Винятки із загального порядку внесення змін до Конституції України

Суб'єкти конституційної ініціативи про внесення змін до Конституції України

У розділі XIII Конституції України врегульовано порядок внесення змін до неї. ВІН Покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою і водночас динаміку його розвитку з урахуванням удос­коналення суспільних відносин. Статтею 154 Консти­туції визначено коло суб'єктів конституційної ініціати­ви, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належать Президент України та не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Лише вони можуть подавати законопроект Верховній Раді України щодо внесення змін до Конституції.

Законопроект подається, як це передбачено регла­ментом Верховної Ради України, у письмовій формі, з супровідною запискою із обґрунтовуванням необхід­ності розробки та прийняття закону, а також, за необхідності, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов’язані з прийняттям і впровадженням закону, іншими матеріалами і додат­ками. Якщо ці вимоги не виконані або форма поданого законопроекту не відповідає встановленим нормам, він може бути повернутий Верховною Радою України його ініціаторові.

Порядок внесення змін до Конституції України

 

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до неї обов'язково має бути попе­редньо схвалений більшістю від конституційного скла­ду Верховної Ради України. З цього числа виключають­ся депутати, повноваження яких припинені у встанов­леному законом порядку, а також депутати, що на мо­мент його схвалення вибули зі складу Верховної Ради України з будь-якої причини.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верхов­ної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

 

Винятки із загального порядку внесення змін до Конституції України

 

Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, які стосуються розді­лу І "Загальні засади", розділу III “Вибори. Референ­дум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України". Вони полягають у тому, що, по-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо законо­проекту про внесення змін до цих розділів е Президент України або не менш як дві третини від конституцій­ного складу Верховної Ради України, по-друге, такий законопроект подається до Верховної Ради України за умови його прийняття не менш як двома третинами від її конституційного складу і затверджується всеукраїн­ським референдумом, який призначається Президентом України.

Конституція України (ч. 2 ст. 156) встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до її розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливо лише до Верховної Радій України наступного скликання.

Зазначений особливий порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України підкреслює значення і необхідність забезпечення стабільності закріплених у них норм.

Аналогічне вирішення цих питань має місце й у зарубіжній конституційній практиці. Так, Конституція Російської Федерації встановлює, що положення глав І “Основи конституційного ладу”, II “Права та свободи людини і громадянина”, ІХ “Конституційні поправки і перегляд Конституції” взагалі не можуть бути перегля­нуті Федеральними Зборами (парламентом). Однак якщо пропозиція визначеного у Конституції Російської Федерації суб'єкта про перегляд положень глав І, II і IX конституції буде підтримана трьома п'ятими голосів загальної кількості членів Ради Федерації і депутатів Державної Думи (палати парламенту), то відповідно до федерального конституційного закону створюються Конституційні збори. Вони або підтверджують незмінність чинної конституції, або розробля­ють проект нового основного закону Російської Феде­рації, який приймається Конституційними зборами двома третинами голосів від загальної кількості їх членів або виноситься на всенародне голосування.

Відповідно до ст. 89 Конституції Франції не підлягає перегляду положення про цілісність території та республіканську форму правління. Конституція Італії (ст. 139) встановлює, що республіканська форма правління не може бути предметом конституційного перегляду. Конституція ФРН (ст. 79) передбачає, що не підлягають перегляду положення, які стосуються поділу цієї держави на землі, принципи співробіт­ництва земель у сфері законодавства, а також такі осно­воположні принципи, як захист гідності особи, недоторканність і невідчужуваність прав людини, До того ж, ст. 20 основного закону ФРН закріплює положення, які не піддягають перегляду, а саме:

“1. Федераивна Республіка Німеччина є демокра­тичною і соціальною федеративною державою.

2. Уся державна влала є похідною від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і за допомогою спеціальних органів законодавствування, виконавчої влади і правосуддя.

Законодавство пов’язане конституційним ладом, виконавча влада і правосудця — законом і правом.

4. Якщо інший вихід неможливий, усі німці мають право на опір будь-кому, хто намагається ліквідувати цей лад".

Наслідуючи саме ці, безперечно, кращі традиції конституційної практики, Конституція України (ст. 157) проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни:

1) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

2) спрямовані на ліквідацію незалежності України чи на порушення територіальної цілісності нашої дер­жави.

' Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного або надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конститу­ційних прав і свобод громадян, конституційного ладу у разі масових порушень правопорядку, що створюють загрозу їхньому життю і здоров'ю, або спроби захоп­лення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Х урахуванням цього КУ (ст.. 158) встановлює, що законопроект про внесення до неї змін, який розглядався ВРУ, однако не став законом, може бути поданий до ВР повторно не раніше як через рік від дня прийняття рішення щодо нього. А у ч. 2 цієї ж статті передбачено, що ВРУ протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Основні завдання РНБО і порядок прийняття нею рішень | Громадянство України і статус іноземців


Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 1021; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.024 сек.