ПРОЕКТНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Розвиток сучасної економічної теорії й практики нерозривно пов’язаний з необхідністю аналізу та обґрунтування тих чи інших управлінських рішень, зокрема проектних. Виділення проектного аналізу в окремий напрям прикладної науки було зумовлено насамперед необхідністю системного підходу до підготовки та оцінки проектів. Досвід проектування на всіх його стадіях, накопичений за умов адміністративної економіки, базувався на принципах і методах адміністративно-командної системи і був відірваний від сучасної методології й багатющого інструментарію, що застосовується у світовій економічній науці.

Ефективне використання проектного аналізу в українській практиці управління потребує вірного розуміння його сутності. Різноманіття поглядів на предмет проектного аналізу у вітчизняній літературі відображає різні методологічні підходи вчених-економістів до характеристики проектного аналізу, під яким розуміють:

· метод, який дозволяє системно оцінити фінансові та економічні переваги проекту;

· процес аналізу життєздатності проекту;

· спосіб зіставлення витрат на проект і переваг, які будуть отримані в результаті його реалізації чи впровадження;

· методологію, що дозволяє оцінити фінансові та економічні переваги проектів на основі альтернативного використання наявних ресурсів з урахуванням макро- і мікроекономічних наслідків.

Проектний аналіз– це методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування альтернативних управлінських рішень і проектів, що дозволяє, в свою чергу, здійснювати вибір і приймати вивірені рішення в умовах обмеженості ресурсів.

Основною метою курсу є надання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття рішень, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних і особистих потреб.

Основними складовими проектного аналізу є:

- концепція проекту, що визначає його основні особливості як об’єкта дослідження;

- фази та стадії життєвого циклу;

- принципи, на яких базується проектний аналіз ;

- критерії відбору і оцінки проектів (стандартні фінансові та неформальні критерії);

- аспекти проектного аналізу, що містять аналіз ринку, технічний, інституційний, екологічний, соціальний, фінансовий та економічний аналіз.

Методологія проектного аналізупередбачає необхідність відповіді на такі питання:

- якою є мета проекту;

- на яку перспективу оцінюються вигоди та витрати;

- який спосіб порівняння проектів припустимо використовувати у варіанті, що розглядається;

- який часовий горизонт використовується в оцінці вигод і витрат;

- якими критеріями варто керуватися при ухваленні рішення про відмову або прийняття проекту.

2.

Концепція проектного аналізуявляє собою набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів щодо прийняття рішень про реалізацію проекту. Вона концентрується на з’ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій: інтересів акціонерів (або інших власників); економіки в цілому; організацій, які беруть участь у здійсненні проекту; природного та соціального зовнішнього середовища, визначається різницею між вигодами від впровадження проекту та витратами на його здійснення. Подібні методики спрямовані на те, щоб розроблений проект був доцільним з економічного та технічного поглядів, враховуючи при цьому не тільки технологічні або суто технічні аспекти проекту, але й системи управління фінансуванням, а також загальну довготривалість результатів проекту.

Концепція проектного аналізу надає системне уявлення про методи порівняння та оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для реалізації проектів, а також механізм управління його життєвим циклом. Тобто проектний аналіз розглядається як складова управління проектом (див. рис. 2).

Рис. 1. Проектний аналіз як внутрішня складова процессу управління проектом

3.

Методологія проектного аналізу спирається на систему принципів.

