ТЕМА 5. КОНЦЕПЦІЯ ЗАТРАТ І ВИГОД В ПРОЕКТНОМУ АНАЛІЗІ .

1. Визначення цінності проекту.

2. Поняття явних та неявних вигод і витрат.

3. Альтернативна вартість та її використання в проектному аналізі .

4. Визначення вигод і затрат в проектному аналізі .

1.

Одним з основних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається як різниця між позитивними результатами (вигодами В) та негативними результатами (затратами З):

Цінність проекту = Вигоди – Затрати.

Аналіз вигод і витрат є базою для прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на наступні питання:

- яким є бажаний результат проекту?

- хто несе витрати за проектом?

- хто скористається позитивними результатами проекту?

- коли та яким чином виявляться позитивні результати проекту?

- як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?

- яким чином співвідносяться позитивні результати даного проекту з результатами інших альтернативних проектів?

Згідно із принципом маржинальності, модель цінності проекту будується на основі визначення розміру додаткових вигод від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здійснення . Виникнення додаткових вигод і додаткових затрат обумовлюється порівнянням ситуації „з проектом” та ситуації „без проекту”, тобто, це тип порівняння, який показує, що буде відбуватися упродовж певного періоду часу при реалізації проекту порівняно з тим, що буде відбуватися за його відсутності.

Модель оцінки додаткових вигод базуєься на розрахунку приросту вигод, отриманих завдяки здійсненню проекту:

Додаткові вигоди проекту = В * Р ,

де В – додаткові вигоди, отримані завдяки здійсненню проекту;

Р – ціна одиниці додаткової вигоди.

Модель оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості потрібних додаткових ресурсів:

Додаткові затрати проекту = ОР * Р ,

де ОР – обсяг додаткових ресурсів, необхідних для реалізації проекту;

Р – ціна одиниці ресурсу.

Обсяг прирісних, або змінених завдяки реалізації проекту вигод та затрат і визначає цінність проекту:

Цінність проекту = Додаткові вигоди – Додаткові затрати.

Наприклад:

Цінність проекту= 150-130 = 20 (ум.од).

Визначення затрат і вигод слід провадити у розрізі кожного року проекту.

Для відображення вигод і затрат у грошовому виразі необхідно:

- встановлення якісного складу вигод і затрат;

- вимірювання у грошових одиницях зазначених вигод і затрат;

- визначення реальних і майбутніх грошових показників, які характеризують вигоди і затрати проекту;

- порівняння потоків вигод і затрат на основі критеріїв, прийнятих для даного проекту.

2.

В концептуальному тлумаченні до вигод відносять те, сприяє досягненню цілей проекту, а до затрат – те, що знижує можливість їх досягнення. Цілями проекту на мікрорівні може бути максимізація прибутку, диверсифікація діяльності з метою зниження ризику. На макрорівні основною метою може бути підвищення суспільного добробуту, збільшення кількості робочих місць, забезпечення національної безпеки тощо.

Для більшості країн підвищення доходу є найважливішим завданням будь-якої ініціативи в економічній галузі, а примноження національного доходу – метою національної економічної політики. Отже, все, що знижує національний доход, вважається затратами, а все, що його збільшує, - вигодами.

В проектному аналізі розрізняють явні та неявні вигоди і затрати.

Явними називають матеріальні вигоди (затрати), обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, як правило, очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні затрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту. оскільки вони базуються на оцінці вигод і затрат з урахуванням ринкових цін.

До неявних вигод (затрат) відносяться побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов’язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов’язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому.

Методика оцінки неявних вигод і затрат передбачає застосування таких прийомів:

- визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і затрати мають кількісний вимір (наприклад, для оцінки незручностей, що викликані шумом та забрудненням автомагістралі можна використовувати ціни на ринку житла);

- непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, на предмет того, чи готові вони заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигод або за затрати), якби існував ринок для даних неявних вигод або затрат;

- максимальна – мінімальна величина – визначення кількісної величини неявних затрат, яку вигоди повинні перебільшити ( наприклад, можна оцінити витрати на очищення забруднених вод, а потім вирішити, чи перевищуватимуть вигоди цю суму затрат).

3.

Альтернативна вартість – це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншої, яка притаманна варіанту, найкращому з тих, що лишилися.

Іншими словами альтернативна вартість – це вигода від якої довелося відмовитися при обмеженості ресурсів, це ціна втраченої вигіднішої альтернативи.

Класифікація альтернатив:

- взаємовиключні рішення;

- заміщувальні рішення;

- незалежні рішення;

- синергетичні рішення;

- взаємодоповнюючі рішення;

- умовні рішення.

Довзаємовиключнихналежать такі рішення, прийняття од­ного з котрих виключає прийняття іншого. За приклад може слугувати рішення щодо створення на конкретній земельній ділянці зони відпочинку чи спорудження металургійного ком­бінату.

Дозаміщувальнихналежать рішення, прийняття яких тим чи іншим чином сприяє досягненню різних цілей. Наприклад, гребля будується і для роботи гідроелектростанції, і для зро­шення сільськогосподарських угідь. Але технічні характеристики греблі для досягнення оптимальної роботи станції та для опти­мального зрошення різні. Відтак, можливі рішення про технічні характеристики греблі будуть заміщувальними, оскільки вони так чи інакше враховують обидві мети.

