Ймовірні та абсолютні ознаки смерті.

Після смерті відбуваються фермен­тативні реакції лізису фібриногену і фібрину. При взає­модії гепарину з факторами зсідальної системи крові вини­кають ферментно-субстратні комплекси, наприклад гепа­рин-фібриноген, які розпадаються з вивільненням або по­вним розпадом фібриногену внаслідок значної активації фібринолітичної системи. Цей процес відбувається лише за умови наявності збіднених киснем еритроцитів, а тому спостерігається не тільки при механічній асфіксії, а й при будь-яких випадках швидкої смерті.

Крім того, при швидкому процесі вмирання виявляють ціаноз обличчя, екхімози у кон'юнктиві, інтенсивні і по­ширені трупні плями, виділення сечі, калу, а також на­явність рожевого слизу у дихальних шляхах, значного венозного повнокров'я внутрішніх органів, переповнення кров'ю правої половини серця, дрібно-крапкові кровови­ливи на поверхні серця і легень, а іноді в інших органах.

Якщо смерті передує агонія, в серці і судинах виявля­ють щільні згортки крові — червоні при нетривалій агонії і жовтувато-білі або білі — при тривалій. Це пов'язано із швидкістю випадіння фібрину. Так, у разі нетривалої агонії нитки фібрину випадають швидко і в них утримуються еритроцити.

У разі тривалої агонії процес зажиттєвого фібриноутво-рення розтягується у часі. Тому клітинні елементи крові встигають накопичуватись у найнижчих частинах судин, а плазма, в якій немає еритроцитів, разом з фібрином утво­рює світло-сірі згортки.

Знання цих особливостей дозволяє діагностувати пе­ребіг процесу вмирання при судово-медичному дослід­женні трупів.

Після припинення діяльності серця в організмі людини поступово згасають ознаки життя і настає смерть.

Життя організму забезпечується насамперед функціо­нуванням органів кровообігу, дихальної та нервової систе­ми, які Біша у 1800 р. об'єднав у так званий вітальний триніжник (трикутник). Встановлення ознак функціону­вання серця, легень і мозку дозволяє виявити наявність життя в організмі людини.

Функціонування нервової системи може бути вста­новлене за наявністю свідомості, реакції на дуже пахучі речовини (наприклад, розчин аміаку) і рефлексів, а також за даними ЕЕГ.

Функціонування органів дихання встановлюють шля­хом фонендоскопі! біля яремної ямки.

Діяльність серця можна встановити за наявністю серце­вого поштовху, пульсу, даними вислухування серця або електрокардіографії, а також визначенням кровообігу у периферичних ділянках тіла.

Досить часто у потерпілого ознаки функціонування си­стем життєзабезпечення не виявляються. За таких умов відзначають положення тіла (пасивне чи рухоме), різку блідість шкіри, відсутність свідомості, дихання, пульсу і скорочень серця, чутливості на подразнення, рогівкового рефлексу і реакції зіниць на світло.

Відсутність дихання, діяльності серця і функціонування центральної не­рвової системи вважають за ймовірні, або орієнтов­ні, ознаки смерті. Імовірними їх називають тому, що при наявності цих ознак факт настання смерті встановити неможливо. Вони нерідко спостерігають­ся при різних обставинах, коли життєві процеси пе­ребігають на мінімальному рівні.

Внаслідок цього були випадки, коли в стані уявної смерті таких людей направля­ли у судово-медичні морги, а іноді навіть збиралися їх поховати. Саме такі випадки зумовили появу легенд про привиди.

Враховуючії все це, лікар повинен дуже дбайливо, уваж­но ставитись до людини, яка перебуває в термінальному стані. При наявності ймовірних ознак смерті, які мають грунтуватися на клінічних даних, можна вивести людину з цього стану і повернути до життя.

При наявності лише ймовірних ознак смерті лікар повинен: 1) негайно звільнити потерпілого від предметів, які утруднюють надходження повітря у дихальні шляхи (петля на шиї, кляп у роті тощо); 2) помістити тіло, якщо це потрібно, у відповідні умови (наприклад із холодного приміщення в тепле); 3) зробити все необхідне для відновлення життєвих функцій організму.

Якщо абсолютних (вірогідних) ознак смерті немає, ні за яких обставин тіло не може бути відправлене в судово-медичний морг, ні в якому разі не слід видавати свідоцтво про смерть, а також повідомляти родичів і близьких про її настання.

Після припинення основних життєвих функцій організ­му у ньому послідовно розвиваються зміни, які дозволя­ють достовірно встановити факт настання смерті, — абсолютні (вірогідні) ознаки смерті, які за часом ви­никнення розподіляють на ранні і пізні. До ранніх абсолютних ознак смерті відносять трупні плями, трупне заклякання, охолодження, трупа, висихан­ня окремих ділянок шкіри і слизових оболонок та аутоліз. Пізніми називають трупні зміни, які виникають на 2-3-ю добу після смерті. Їх поділяють на дві групи: руйнівні і консервувальні. До руйнівних змін належать гниття, пошкодження трупа рослинами і тваринами, а до консервувальних — жировіск, муміфікація, торф'яне дуб­лення, штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах (в холоді, соляних чи інших розчинах).