Основними принципами проектного аналізу є:

- принцип альтернативності, який зумовлює раціональну поведінку, що характеризується вибором найкращого варіанту з наявно можливих з точки зору різноманітних можливостей використання ресурсів та різноманітних шляхів досягнення проектних цілей;

- принцип обумовленості, сутність якого полягає в тому, що при аналітичних розрахунках оцінка проекту базується на тих грошових потоках, значення яких безпосередньо пов’язано з реалізацією проекту (тобто, зміна значень певних вихідних фінансово – економічних параметрів внаслідок впровадження проекту обумовлює зміну результуючих показників );

- принцип маржинальності, або принцип прирісної природи, сутність якого полягає в тому, що в аналізі проекту повинні використовуватися не загальні чи середні величини, а приріст змінної, обумовлений реалізацією проекту;

- принцип порівняння ситуації „з проектом” з ситуацією „без проекту”, характерною особливістю якого є врахування очікуваних з часом змін у потоках вигід і витрат як для ситуації з проектом, так і без проекту;

- принцип визначення строку початку і завершення проекту, оскільки зміна тривалості проекту впливає на доходи та витрати за проектом.

4.

Поява проектного аналізу пов’язана з розвитком економічної теорії суспільного сектора. Опублікована у 1844 році наукова робота А. Дюпрюї «Про вимір корисності суспільних робіт» була першою спробою розрахувати чистий виграш від реалізації про­ектів, оцінити корисність суспільних робіт. Продовжив дослідження економіки суспільного сектора В. Візелль, який припускав, що розподіл ресурсів суспільства краще за все може бути здійснений через комбінацію ринкових підходів взаємозв’язку податків та витрат.

Практичне застосування цих наукових підходів було реалізовано в 1936 році в США, коли законодавчо прийнятий акт про контроль за повенями вимагав, щоб вигоди, які отримуються від проекту (незалежно від конкретного споживача) перевищували понесені витрати. Однак існували значні різночитання у методах та принципах виміру різних вигід. Активне фінансування американським урядом проектів розвитку водних ресурсів (контроль за повенями, іригація, гідроенергетика, рекреація та ін.) викликало серйозний інтерес економістів до оцінки суспільних інвестицій. Опублікована у 1950 році робота «Запропоновані методи економічного аналізу проектів для басейнів рік» (відома як Зелена книга) була першою системною спробою поєднання теорії економічного добробуту з практичними завданнями аналізу при оцінці інвестиційних проектів.

За останні два десятиріччя місце та роль суспільних проектів в економічному розвитку зазнали значних змін як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що тільки розвиваються. Міжнародне кредитування, економічна підтримка національних проектів вимагали створення та використання системи фінансового й економічного оцінювання, стимулювали інтерес вчених і практиків до проектного аналізу. В результаті цих зусиль з’явилася методологія «проектний аналіз», котра тісно споріднена з методологією «вигоди—витрати». Ра­зом з цим проектний аналіз, як і будь-яка методологія, має свої слабкі та сильні сторони.

Сьогодні особливу увагу методології проектного аналізу приділяють у країнах, що стають на шлях ринкового господарювання, де проекти суспільного характеру відіграють значну роль у розвитку нації.

ТЕМА 2. КОНЦЕПЦІЯ ПРОЕКТУ.

1. Поняття проекту.

2. Основні ознаки проекту

3. Класифікація проектів.(сам)

4. Середовище проекту.

5. Учасники проекту. (сам)

1.

Проект– це одноразовий комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на задоволення визначеної потреби шляхом досягнення конкретних результатів при встановленому матеріальному забезпеченні з чітко визначеними цілями протягом заданого періоду часу.

Мета проекту – це бажаний та доведений результат, досягнутий у межах певного строку при заданих умовах реалізації проекту.

Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, наприклад збільшення виробничих можливостей підприємства, створення чи реконструкція ринкової та соціальної інфраструктур, вирішення соціальних і екологічних проблем.

Очевидно, що всі проекти є інвестиційними, але при цьому вони можуть бути комерційними або некомерційними залежно від характеру очікуваних результатів ( прибуток є результатом комерційного проекту; соціальний ефект є результатом некомерційного проекту).

Інвестиційний проект – це пакет інвестицій і пов’язаних з ними видів діяльності, які характеризуються:

- певною метою;

- обмеженістю фінансових ресурсів та періоду реалізації проекту;

- наявністю певних зовнішніх умов;

- взаємопов’язаністю процесів вкладання ресурсів та отримання результатів.

