Класифікація чинників в аналізі господарської діяльності
Класифікований чинник | Групи факторів |
За своєю природою | Природно-кліматичні |
Соціально-економічні | |
Виробничо-економічні | |
За ступенем впливу на результати | Основні |
Другорядні | |
За співвідношенням з об’єктом | Внутрішні |
Зовнішні | |
У залежності від людини | Об’єктивні |
Суб’єктивні | |
За ступенем розповсюдження | Загальні |
Специфічні | |
За часом дії | Постійні |
Змінні | |
За характером дії | Екстенсивні |
Інтенсивні | |
За властивостями відображених явищ | Кількісні |
Якісні | |
За своїм складом | Прості |
Важкі | |
За рівнем співпідпорядкованості (ієрархії) | Першого порядку |
Другого порядку | |
За можливістю зміни дії | Вимірювані |
Невимірювані |
За своєю природою чинники підрозділяються на природно-кліматичні, соціально-економічні й виробничо-економічні.
За ступенем впливу на результати господарської діяльності чинники поділяються на основні та другорядні. До основних відносяться ті, що мають вирішальний вплив на результативний показник. Другорядними вважаються такі, які не мають такого впливу на результати господарської діяльності в сформованих умовах. Тут необхідно зазначити, що той самий чинник у залежності від обставин може бути і основним, і другорядним. Уміння виділити з різноманітності чинників головні забезпечує правильність висновків за результатами аналізу.
Велике значення при дослідженні економічних явищ і процесів та оцінці результатів діяльності підприємств має класифікація чинників на внутрішні і зовнішні, тобто такі, що залежать від даного підприємства і такі, які від нього не залежать. Основна увага при аналізі повинна приділятися дослідженню внутрішніх чинників, на котрі підприємство може впливати.
Водночас у багатьох випадках при розвинених виробничих зв'язках і відношеннях на результати роботи кожного підприємства в значній мірі впливає діяльність інших підприємств, наприклад рівномірність і своєчасність постачань сировини, матеріалів, їхня якість, вартість, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси й ін. Ці чинники є зовнішніми. Вони не характеризують зусилля даного колективу, але їхнє дослідження дозволяє точніше визначити ступінь впливу внутрішніх причин і тим самим більш повно виявити внутрішні резерви виробництва.
Для правильної оцінки діяльності підприємств чинники необхідно підрозділяти на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні чинники, наприклад стихійне лихо, не залежать від волі і бажання людей. На відміну від об'єктивних, суб'єктивні причини залежать від діяльності юридичних і фізичних осіб.
За ступенем поширеності чинники діляться на загальні і специфічні. До загальних відносяться такі, які діють у всіх галузях економіки. Специфічними ж є ті, що діють в умовах окремої галузі економіки або підприємства. Такий розподіл чинників дозволяє повніше врахувати особливості окремих підприємств, галузей виробництва і зробити більш точну оцінку їхньої діяльності.
За тривалістю впливу на результати діяльності розрізняють чинники постійні і змінні. Постійні чинники впливають на досліджуване явище безперервно протягом усього часу. Вплив же змінних чинників виявляється періодично, наприклад, на освоєння нової техніки, нових видів продукції, нової технології виробництва і т. д.
Велике значення для оцінки діяльності підприємств має розподіл чинників за характером їхньої дії на інтенсивні й екстенсивні. До екстенсивного відносяться чинники, пов'язані з кількісним, а не з якісним приростом результативного показника. Наприклад, збільшення об'єму виробництва продукції шляхом розширення площі, збільшення поголів'я худоби, кількості робітників тощо. Інтенсивні чинники характеризують ступінь зусиль, напруженості праці в процесі виробництва, наприклад підвищення врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби, рівня продуктивності праці.
Якщо при аналізі ставиться мета виміряти вплив кожного чинника на результати господарської діяльності, то їх розділяють на кількісні і якісні, прості та складні, ті, що вимірюються й ті, що не вимірюються.
Кількісними вважаються чинники, які виражають кількісну визначеність явищ (кількість робочих, устаткування, сировини й ін.). Якісні чинники визначають внутрішні якості, ознаки й особливості досліджуваних об'єктів (продуктивність праці, якість продукції, родючість ґрунту і т. д.).
Більшість досліджуваних чинників за своєю структурою є складними, налічують декілька елементів. Однак є такі, що не розкладаються на складові частини. У залежності від складу чинники діляться на складні (комплексні) і прості (елементні). Прикладом складного чинника є продуктивність праці, а простого – кількість робочих днів у звітному періоді.
