Основні принципи формування системи машин і знарядь для агротехнологій

Фундаментом агротехнологій є їх матеріально-технічна база, яка відповідає сучасному рівню розвитку науково-тех­нічного прогресу, а технологічна основа стійкості формуєть­ся зональними системами землеробства. Багатофакторність сільськогосподарського виробництва потребує того, щоб зем­леробство базувалось на досягненнях науки і техніки.

Формування матеріально-технічної бази є безперервний процес наукового пізнання закономірностей природи для внесення корінних змін до засобів і методів виробництва. По відношенню до сільського господарства науково-технічний прогрес слід розглядати з двох точок зору:

1. Технічний прогрес - це подальше вдосконалення засо­
бів виробництва для сільськогосподарського використання в
сфері промисловості.

2. Інтенсифікація сільського господарства - це вдоско­
налення технології сільськогосподарського виробництва на
сучасній індустріальній основі з використанням досягнень
біологічної науки.

Науково-технічний прогрес йде двома шляхами:

1. Еволюційний шлях - це вдосконалення теперішньої
техніки та технології, які забезпечують незначний ріст ви­
робництва.

2. Революційний шлях - перехід до якісних високих тех­
нологій, які базуються на системі машин нового покоління,
на регуляторах росту, інтенсивних сортах, ефективних засо­
бах боротьби з бур'янами, хворобами та шкідниками і т.п.

Другий шлях (революційний) є більш кардинальним у під­вищенні економічної ефективності виробництва.

На всіх етапах розвитку агротехнологій, їх ефективність визначалась рівнем вдосконалення матеріально-технічної бази, яка безпосередньо впливала на саму технологію, орга­нізацію і ефективність виробництва. При сучасному рівні розвитку виробничих сил завдання подальшої інтенсифіка­ції землеробства вимагає швидкого переходу до промислових методів виробництва. Механізація виробничих процесів при впровадженні агротехнологій є революційним елементом ви­робничих сил, що визначає саму технологію і організацію ви­робництва, її сутність і принципи не зводяться лише до меха­нізації окремих галузей або до промислової переробки про­дукції рослинництва, а направлені на планомірний перехід сільського господарства на рейки крупного машинного ви­робництва та перетворення сільськогосподарської праці в різновидність індустріальної. Це дозволить скоротити вико­ристання ручної праці і замінити її машинами.

Механізовані засоби в значній мірі визначають ефектив­ність агротехнологій шляхом виробництва комплексних сис­тем машин, у яких засоби механізації окремих виробничих етапів чітко погоджені. Комплексна механізація у земле­робстві пропонує послідовне використання системи машин, механізмів, які дозволяють повністю замінити ручну працю машинами і забезпечують безперервну роботу. Система ма­шин включає механізми, за допомогою яких проводять всі основні і додаткові процеси агротехнологій. Тому головний напрям вдосконалення матеріально-технічної бази сільсько­господарського виробництва на сучасному етапі включає пе­рехід до комплексного виробництва для сільськогосподар­ських підприємств, машин і знарядь для запровадження аг­ротехнологій.

Головні принципи формування системи машин і механіз­мів для комплексної механізації вирощування культур базу­ються на основі:

- технологічних вимог для виконання робіт у найбільш сприятливі і короткі строки;

- врахування розмірів і конфігурації полів;

- наявності і стану доріг;

- розміщення машинних дворів;

- організації і кваліфікації кадрів у кожному конкретно­му підприємстві;

- окупності техніки, яка є важливим критерієм вибору машин.

Головним завданням механізації сільськогосподарського виробництва є забезпечення механізованого виконання всіх технологічних операцій з дотриманням вимог технологій в оптимальні агротехнічні строки з мінімально можливими затратами праці, матеріально-технічних та енергетичних ре­сурсів. Для розв'язання цієї проблеми в кожному сільсько­господарському підприємстві необхідно забезпечити опти­мальне співвідношення між обсягами робіт і рівнем їх тех­нічного й енергетичного забезпечення, який включає ма­шинно-тракторний парк, ремонтно-обслуговуючу базу, тру­дові та енергетичні ресурси.