Інвестиції– це вкладення коштів, майнових та інтелектуальних цінностей в матеріальні та нематеріальні активи, корпоративні права і цінні папери з метою одержання прибутку або соціального ефекту.

2.

До основних ознак проекту належать:

- кількісна вимірюваність, тобто всі витрати за проектом та вигоди від нього повинні бути визначені кількісно;

- часовий горизонт дії, тобто жодний проект не може існувати без обмежень у часі;

- цільова спрямованість, тобто проект завжди направлений на досягнення якоїсь конкретної мети, задоволення якоїсь потреби;

- життєвий цикл, тобто взаємозв’язок і послідовність виконання фаз, стадій та етапів проекту;

- системне функціонування проекту, елементний склад, тобто між елементами проекту існує взаємозв’язок, але склад проекту необов’язково повинен залишатися незмінним;

- існування в певному зовнішньому середовищі.

До додаткових ознак проекту належать:

- ресурсні обмеження;

- неповторність, новітність поставлених задач і проблем;

- комплексність;

- необхідність правового та організаційного забезпечення.

Основними елементами проекту є:

- проектна документація;

- виробничі об’єкти;

- виробничі приміщення;

- технологічне обладнання;

- технологія виробництва продукції;

- продукція.

3.

Різноманітність проектів, що зустрічаються, можна класифікувати за різними критеріями:

- за класом проекту ( монопроект, мультипроект, мегапроект)

монопроект – окремий проект різних типів, видів та масштабів;

мультипроект – комплексний проект, що складається з ряду моно проектів і потребує застосування багатопроектного управління;

мегапроект – цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають до свого складу ряд моно- і мультипроектів;

- за типом проекту ( технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані);

- за видом проекту ( інвестиційні, інноваційні, дослідження і розвитку, освітні, комбіновані);

- за тривалістю (короткострокові – до 3 років, середньострокові – від 3 до 5 років, довгострокові – понад 5 років);

- за масштабом проекту ( дрібні – до 10 млн амер. дол.., середні – від 10 до 50 млн ам. дол.., великі – від 50 до 100 млн ам. дол.., дуже великі – більше 100 млн ам.дол.);

- за складністю ( прості, складні та дуже складні ).

4.

Середовище функціонування проекту поділяється на зовнішнє та внутрішнє. До факторів зовнішнього середовища відносять:

- політичні ( політична стабільність, підтримка проекту урядом, торговий баланс з країнами – учасниками);

- економічні ( структура національного господарства, види відповідальності та майнові права, тарифи та податки, страхові гарантії, рівень інфляції та стабільність валюти, розвинутість банківської системи, джерела інвестицій і капітальних вкладень, розвинутість ринкової інфраструктури тощо);

- соціальні ( умови та рівень життя, рівень освіти, свобода переміщення у межах країни та за кордон, охорона здоров”я та медицина, ставлення місцевого населення до проекту тощо);

- правові ( права людини, права підприємництва, права власності, закони та нормативні акти про надання гарантій та пільг);

- науково – технічні ( рівень розвитку фундаментальних та прикладних наук, інформаційних, промислових та виробничих технологій, стан енергетичних та транспортних систем);

- культурологічні (рівень освіченості, історія, культурні традиції, релігія, культурні потреби тощо);

- природні та екологічні ( природно – кліматичні умови, природні ресурси, розташування та зв’язок з транспортними системами тощо);

- інфраструктурні ( засоби транспорту, зв’язку та комунікацій, перевезення вантажів, комунальні служби, збутова мережа тощо).

