Шкідники та хвороби біотичної частини агротехнологій

Природні фітоценози не потребують регулювання чисельності шкідників, хвороб і бур'янів. Людина необереж­ним втручанням в екосистему порушує її захисні функції і наслідком цього є ушкодження культурних рослин хвороба­ми і шкідниками. В даному випадку вступають в силу закони природи, реакція яких направлена на стабілізацію станови­ща, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються неба­жані трофічні зв'язки, порушуються взаємозв'язки між про­дуцентами (зеленими вищими і нижчими автотрофними рос­линами) і хемотрофними організмами (бактеріями, гриба­ми). Внаслідок необережного втручання в екосистему пригні­чуються також редуценти, які перетворюють органічну речо­вину в мінеральні сполуки, - гриби, корисні бактерії. При цьо­му зменшується кількість корисної мікробіоти (земляних черв'яків) і, навпаки, поширюються небажані види ґрунтової біоти (личинки шкідників). Це явище спостерігається завдяки різкому зменшенню корисних ентомофагів, які в природі врів­новажують інтенсивність шкідників. Це порушує динамічну рівновагу між шкідниками рослин і їх паразитами. Тому, вра­ховуючи конкретні умови, потрібно створювати чи порушува­ти певні трофічні зв'язки в агрофітоценозах.

Важливим чинником стабільного розвитку рослинництва і значним резервом збільшення врожаїв сільськогосподарських культур є раціональне регулювання чисельності шкід­ників і розповсюдження хвороб. У зв'язку з цим можна виді­лити два основних напрями вирішення цього завдання:

1. Теоретичне обґрунтування та визначення конкретних
рекомендацій для поліпшення фітосанітарного стану посівів.

2. Розробка науково обґрунтованої технології захисту
культур від шкідників, хвороб та бур'янів на екологічній ос­
нові.

В сучасних умовах на основі Міжнародного досвіду (США, Великобританія, Італія, Ізраїль) розроблені концептуальні підходи розробки методів захисту рослин. Основним посту­латом є використання всіх доступних прийомів з урахуван­ням природних регулюючих і лімітуючих елементів навко­лишнього середовища. З огляду на це, інтегрований підхід до регулювання шкідливими організмами розглядається як система управління ними, з урахуванням динаміки їх попу­ляцій і умов навколишнього середовища. Для цього викорис­товують всі доступні прийоми і методи для підтримання чи­сельності шкідливого організму нижче порогового рівня, що зумовлює економічно істотні втрати.

Основні принципи формування і регулювання чисельності елементів біотичної системи агрофітоценозів (за М. П. Лісо­вим):

1. Економічна адресність при розміщенні культури. Суть принципу полягає в диференційованому використанні нерівномірно розподілених у просторі ґрунтових, топогра­фічних і мікрокліматичних факторів. На відміну від техно­генного підходу слід перейти до створення агроекосистем, де адаптивне використання екоресурсів здійснюється на основі імітації принципів побудови реальних екосистем. Важливою умовою реалізації адаптивної інтенсифікації сільськогоспо­дарського виробництва є збільшення вкладень у продукцій-ний середоутворюючий процес всіх біологічних компонентів агробіоценозу поля (рослини, ґрунтова мікрофлора, ентомо-фауна і т.п.). Передбачається, що ефективні підходи до уп­равління процесами розвитку та еволюції агробіоценозу будуть здійснюватись переважно завдяки селекції, агротехно-логіям та конструюванню агроекосистеми.

2. Визначення інтегрованого захисту потребує аналізу
динаміки популяцій шкідливих організмів і умов навколиш­
нього середовища. Для досягнення цієї мети повинен постій­
но вестись моніторинг, який забезпечує регулярний кон­
троль за структурою та мінливістю популяцій шкідливих ор­
ганізмів; за умовами, що сприяють виникненню епіфітотій;
за резистентністю популяцій до хімічних та біологічних засо­
бів захисту. Для реалізації цих положень необхідні багато­
річні спостереження за структурою і динамікою популяцій,
що на кінцевому етапі дасть змогу визначити не тільки їх чи­
сельність, але й встановити межі та просторову структуру
тієї чи іншої популяції, виявити роль різних факторів се­
редовища в формуванні і мінливості популяції. Це сприяти­
ме розробці прийомів управління популяцією шкідливих
організмів у потрібному напрямі.

3. Підтримання чисельності популяції нижче порогово­
го рівня шкодочинності. Необхідно пам'ятати, що захисні
заходи передбачаються тільки н тих випадках, коли розви­
ток шкідливих організмів загрожує, перевищити межу шкід­
ливості. Недоцільно ні ;і економічної, ні з екологічної точки
зору домагатися повної ліквідації збудника хвороби чи шкід­
ника. Досить зниження їх розпитку лише до рівня економіч­
ного порогу шкодочинності.

4. Використання методів захисту від комплексу шкід­
ливих організмів. Цей принцип ефективний в умовах, коли
застосовуються всі доступні методи захисту рослин (стій­
кість сорту, агротехнології тощо.)

Важливим елементом захисту рослин є стійкість до збуд­ників хвороб і шкідників. На жаль, частка стійких сортів і гібридів дуже мала: сорти, стійкі до фітопатогенів, станов­лять не більше 15% , щодо шкідників - не більше 7% . До то­го ж значна кількість сортів (гібридів) несе одні і ті ж гени стійкості, що пов'язано з використанням у селекції генетич­но однотипного матеріалу.

Серед агротехнічних прийомів сівозміна залишається важливим заходом, а вибір попередника повинен базуватися на основі прогнозування його впливу на розвиток шкідливих організмів. Наприклад, значимість цього фактора можна продемонструвати на прикладі фузаріозу колоса пшениці. На тих полях, де попередниками були цукрові буряки і куку­рудза, завжди характерна підвищена ураженість пшениці фузаріозом і підвищений рівень у зерні мікотоксинів. Якщо ж попередниками були пар, горох, трави, то це істотно поліпшувало фітосанітарний стан посівів пшениці.

Добрива є фактором стабільного функціонування агрофі­тоценозів. Вони не здійснюють прямого впливу на збудників хвороб, але підвищують витривалість рослин щодо захворю­вання і збільшують врожай. Ця проблема на сьогодні не зов­сім вивчена і конкретних даних у цьому зв'язку немає. Але сумніватись у важливості цього фактора з огляду на практи­ку не доводиться.