Повішення. Видові загально асфіксійні та прижиттєві ознаки.

Повішення —це вид механічноїасфіксіївнаслідокстис-кання шиї петлею під дією маси власного тіла або його частини. Повішення може бути повним, вільним, коли тіло не має точки опори, і неповним, з точкою опори (в положенні на колінах, сидячи або лежачи). За характером петлі можуть бути жорсткі (мотузок, ремінь, дріт тощо), напівжорсткі і м'які (шарф, хустка, простирадло тощо), ковзні і нерухомі. Розрізняють власне петлю, вузол і вільний кінець.

Залежно від положення вузла виділяють типове та атипове повішення. При типовому повішенні вузол розта­шовується у ділянці потилиці, атиповому передньому — в ділянці підборіддя, атиповому бічному — на бічній по­верхні шиї (праворуч або ліворуч). При судово-медичному дослідженні трупа крім загаль-ноасфіктичних ознак смерті від повішення (як і при будь-якому іншому виді механічного задушення), виявляють і видові ознаки, характерні саме для повішення. Основною і найважливішою ознакою повішення є странгуляційна борозна — негативний відбиток петлі, накладеної на шию. Вона чітко відбиває положення і ширину петлі і має вигляд більш-менш вдавленої борозни, місцями жовтувато-бурого кольору, твердуватої на дотик. Рідше — борозна м'яка, має вигляд блідо-синюшної смуги. Жовтувато-бурий колір странгуляційної борозни та її затвердіння (ущільнення) пов'язані з тим, що внаслідок тертя твердої петлі (особливо під час судом) порушується цілість епідермісу із клітин якого витискається рідина і від­бувається зневоднення тканин із наступним висиханням. Відбиток рельєфу петлі стає помітним при висиханні і побурінні борозни.

Ступінь прояву і вдавлення борозни залежать від матеріа­лу петлі, часу висіння, маси тіла і пози трупа. Чим тверді­ший матеріал петлі, довше висить люди­на, більше маса її тіла і чим меншу точку опори вона має (або не має її зовсім), тим глибшою буде стран-гуляційна борозна, краще будуть визна­чені її краї, більше буде умов до її зне­воднення, висихання та ущільнення.

Якщо петля зроб­лена з м'якого матеріалу (шарф, хустка, простирадло тощо), тіло перебувало в ній недовго, точка опори була значна (повішення сидячи, лежачи тощо), а маса тіла невелика, то странгуляційна борозна слабо виражена, майже не вдавле­на і може мати вигляд блідо-синюшної смуги. В окремих випадках (за зазначених умов) странгуляційна борозна мо­же бути зовсім непомітною, що завжди треба враховувати.

При різко вираженому гнитті, коли утворюється під­шкірна гнильна емфізема, на шиї внаслідок тиску комірця сорочки може утворюватися біла смуга, що нагадує странгу­ляційну борозну. Проте якщо на шиї була борозна, особли­во слабо виражена, то при значно розвинутій емфіземі вона може бути мало помітною або і зовсім непомітною.

Странгуляційна борозна при повішенні має досить характерні ознаки: 1) локалізація—верхня частина шиї, тому що під дією маси тіла петля займає максимально високе поло­ження; 2) напрям — косовисхідний у бік замкнення петлі; 3) ступінь прояву — нерівномірно виражена, найбіль­ше на боці, протилежному місцю замкнення петлі, де стискання найзначніше.

Якщо петля накладається на шию так, що вузол її розта­шовується позаду, то спереду странгуляційна борозна най­глибша і найтвердіша, має поперечний напрямок над ділян­кою верхнього краю щитоподібного хряща, під самим підборіддям, а з боків менш вдавлена, з нечітко окреслени­ми краями, іде круто вгору і назад, а на задній поверхні шиї може зовсім не виявлятися або бути слабо вираженою.

Якщо вузол петлі розташовується збоку (поблизу право­го чи лівого вуха), то на протилежній бічній поверхні шиї странгуляційна борозна буде поперечна, найбільш вира­жена і глибоко вдавлена, тоді як на передній і задній поверхні шиї вона піднімається у бік вузла петлі, менш виражена, а в ділянці замикання вузла, серед волосся вона вже непомітна (голова відхиляється в бік, протилежний до змикання вузла).