Внутрішнє середовище проекту характеризується наступними умовами:

- економічні , пов’язані з кошторисом та бюджетом проекту, цінами, податками та тарифами, ризиком і страхуванням, стимулами, пільгами та іншими економічними факторами, що діють всередині проекту і визначають його вартісні характеристики;

- соціальні, що характеризуються забезпеченням стандартних умов життя для учасників проекту, рівнем заробітної плати, наявністю комунальних послуг, наданням соціальних умов тощо;

- стиль керівництва проектом, тобто визначення психологічного клімату та атмосфери в команді проекту;

- організація проекту, яка визначає співвідношення між основними учасниками проекту, розподіл прав, відповідальності та обов’язків;

- методи та засоби комунікації, які визначають повноту, вірогідність та оперативність обміну інформацією між зацікавленими учасниками проекту.

-

5.

До основних учасників проекту відносять:

- ініціатор, тобто сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій по здійсненню;

- замовник, тобто головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів;

- інвестори, тобто сторони, які вкладають інвестиції в проект;

- керівник проекту, тобто юридична або фізична особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту – планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту;

- команда проекту, тобто специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту;

- контрактор, тобто сторона чи учасник проекту, що вступає у відносини із замовником та бере на себе обов’язок за виконання робіт по контракту;

- субконтрактор, який вступає в договірні відносини з контактором чи субконтрактором більш високого рівня;

- проектувальник, тобто юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту;

- генеральний підрядник, тобто юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником і яка несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту;

- постачальники, тобто субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі;

- ліцензори, тобто організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів тощо;

- органи влади, тобто сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні і державні вимоги, пов’язані з реалізацією проекту;

- власник земельної ділянки, тобто юридична чи фізична особа, яка є власником земельної ділянки, залученої до проекту;

- виробник кінцевої продукції проекту, який здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію;

- споживачі кінцевої продукції, тобто юридичні та фізичні особи, які є покупцями і користувачами кінцевої продукції;

- інші учасники проекту, тобто конкуренти, громадські групи та населення, спонсори проекту тощо.

ТЕМА 3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОЕКТУ

1. Поняття і структура життєвого циклу проекту.

2. Передінвестиційна фаза проекту.

3. Інвестиційна та експлуатаційна фази проекту.

4. Визначення вартості передінвестиційних досліджень.(сам)

1.

Розробка проекту як проміжок часу з моменту появи проекту до моменту його закінчення може бути представлена у вигляді циклу, який складається з окремих фаз, стадій та етапів.

Життєвий цикл проекту — це період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом і отриманням останньої вигоди .

Життєвий цикл проекту є базовим, вихідним поняттям для до­слідження проблем реалізації проекту, фінансування робіт, при­йняття рішень про доцільність капіталовкладень та деталізації проекту.

Насьогодні не існує єдиного підходу до розподілу процесу реа­лізації проекту на складові елементи. Це пояснюється відміннос­тями у підходах учасників проекту до поділу проекту на найваж­ливіші відправні точки, які дозволяють планувати, відслідко­вувати, контролювати та оцінювати розвиток проекту й, якщо не­обхідно, коригувати його реалізацію.

Підхід Світового банку до поділу проектного циклу на стадії відображає найважливіші цільові установки саме цієї фінансово-кредитної установи щодо проекту - якісна підготовка, експертиза відібраних проектів, переговори про надання кредитних ресурсів та заключна оцінка проекту.

Частіше проектний цикл поділяють на три фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну, які, в свою чергу, поділяються на стадії.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

· передідентифікація;

· ідентифікація;

· підготовка;

· розробка та експертиза;

· детальне проектування.

Інвестиційна фаза охоплює роботи, які можна об’єднати у такі стадії:

· підготовка і проведення тендерів;

· інженерно-технічне проектування;

· будівництво;

· виробничий маркетинг;

· навчання персоналу.

Основними стадіями експлуатаційної фази є:

· здача в експлуатацію (є граничною між інвестиційною та експлуатаційною фазами, тому може перебувати і в тій, і в іншій);

· виробнича експлуатація;

· заміна та оновлення;

· розширення та інновації;

· заключна оцінка проекту.

