознака Кру-шевського), почервоніння і набрякання слизової оболонки дихальних шляхів, збільшення і емфізема легень, бліді, розпливчасті крововиливи на їх поверхні (плями Рассказова-Лукомського); наявність води у тонкій кишці, черевній порожнині (ознака Моро), збільшення печінки і наявність планктону у внутрішніх органах; наявність рідини середо­вища утопления в пазусі клиноподібної кістки (ознака Свешнікова). Наявність піни у дихальних шляхах, а також біля от­ворів рота і носа зумовлена тим, що під час задухи, коди вода потрапляє в дихальні шляхи і подразнює їх слизову оболонку, відбувається виділення великої кількості слизу, що містить білки, які змішуються і збиваються з водою і повітрям в дихальних шляхах, утворюючи дрібнопухирча-сту піну, що випинається назовні. Ця піна досить стійка, при висиханні зберігає свою конфігурацію. Внаслідок под­разнення водою слизова оболонка дихальних шляхів гіпе-ремійована, набрякла. Наявність розпливчастих, з нечітко обмеженими кра­ями крововиливів пояс­нюється розбавленням крові водою, яка потрапляє в кров через альвеолярні капіляри. У випадках утеплення в морській воді, яка є гіпертоні­чним розчином, гемоліз еритроцитів не відбувається, і кров стає густішою, тому плями Рассказова-Лукомського під легеневою плеврою не виникають. Велика кількість води у шлунково-кишковому тракті пояснюється її проникненням в період утеплення. Якщо рідина є в 12-палій кишці, то це вказує на зажитьттєве її потрапляння під час вмирання. Внаслідок застійних явищ і збільшення об'єму рідини в судинах печінки збільшуються її об'єм і маса (до 2000 г). Найважливішою ознакою утеплення треба вважати на­явність при мікроскопічному дослідженні внутрішніх органів планктону (крім легенів і шлунка, куди він може потрапити й післясмертно), тобто суспензованих у воді тваринних і рослинних мікроорганізмів, в основному діа­томових водоростей, що мають щільний панцир (рис. 61). При розриві альвеолярних стінок вони потрапляють у потік крові і заносяться у внутрішні органи. Особливо велика кількістьїх виявляється у крові, м'язі серця, нирках і в кістковому мозку. Виявлення часточок планктону (десятки та сотні) в цих органах свідчить про утеплення, оскільки післясмертно вони потрапити в ці органи не можуть.

Проте, не кожен труп, витягнутий з води, є жертвою утеплення. Смерть у воді може настати і з інших причин, наприклад, від крововиливу в мозок, довільного розриву серця з тампонадою перикарда та ін. Іноді на трупі, витягнутому з води, виявляються забиті рани, пошкодження кісток, або петля на шиї з прив' язаним до неї вантажем. У таких випадках питання про механізм цих пошкод­жень вирішується індивідуально, з урахуванням їх харак­теру, локалізації, особливостей організму, а також резуль­татів детального вивчення усіх матеріалів справи.

 

58. Опіки від дії полум'я, розпечених предметів, гарячої рідини, їх морфологічна характеристика. Наслідки опіків в залежності від дії ушкоджуючого фактора, площі та ступеня опіків.

Опіки полум'ям відзначаються значною глибиною і ураженням великої площі поверхні тіла. Опікова поверхня вкрита темно-сірим нальотом кіптяви. Волосся, що розта­шовуються з країв і на деякому віддаленні від зони уражен­ня, колбоподібно роздуте. Опіки від полум'я палаючого бензину та інших летких рідин мають деякі особливості. На відкритих частинах тіла опікове ураження характеризується наявністю ділянок рівномірного поверхневого некрозу шкіри. З країв опікової поверхні нерідко помітна світлосіра тонка облямівка змер­твілого епідермісу. На ділянках тіла, вкритих одягом, опіки глибші, що пояснюється додатковою контактною дією на шкіру палаючого одягу.

Опіки гарячою або киплячою рідиною при великій площі ураження характеризуються переважанням пухирів, відсутністю кіптяви і опалення волосся. Розтікаючись під одягом, рідина спричиняє опіки у вигляді видовжених доріжок.

Опіки палаючими смолами мають, як правило, неве­лику площу і призводять до ураження IV ступеня. В глибині ран і на одязі можуть зберігатися частини агента, що діяв.

Опіки розжареними металевими предметами залеж­но від їх температури і часу тривалості контакту можуть бути різного ступеня. Рідкий метал зумовлює глибокі місцеві опіки. Розжарені металеві побутові предмети в більшості випадків спричиняють неглибокі опіки і повторюють форму, величину, а іноді — рельєф поверхні предмета, яким завдано пошкодження.

Виключне значення для настання смерті від місцевої дії високої температури мають площа і ступінь пошкодження. Так, опіки П ступеня призводять до смерті при ураженні 1/2 площі тіла. При опіках Ш ступеня смерть настає при ураженні 1/3 площі тіла. Діти і люди похилого віку чут­ливіші до місцевої дії високої температури, тому їх смерть може настати при ураженні меншої площі тіла. Якщо площа опіку П-IV ступеня не перевищує 10-15% поверхні тіла (І ступеня — 50%), то людина, яка постраждала, не вмирає безпосередньо в перші години після пошкоджен­ня.

В організмі людини виникають значні патологічні зміни у внутрішніх органах, які дістали назву опікової хвороби. У перебігу опікової хвороби розрізняють чотири періоди: 1) опікового шоку; 2) гострої токсемії; 3) септикотоксемії; 4) реконвалесценції.

Тяжкість і наслідки її залежать від площі глибоких опіків і характеру ранового процесу. Як правило, в перші дві доби після ураження тіла високою температурою смерть настає від опікового шоку, через 3-5 діб від інтоксикації продуктами розпаду пошкоджених тканин. У разі тривалої інтоксикації виникають значні зміни у внутрішніх органах і настає опікове виснаження. Через 5-7 діб після опіку смерть може настати від інфекції, яка часто ускладнює перебіг опікової травми.

 






Дата добавления: 2016-06-05; просмотров: 2416; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.028 сек.