Наявний нині в господарствах машинно-тракторний парк морально й фізично застарів, не вистачає кваліфікованих кадрів механізаторів, прийшла в занепад ремонтно-експлуа­таційна база. Це є наслідком того, що з переходом до ринко­вої економіки темпи зростання цін на техніку та послуги значно випередили ціни на сільськогосподарську продукцію, що позбавило її виробників належної купівельної спромож­ності. А відтак закупівля техніки для оновлення МТП скоро­тилася у 10 - 20 разів і більше, а окремих машин - зовсім припинилась.

Низька купівельна спроможність українських сільсько­господарських товаровиробників, втрата зовнішнього ринку спричинили різкий спад виробництва техніки на заводах тракторного і сільськогосподарського машинобудування. Виробництво тракторів у 2000 р. порівняно з 1990 р. станови­ло лише 3,9%, плугів тракторних - 6,6, сівалок - 3,4, ком­байнів кукурудзозбиральних - 0,2, бурякозбиральних - 4% .

Технічне забезпечення сільського господарства продовжує погіршуватись: зменшується кількісний склад МТП, знижу­ється рівень його технічної готовності. Зокрема, кількість тракторів у сільськогосподарських підприємствах порівняно з 1990 р. скоротилась на 190 тис. од., або на 40%, зернозби­ральних комбайнів - на 43 (42% ), ґрунтообробних і посівних машин - на 280 тис. од. (44%). Техніка, що залишилась, від­працювала по одному і більше нормативних амортизаційних строків й потребує значних затрат на ремонт та підтримання її в працездатному стані. Проте нестача необхідних коштів на закупівлю запасних частин не дає можливості виконати потрібні обсяги ремонтних робіт, через що готовність техніки до відповідних циклів польових робіт постійно знижується.

Важливим соціальним аспектом сьогодення є вартість сільськогосподарської техніки, особливо тракторів, зерно­збиральних, кормозбиральних та бурякозбиральних комбай­нів, що найбільше впливає на собівартість продукції.

Нині собівартість сільськогосподарської продукції віднос­но низька, бо виробляють її в більшості технікою, залишкова балансова вартість якої досить низька. З оновленням машин­но-тракторного парку і насиченням його новою дорогою сіль­ськогосподарською технікою значно збільшаться експлуата­ційні затрати і відповідно собівартість сільськогосподарської продукції.

У процесі реформування аграрного сектору економіки зростає кількість суб'єктів господарювання, змінюються структура і технологія виробництва, що веде до зростання потреб у техніці, вимагає нових технічних рішень для задо­волення вимог агропромислових формувань різних типів.

Проблема технічного забезпечення виробництва продукції рослинництва є надзвичайно актуальною, тому, враховуючи економічний стан сільськогосподарського виробництва і маши­нобудування, її доцільно вирішувати за такими напрямами:

1. Забезпечення працездатного стану наявної в сільсько­
господарському виробництві техніки за рахунок відновлю-
вальних ремонтів з використанням для цього нових вузлів і
агрегатів, запасних частин й ремонтних матеріалів.

2. Оновлення машинно-тракторного парку на основі надій­
ної техніки вітчизняного виробництва.

3. Застосування нових організаційних форм використання
техніки і її сервісного забезпечення.

4. Здійснення систематичного державного контролю за
технічним рівнем сільськогосподарської техніки, що пропо­
нують на ринку України, забезпечення захисту прав спожи­
вачів.

5. Здійснення протекціоністських заходів на підтримання
вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки.

6. Пільгове кредитування сільськогосподарських товаро­
виробників під закупівлю вітчизняної сільськогосподарської
техніки.

7. Формування і підтримання науково-технічного інфор­
маційного простору.

8. Організація ефективної системи підготовки і підвищен­
ня кваліфікації інженерно-технічних працівників сільсько­
господарських підприємств та інших категорій працівників,
які використовують цю техніку.