2.

Під час передінвестиційної фази проводяться дослідження щодо визначення інвестиційних можливостей проекту, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір одного з них, а також підготовка проекту - попереднє обґрунтування й детальна розробка, ви­сновки щодо проекту та рішення про його інвестування.

Передідентифікація - стадія визначення інвестиційних можливостей, що пов'язана з отриманням інформації потенційними інвесторами про інвестиційні можливості, які виника­ють на різних рівнях - від сектора економіки до підприємства.

Мета здійснення цих досліджень - швидко і без значних ви­трат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей.

На стадії ідентифікації проводиться вибір цілей проекту, ви­значення його завдань, які забезпечують виконання найважливі­ших планів. На цій стадії складається перелік усіх можливих ідей, здатних забезпечити виконання цілей економічного розвит­ку. Оскільки загальною метою будь-якого проекту є отримання додаткових вигід, відбір проектів здійснюється шляхом зістав­лення можливих результатів від реалізації різних проектів.

Досить по­ширеними критеріями відхилення ідей проектів є:

• недостатній попит на запропонований продукт, одержуваний в результаті реалізації проекту, або відсутність у даного товару істотних переваг;

• висока вартість проекту порівняно з очікуваними доходами;

• відсутність зобов'язань з боку організації або людей, які отримуватимуть вигоду від здійснення проекту;

• відсутність політичної підтримки;

• технологія, не придатна для здійснення проекту;

• надмірній масштаб проекту, що не відповідає організацій­ним та управлінським можливостям;

• надмірний ризик проекту;

• висока вартість сировини й значні витрати на оплату квалі­фікованої робочої сили.

Позитивна спрямованість цих критеріїв є підставою для ухвалення проекту.

Стадія підготовки проекту поділяється на два етапи: попере­дня оцінка та додаткові дослідження.

На основі попереднього аналізу формулюються основні положення:

• розглянуті всі можливі альтернативи проекту;

• проект може бути направлений на детальну розробку;

• всі аспекти проекту мають важливе значення з погляду його здійсненності і є потреба глибокого вивчення за допомогою функціональних досліджень;

• ідея проекту на підставі існуючої інформації може бути визначена як нежиттєздатна чи недостатньо приваблива;

• екологічна ситуація на ділянці запланованого будівництва і потенційний вплив на неї передбаченого виробничого процесу відповідають національним стандартам.

Мета підготовки проекту — ранжування і відбір існуючих варіантів проекту, які потрібно передати для детальної розробки, та його становлення.

На стадії розробки та експертизи готується вся інформація, необхідна для прийняття рішення про інвестування.

При розробці проекту всі прийняті припущення, обрані варіан­ти повинні бути описані та пояснені, що дасть змогу зробити про­ект більш зрозумілим для учасників, насамперед інвесторів. У ви­падку відхилення проекту через його нежиттєздатність необхідно ретельно описати причини, а не тільки констатувати цей факт.

На цій стадії визначаються здійсненність або достатня обґрунтованість проекту в цілому та за його окремими параметра­ми: технічна здійсненність, вплив на довкілля, ринкова ефекти­вність, інституційна прийнятність, соціальні аспекти, фінансова та економічна цінність. Аналіз цих параметрів здійснюється за такими аспектами:

• комерційним, або маркетинговим;

• технічним;

• інституційним;

• екологічним;

• соціальним;

• фінансовим;

• економічним.

Мета цієї стадії — дати детальну оцінку наявних проектів, виб­рати найефективніший, виробити пропозиції щодо його фінансування.

Під експертизою проекту розуміють його оцінку заінтересованими або незалежними організаціями за формальними та неформальними критеріями. Завданням експертизи є перевірка раціональності проекту, визначення доцільності його реалізації. Саме на цій стадії приймається остаточне рішення про прийняття або відхилення проекту.