Таким чином, при дослідженні странгуляційної бороз­ни потрібно звернути увагу на такі її ознаки:1) напрям; 2) ступінь прояву; 3) розташування; 4) число обертів; 5) замкненість; 6) ширину; 7) глибину; 8) рельєф тощо.

Залежно від розташуван­ня петлі на шиї настає повне або часткове припинення доступу повітря в легені, стискання яремних вен, стовбурів блукаючих нервів, а іноді синокаротидних зон, різке підви­щення внутрішньочерепного тиску.

При типовому положенні петлі (вузол позаду) вона стискає шию на рівні під'язикової кістки, відтаскаючи корінь язика вгору і назад. Останній притискається до задньої стінки глотки і закриває просвіт гортані.

У разі бічного положення петлі корінь язика відтис­кається в бік, протилежний місцю розташування вузла, внаслідок чого повністю закривається просвіт гортані. Таким чином, і в тому, і в іншому випадках надходження повітря в легені припиняється.

Генез смерті при повішенні досить складний і його неможливо звести тільки до стискання і закриття дихаль­них шляхів петлею. Відомі випадки смерті при повішенні у осіб, яким була зроблена трахеотомія. В експериментах на тваринах, у яких петля накладалась вище від трахеосто-ми, смерть наставала так само швидко, як і у контрольних тварин.

Важливим у генезі смерті при повішенні є різке підви­щення кров'яного тиску в головному мозку внаслідок ут­руднення відтоку крові. Крім того, стискання судинно-нервового пучка шиї і подразнення важливих рефлексо­генних зон, блукаючого нерва та його гілок може призве­сти до рефлекторного припинення діяльності серця і швид­кого настання смерті.

Встановивши смерть від механічного задушення внас­лідок повішення на підставі наявності загальноасфіктичних і відових ознак, треба (якщо можливо) визначити рід насильної смерті (вбивство, самогубство, нещасний випа­док). При цьому потрібно ознайомитись з даними первин­ного обстеження трупа та всіма обставинами смерті.

В переважній більшості випадків повішення — це само­губство. При типовому самогубстві — повішенні дорослої людини — одяг її в повному порядку, на тілі немає слідів боротьби, опору і самооборони (синці, садна тощо). Мате­ріалом петлі при цьому часто є частини одягу (ремінь, хустка, шарф тощо), нерідко покійний залишає передсмерт­ну записку, в якій вказуються мотиви самогубства.

Треба враховувати, що виявлення пошкоджень на трупі при повішенні не завжди є доказом вбивства і являють собою сліди боротьби, оборони. Вони можуть бути запо­діяні напередодні, перед повішенням, під час або після нього. Спостерігаються випадки, коли людина кінчає жит­тя самогубством після побиття. Під час судом при по­вішенні, коли тіло перебуває в безпосередній близькості від твердих предметів (стіна, шафа тощо), частини тіла, обернені до них, можуть забиватися, внаслідок чого вини­кають невеликі синці або садна. З'ясувати їх походження звичайно неважко. Вони виявляються тільки на тому боці тіла, який розташовується близько до твердого предмета і на відповідній висоті.

Спостерігаються випадки вбивства будь-яким іншим засобом з наступним підвішенням тіла для симуляції само­губства чи нещасного випадку.

Значно легше вирішити це питання у випадках, коли вбивство здійснюється шляхом нанесення смертельних пошкоджень, а труп з метою симуляції самогубства підві­шують. Іноді вбивство здійснюється шляхом задушення руками, закриття отворів рота і носа або спричинення ін­ших видів механічної асфіксії з наступним підвішенням тіла.

Дуже важливо при цьому визначити, чи накладена пет­ля зажиттєве, чи післясмертно. Складність з'ясування цьо­го питання зумовлена тим, що зажиттєва странгуляційна борозна макроскопічне не відрізняється від післясмертної.

Зажиттєвість странгуляційної борозни візуально мож­на визначити тільки тоді, коли під нею у м'яких тканинах шиї виявляються чітко виражені синці, крововиливи або якщо за наявності двох і більше борозен між ними є синцеві валики — сліди від защемлення шкіри петлею.