Як уже вказувалося, одні чинники безпосередньо впливають на результативний показник, інші – опосередковано. За рівнем співпідпорядкованості (ієрархії) розрізняють чинники першого, другого, третього і т. д. рівнів підпорядкування. До чинників першого рівня відносяться ті, що безпосередньо впливають на результативний показник. Ті ж, що визначають результативний показник побічно, за допомогою чинників першого рівня, називаються чинниками другого рівня і т. д. Наприклад, щодо валової продукції чинниками першого рівня є середньорічна чисельність робітників і середньорічний виробіток продукції одним робітником. Кількість відпрацьованих одним працівником днів і середньоденний виробіток – це чинники другого рівня. До чинників же третього рівня відносяться тривалість робочого дня і середньогодинного виробітку. Вплив окремих чинників на результативний показник можна кількісно визначити. Водночас є цілий ряд чинників, вплив яких на результати діяльності підприємств не підлягає безпосередньому вимірюванню, наприклад забезпеченість працівників житлом, дитячими установами, рівень підготовки кадрів і ін.
Системний підхід в економічному аналізі викликає необхідність взаємозалежного вивчення чинників з обліком їх внутрішніх та зовнішніх зв'язків, взаємодії і співпідпорядкованості, що досягається за допомогою систематизації. Систематизація – це розміщення досліджуваних явищ або об'єктів у певному порядку з виявленням їхнього взаємозв'язку і співпідпорядкованості.
Розрізняють детерміновані й стохастичні факторні системи. Створити детерміновану факторну систему – значить представити досліджуване явище у вигляді алгебраїчної суми або декількох чинників, що визначають його розмір і знаходяться з ним у функціональній залежності. Наприклад, об'єм випуску продукції промислового підприємства можна представити у вигляді добутку двох чинників першого порядку: середньооблікової чисельності робітників і середньорічної виробки продукції одним робітником за рік, що, в свою чергу, залежить безпосередньо від кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік і середньоденної виробки продукції робітником. Остання також може бути розкладена на тривалість робочого дня і середньогодинний виробіток продукції (рис. 1.2).
Рис. 1.2.Детермінована факторна система товарної продукції
Розвиток детермінованої факторної системи досягається, як правило, за рахунок деталізації комплексних чинників. Елементні (у нашому прикладі – кількість робочих днів, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладаються на співмножники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи комплексні чинники поступово деталізуються на менш загальні, ті, в свою чергу, ще на менш загальні, поступово зближуючись за своїм аналітичним змістом до елементних (простих).
Таким чином, систематизація чинників дозволяє більш глибоко вивчити їх взаємозв'язок при формуванні розміру досліджуваного показника, що має велике значення на наступних етапах аналізу, особливо на етапі моделювання досліджуваних показників.
Одним із завдань факторного аналізу є моделювання взаємозв'язків між результативними показниками і чинниками, що визначають їхній розмір. Сутність моделювання полягає в тому, що взаємозв’язок досліджуваного показника з факторними моделями виражається у формі конкретного математичного рівняння.
У детермінованому аналізі виділяють наступні типи найбільш факторних моделей, що часто зустрічаються:
1. Адитивні моделі:
Вони використовуються в тих випадках, коли результативний показник являє собою алгебраїчну суму декількох факторних показників.
2. Мультиплікативні моделі: .
Цей тип моделей застосовується тоді, коли результативний показник є сполученням декількох чинників.
3. Кратні моделі:
Вони використовуються тоді, коли результативний показник одержують поділом одного чинника на розмір іншого.
4. Змішані (комбінаційні) моделі – це сполучення в різних комбінаціях попередніх моделей: і т. д.
Моделювання мультиплікативних чинників систем в економічному аналізі здійснюється шляхом послідовного розчленовування чинників вихідної системи на чинники-співмножники. Наприклад, при дослідженні процесу формування об'єму виробництва продукції можна застосовувати такі детерміновані моделі, як:
ВП = ЧП ´ РВ;
ВП = ЧП ´ Д;
ВП = ЧП ´ Д ´ Т ´ ГВ
Ці моделі відбивають процес деталізації вихідної факторної системи мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчленовування на співмножники комплексних чинників. Ступінь деталізації і розширення моделі залежить від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і формалізації показників у межах установлених правил.