На стадії детального проектування проводиться розробка функціональної схеми і фізичного плану промислового підприємства, які необхідні для випуску конкретної продукції, а також визначаються обсяги відповідних інвестиційних витрат, а також витрат, що виникають на етапі експлуатації.

Основною складовою проектування є вибір відповідної технології, а також планування придбання й освоєння цієї технології та відповідного ноу-хау. На цій стадії здійснюються основні проектно-конструкторськІ роботи, які включають ретельну компановку будівельних об'єктів, обладнання і виробничих процесів, а також потоків матеріалів і зв'язків між різними етапами виробництва. Ця стадія складається з;

• будівельного планування (пуск і налагодження);

• календарного планування будівельних робіт;

• календарного плану фінансування;

• підготовки будівельної документації.

3.

Інвестиційна фаза або фаза впровадження проекту, передба­чає широкий спектр консультаційних і проектних робіт, голов­ним чином у сфері управління проектом.

На стадії підготовки і проведення тендерів найбільш важливу роль відіграє широке залучення вітчизняних і міжнародних постачальників сировини, матеріалів, обладнання, які пропонують свою участь у даному проекті, здійснюються переговори, укладаються угоди.

Стадія інженерно-технічного проектування передбачає підго­товку ділянки, остаточний вибір технології та обладнання, здійс­нення всього діапазону робіт з планування і складання графіка будівництва, а також підготовку маршрутно-технологічних карт, масштабних креслень та різноманітних схем.

Стадія будівництва містить підготовку ділянки для забудови, спорудження будівель та інші цивільні будівельні роботи, а та­кож поставки й монтаж устаткування згідно з визначеними про­грамами та графіками.

Виробничий маркетинг безпосередньо аналізує готовність ринку до появи продукту проекту, а також визначає заходи, що сприяють проведенню ефективної збутової політики.

Набір і навчання персоналу пов'язані із залученням значної кількості робітників, до яких висуваються серйозні вимоги у професійній та кваліфікаційній підготовці. Навчання є невід'ємною частиною інвестиційної фази для проектів, які використовують нові технології, ноу-хау, що потребують особливих павичок у переспала, а також нових при­йомів роботи, що підвищують ефективність проектів взагалі.

Здача в експлуатацію і пуск підприємства, охоплює такі види робіт:

• передексплуатаційні перевірки;

• пробні пуски;

• експлуатаційні випробування;

• прийняття.

Якщо в передінвестиційній фазі головним критерієм оцінки її успішності є якість та надійність проекту, то на інвестиційній фазі першочергового значення набуває чинник часу, що пов'я­зано з потребою втримати проект у межах прогнозних даних, які отримані в обґрунтуванні.

Експлуатаційна фаза пов”язана з необхідністю вирішення проблем, що виникають як на початку виробництва, так і упродовж здійснення цього процесу.

Виробнича експлуатація фактично визначає, наскільки ре­зультати проекту відповідають поставленим цілям.

Стадія заміни та оновлення обумовлена тим, що у момент експлуатації виникає необхідність оновлення процесу, що містить технічну і технологічну перевірку, інвестування або вилучення капітало­вкладень, додаткове навчання, введення попереджувального технічного обслуговування та контролю якості, поліпшення фінан­сового та організаційного управління.

Розширення та інновації як складові експлуатаційної фази можливі у випадку, коли необхідно збільшення кількості основ­ної та побічної продукції, що випускається, без змін номенклату­ри, виробничої програми шляхом додавання нової однотипної продукції і т. ін. Дане розширення можливе за допомогою таких способів:

• удосконалення технології;

• збільшення потужності всього виробництва;

• введення нового змінного графіка роботи;

• підвищення виробничої потужності найслабкіших ланок ви­робничого ланцюга.

Заключна оцінка проекту провадиться після реалізації проек­ту і фактично є ретроспективним аналізом усіх виконаних за про­ектом робіт. Здійснення оцінки проекту, з одного боку, надає можливості встановити фактори успіху або причини провалу проекту (слугуватиме інформаційною базою для розробки насту­пних проектних рішень), з іншого боку, — визначити, наскільки ефективно використовувалися ресурси для досягнення поставле­них проектних цілей (є основою звіту про витрати коштів для ін­весторів та інших учасників проекту).