До синергетичнихналежать рішення, прийняття одного з котрих збільшує ефективність прийняття іншого. Наприклад, модернізація залізничного вокзалу та морського порту міста.

Довзаємодоповнюючихналежать такі рішення, реалізація одного з яких є необхідною умовою реалізації іншого.

Доумовнихналежать рішення, прийняття одного з котрих є можливим лише за умови прийняття іншого. Наприклад, вста­новлення системи очищення викидів та запуск котельної.

4.

Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості продукції у розрізі постійних витрат, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється.

Збільшення фізичного обсягу виробництва – найбільш типовий вид матеріальних вигод, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проекту можуть виглядати як підвищення якості продукції, що в свою чергу забезпечить збільшення попиту на неї, а, отже, і збільшення обсягу виробництва.

До вигод, що також можуть бути отримані в результаті реалізації проекту відносять такі зміни:

1. у кваліфікації персоналу;

2. у часі реалізації;

3. місця реалізації;

4. виду продукту.

Явними затратами в проектному аналізі називають такі затрати, які утворюються при розробці та реалізації проекту. Вони мають наступну класифікацію:

1. Залежно від можливості відображення в бухгалтерській звітності:

- бухгалтерські;

- економічні.

2. За ступенем динамічності залежно від зміни обсягу виробництва:

- змінні;

- постійні.

3. За періодом здійснення витрат:

- довгострокові;

- короткострокові.

4. За ступенем віднесення затрат на одиницю продукції:

- середні;

- граничні.

5. За походженням витрат:

- експлуатаційні;

- фінансові.

6.За ступенем покриття реальної вартості:

- за цінами хронологічно перших купівель (FIFO);

- за цінами останніх у часі купівель (LIFO).

Поділ витрат на бухгалтерські та економічні пов’язаний із складом витрат, які підлягають обліку. До бухгалтерських витрат відносять явні витрати, які утворюються під час сплати за ресурси зовнішньому постачальнику. До економічних витрат відносять як явні (бухгалтерські), так і неявні витрати, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів.

Поділ витрат на постійні і змінні пов’язаний із причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні із змінами обсягів виробництва, називаються змінними (вартість сировини, пряма оплата праці, оплата електроенергії спожитої устаткуванням під час здійснення виробничого процесу). Витрати, які не пов’язані із змінами обсягів виробництва, називаються постійними (амортизація, орендна плата, страхові платежі, ремонт та експлуатація будівель та споруд).

Поділ витрат на короткострокові та довгострокові пов’язаний зі ступенем мобільності витрат. Короткострокові витрати не є гнучкими, оскільки вони обмежені умовами існуючої технології та ціновими характеристиками ресурсів. У довгостроковій перспективі витрати мають тенденцію до змін. Так, зміна величини орендної плати; зниження або збільшення заробітної плати; збільшення обсягів виробництва, внаслідок чого зменшуються постійні витрати на одиницю продукції тощо впливають на зменшення або збільшення загальних витрат. Тобто, довгострокові витрати є більш гнучкими.

Поділ витрат на середні та граничні пов’язаний з необхідністю визначення доцільності нарощування обсягів виробництва. Граничними називають ті додаткові витрати, які необхідно здійснити для виробництва додаткової одиниці продукції. Нарощувати обсяг виробництва продукції доцільно до тих пір, поки граничний доход не дорівнюватиме граничним витратам.

Поділ витрат на експлуатаційні та фінансові пов’язаний з походженням витрат. Так, до експлуатаційних (операційних) витрат належить величина всіх платежів за матеріальні ресурси, оплата праці, накладні витрати, пов’язані з виробництвом продукції та функціонуванням підприємства. До фінансових витрат відносяться процентні платежі, орендна плата тощо.

Відображення у звітності товарно-матеріальних запасів за первинною вартістю може погіршити стан підприємства у період інфляції. Сучасна практика оцінки ТМЗ дозволяє пом’якшити вплив інфляційних процесів і отримати більш реалістичні показники доходу. Метод FIFO в умовах інфляції призводить до випередження росту доходів порівняно з витратами, так як оцінка ресурсів проводиться за нижчими цінами. З цих позицій метод FIFO виглядає більш привабливим перед зовнішніми інвесторами, так як може продемонструвати більш високий рівень доходності підприємства.

Метод LIFO в умовах високої інфляції дозволяє уникнути знецінення ТМЗ та відобразити їх вартість у собівартості продукції за цінами реальної останньої партії. При цьому доход підприємства занижується, але привабливість цього методу полягає у скороченні величини податку на прибуток, а також у забезпеченні можливостей підприємства до відтворення обігових активів.

Наприклад, для виробництва продукції в межах одного виробничого циклу використовується дві партії ТМЗ. За звітний період підприємство закупило першу партію ТМЗ за ціною 400 тис.грн за партію, а другу партію – за ціною 600 тис.грн. за партію. Проаналізувати вплив на доходність підприємства застосування різних методів врахування вартості ТМЗ.