Аналогічно здійснюється моделювання адитивних факторних систем, тобто шляхом розчленовування чинників вихідної моделі на складові елементи.
Як бачимо, об'єм реалізації продукції VPП дорівнює:
VPП = VTП – ОНП, (1.1)
де VТП – об'єм виробництва;
ОНП – залишки нереалізованої продукції.
Частина нереалізованої продукції може знаходитися на складах підприємства (Оскп), а частина бути відвантаженою покупцям, але ще не оплаченою (Оотг). Тоді приведену вихідну модель можна записати в такий спосіб:
VPП = VTП – ОСКЛ – ООТГ. (1.2)
До класу кратних моделей застосовують наступні способи їхнього перетворення: подовження, розширення і скорочення.
Метод подовження передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного або декількох чинників на суму однорідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції можна представити у вигляді функції двох чинників: зміни суми витрат (В) і об'єму випуску продукції (VВП). Вихідна модель цієї факторної системи буде мати такий вигляд:
. (1.3)
Якщо загальну суму витрат (В) замінити окремими їхніми елементами, такими, як оплата праці (ОП), сировина й матеріали (СМ), амортизація основних засобів (А), накладні витрати (НВ) та ін., то одержимо аддитивну модель із новим набором чинників:
, (1.4)
де Х1 – трудомісткість продукції;
Х2 – матеріалоємність продукції;
Х3 – фондомісткість продукції;
Х4 – рівень накладних витрат.
Метод розширення передбачає розширення вихідної факторної моделі шляхом помноження чисельника і знаменника дробу на один або декілька нових показників. Наприклад, якщо у вихідну модель Y = a : b ввести новий показник с, то модель прийме вигляд:
. (1.5)
У результаті утворюється кінцева мультиплікативна модель у вигляді нового набору чинників.
Цей спосіб моделювання дуже широко застосовується в аналізі. Наприклад, середньорічний виробіток продукції одним працівником (показник продуктивності праці) можна записати в такий спосіб: РВ = ВП : ЧП. Якщо ввести такий показник, як кількість відпрацьованих днів усіма працівниками (Дзаг), то одержимо наступну модель річної виробки:
, (1.6)
де ДВ – середньоденний виробіток;
Д – кількість відпрацьованих днів одним працівником.
Метод скорочення являє собою створення нової факторної моделі шляхом поділу чисельника і знаменника дробу на той самий показник. У даному випадку утворюється кінцева модель того ж типу, що і вихідна, однак з іншим набором чинників.
Як відомо, рентабельність сукупних активів підприємства розраховується розподілом суми прибутку (П) на їхню середньорічну вартість (А):
. (1.7)
Якщо чисельник і знаменник поділимо на виручку (товарообіг), то одержимо кратну модель, але з новим набором чинників рентабельності продажу і капіталомісткості продукції:
. (1.8)
Таким чином, результативні показники можуть бути розкладені на складові елементи (чинники) різними способами і подані у вигляді різних типів детермінованих моделей. Вибір способу моделювання залежить від об'єкта дослідження, від поставленої мети, а також від професійних знань і навичок дослідника.
Процес моделювання факторних систем – дуже складний і відповідальний момент в економічному аналізі. Від того, наскільки реально і точно створені моделі відбивають зв'язок між досліджуваними показниками, залежать кінцеві результати аналізу.
Прогнозування на основі пропорційних залежностей
Будь-яка соціально-економічна система може бути описана різними способами. У числі основних її характеристик, що мають істотне значення для розуміння логіки планування фінансово-господарської діяльності, – взаємозв'язок та інерційність.
Основу цього методу складає теза про те, що можна ідентифікувати деякий показник, який є найбільш важливим з позиції характеристики діяльності компанії і який завдяки такій властивості міг би бути використаний як базовий для визначення прогнозних значень інших показників у тому сенсі, що вони "прив'язуються" до базового показника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. У якості базового показника найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої (зробленої) продукції. Обґрунтованість цього вибору досить легко зрозуміти з позиції логіки і, крім того, знаходить підтвердження при вивченні динаміки і взаємозв'язків інших показників, що пояснюють окремі сторони діяльності компанії.
Описаний метод заснований на припущенні, що:
а) значення більшості статей балансу і звіту про фінансові результати змінюються прямо пропорційно обсягу реалізації;
б) сформовані в компанії рівні пропорційно мінливих балансових статей і співвідношення між ними оптимальні.
Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1963;