Заключна оцінка проекту дає змогу відповісти на такі запитання:

1. Чи були цілі проекту чітко визначеними і чи можливим було їх досягнення?

2. Чи були відібрані технічні рішення прийнятними для проекту?

3. Чи правильно були оцінені екологічні, соціально-економіч­ні та комерційні умови реалізації проекту?

4. Чи отримали учасники проекту вигоди, передбачені проектом?

5. Чи мала місце перевитрата ресурсів (у тому числі фінансових) на підготовку та реалізацію проекту?

6. Чи досягнуто заплановану норму рентабельності, чи отри­мали інвестори віддачу вкладеного капіталу?

Найбільш важливим моментом в оцінці проекту є збір Ін­формації, що дозволяє на підставі узагальнення успішного або невдалого досвіду проектних рішень уникнути помилок при під­готовці та розробці майбутніх проектів.

4.

Чітко встановлених норм і нормативів для визначення вартос­ті передінвестиційних досліджень не існує. Ця величина зале­жить від таких чинників:

• масштаб і природа проекту;

• вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень;

• категорія замовника та підрядника досліджень;

• час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації.

Зазвичай вартість таких досліджень оцінюється в потрібних людино-днях або людино-місяцях. Пре ідентифікацій на стадія ве­ликих проектів вимагає 2-3 людино-місяців, попередні дослі­дження - від 6 до 12, а детальна розробка – 12-15. На підставі витрат у людино-днях розраховуються витрати на оплату праці, відрядження, проживання, складання креслень, карт, документів, поштово-телеграфних і кошторисних наклад­них витрат.

Наявна практика визначення витрат на передінвестиційні до­слідження свідчить, що вони можуть плануватися у процентах від вартості проекту. Так, вартість формування інвестиційного задуму з підготовкою інвестиційної пропозиції й документа про наміри може коштувати від 0,2 до 1% вартості проекту, дослі­дження інвестиційних можливостей, складання короткого техніко-економічного попереднього обґрунтування - 0,25-1,5%, до­кладне техніко-економічне обґрунтування доцільності інвести­ційних рішень (залежно від масштабу проекту) - від 1,0-3,0% для невеликих проектів до 0,2-1% для великих.

Витрати на супроводження проекту та його реалізацію значно відрізняються за фазами й стадіями життєвого циклу проекту .

Кожна фірма, замовник, інвестор самостійно визначають для себе величину тих витрат, які спрямовують на передінвестиційні дослідження. Виокремимо деякі суб'єктивні чинники, що впли­вають на цю величину:

1) досвід консультантів або експертів, які проводять дослі­дження;

2) масштаб передбачуваної роботи;

3) складність досліджуваної галузі;

4) конкуренція між консультантами й експертами, умови ро­боти консалтингових фірм;

5) зацікавленість консультантів у проведенні подальших до­сліджень і співробітництві із замовником;

6) компетенція у проведенні переговорів з консультантами, що здійснюють передінвестиційні дослідження.

Витрати на передінвестиційні дослідження можуть фінансува­тися:

• інвестором;

• замовником;

• сторонніми організаціями, що зацікавлені в реалізації проекту.

Тема 4. Функціональні аспекти проектного аналізу

1. Маркетинговий аналіз

2. Технічний аналіз

3. Інституціональний аналіз

4. Екологічний аналіз

5. Соціальний аналіз

6. Фінансовий аналіз

7. Економічний аналіз

1.

Метою маркетингового аналізу є обґрунтування комерційної спроможності проекту, оцінка можливості реалізації даного продукту на обраному ринку та отримання рівня доходу, що дозволив би покрити витрати за проектом і задовольнити інтереси інвесторів

Завданнями маркетингового аналізу є :

- визначення ціни продукції за проектом;

- визначення заходів в межах маркетингової діяльності, які треба здійснити для просування продукту на обраний споживчий ринок;

- визначення ринку на якому буде реалізовуватись продукт проекту, з’ясування всіх характеристик цього ринку.

Суб’єктами маркетингового аналізу є:

1. Споживачі продукту.

2. Конкуренти.

3. Кон’юнктура ринку.

4. Умови руху товарів.

5. Якісні характеристики товарів.

Зміст маркетингового аналізу зводиться до слідуючих етапів:

1 етап. Аналіз ринкових можливостей, який базується на системах:

а) ринкової інформації;

б) аналіз мікросередовища в якому буде реалізовуватися проект;

в) аналіз макросередовища;

г) аналіз оптового ринку;

д) аналіз роздрібного ринку.

2 етап. Вибір цільових ринків, передбачає вивчення попиту, сегментування ринку, підбір цільових сегментів, позиціонування товарів, визначення прогнозованого обсягу збуту.

3 етап. Розробка і реалізація маркетингових заходів, яка починається з розробки комплексу маркетингу, який включає в себе:

а) розробку товарів з урахуванням товарної стратегії підприємства, механізму ціноутворення, організації товаропросування, стимулювання збуту.

б) маркетингову ревізію, що являє собою комплекс системних досліджень маркетингової діяльності проекту за такими напрямками: маркетингове середовище, ревізія стратегій маркетингу, ревізія діяльності служб маркетингу, ефективність всієї системи маркетингу.

2.

Метою проведення технічного аналізу є обґрунтування технічної здійснюваності проекту та визначення рівня його капітальних і поточних витрат.

Результати технічного аналізу дозволяють відповісти на за­питання: «Який спосіб виробництва обрати для виготовлення продукції проекту та якими витратами цей процес супроводжува­тиметься?»

Аналіз технічної життєздатності проекту розглядає:

- техно­логію, яка буде використовуватися у ньому, з точки зору мож­ливості її реалізації в даному суспільстві, за наявності місце­вих ресурсів та з урахуванням національних інтересів;

- альтернативні методи придбання технологій (створення спільного підприємства, купівля устаткування з одержанням технології, придбання ліцензій, технічна допомога іноземних інвесторів);

- аналіз альтернативних технологій з точки зору найбільшої адек­ватності проекта навколишньому середовищу, де він здійсню­ватиметься.

Технічний аналіз проекту проводять у кілька етапів.

• визначення місцезнаходження проекту та об'єкта його буді­вництва;

• обґрунтування вибору масштабу підприємства та проектних обсягів виробництва;

• вибір технології виробництва та устаткування;

• ідентифікація інфраструктури об'єкта проектування;

• розробка проектної документації;

• підготовка графіка здійснення проекту;

• підготовка, освоєння та забезпечення якості виробництва, встановлення стандартів і норм виробництва;

• оцінка витрат на здійснення та експлуатацію проекту;

• проектування матеріально-технічного постачання проекту;

• розрахунок витрат виробництва та збуту продукції проекту.

3.

Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступення впливу зовнішніх ( політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх ( рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект, та ін.) факторів на можливість успішної реалізації проекту.

Як основні завдання інституційного аналізу можна виокремити такі:

- аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду,

- ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріорітетних,

- оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації,

- характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання,

- аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників,

- діагностика організаційної структури і міри її відповідальності досягненню результатів проекту.

Інструментарій інституційного аналізу: збір та обробка наявної статистичної інформації стосовно стану зовнішнього середовища, оцінка висновків експертів, щодо можливостей організацій, які приймають участь у проекті.

Основними елементами інституційного аналізу є:

- характеристика сильних і слабких сторін організацій-учасниць проекту та оцінка можливості виконання встановлених проектом завдань;

- опис та аналіз правової бази, по