Технічне переоснащення сільського господарства доціль­но робити переважно за рахунок техніки вітчизняного вироб­ництва. Проте, орієнтуючись на підвищений рівень розвитку сільськогосподарського машинобудування в Західній Євро­пі, в Україні почала з'являтись тенденція на закупівлю зару­біжної техніки, яка вже була в експлуатації 3-8 років. Слід звернути увагу, що це є хибним, бо значно ускладнить і збільшить затрати на експлуатацію техніки. Дослідженнями встановлено, що, починаючи з 4 - 5-го року експлуатації тех­ніки західноєвропейських фірм, значно зростають витрати на підтримання її в працездатному стані. По-перше, зроста­ють обсяги ремонтних робіт, по-друге, чим триваліше екс­плуатується машина від початку її виробництва, тим дорож­чі запасні частини для ремонту.

В основу технічної політики з підвищення рівня механіза­ції необхідно покласти технологічно закінчені комплекси машин для вирощування, збирання та зберігання урожаю сільськогосподарських культур.

Для забезпечення мінімально можливих експлуатаційних затрат при виробництві продукції рослинництва експлуатацій­ні параметри машин та рівень забезпечення ними сільськогос­подарських підприємств різних типів повинен відповідати об­сягам та умовам виробництва продукції. З цією метою викону­ють дослідження з обґрунтування типорозмірних рядів машин, технологічних комплексів і систем машин для рослинництва.

У розробці системи машин для рослинництва мають місце два етапи:

1. Формування перспективних технологій виробництва
продукції рослинництва.

2. Вибір перспективних технічних засобів й прогноз шля­
хів подальшого розвитку конструкцій сільськогосподарської
техніки.

Ці етапи взаємопов'язані, базуються на одній методології й потребують належного інформаційного забезпечення.

Дослідження за першим етапом виконують спільно з інс­титутами агротехнологічного профілю. В результаті цих до­сліджень формуються вимоги до якості виконання техноло­гічних операцій, визначаються умови та обсяги застосування технологій.

Вибір перспективних технічних засобів, обґрунтування їхніх типорозмірних рядів та технологічних комплексів ма­шин здійснюють з урахуванням вимог перспективних техно­логій, тенденцій розвитку техніки та потреб споживачів.

При цьому технологічні комплекси і системи машин у ці­лому повинні забезпечити мінімалізацію затрат праці, мате­ріально-технічних й енергетичних ресурсів на одиницю про­дукції. Це може бути досягнуто за рахунок універсалізації технічних засобів, адаптації їхніх параметрів до потреб спо­живачів, високої надійності і якості виконання технологіч­них операцій.

Процес створення нової машини передбачає визначення її раціональних параметрів, за яких вона забезпечить виконан­ня необхідного обсягу робіт із заданими показниками якості і найменшими затратами. В ринкових умовах перед тим як розпочати розробку нової техніки, необхідно чітко визначитись, хто і за скільки її купуватиме, яка кількість машин мо­же бути продана, хто є конкурентами, які кошти необхідно вкласти в розробку та освоєння виробництва, який приріст капіталу забезпечить реалізація цього проекту. Такі підходи висувають відповідні вимоги до вітчизняного сільськогоспо­дарського машинобудування.

Технічна політика вітчизняного сільськогосподарського машинобудування має дотримуватись таких принципів:

- забезпечення високої надійності сільськогосподарської техніки;

- відповідність ціни на сільськогосподарську техніку рів­ню її споживчих властивостей;

- уніфікація машин за рахунок використання елементної бази високого технічного рівня та блочно-модульної схеми побудови конструкцій;

- універсалізація машин;

- збалансованість створення та освоєння виробництва техніки за матеріальними, технічними і енергетичними ре­сурсами промислових підприємств та потребами сільськогос­подарського виробництва в машинах;

- створення мережі фірмового обслуговування машин для підтримання їх в працездатному стані продовж усього періоду використання;

- виявлення і освоєння виробництва та наповнення рин­ку пріоритетними технічними засобами для сільського гос­подарства на кожному етапі його розвитку.

В умовах реформованого аграрного сектору економіки на­буває важливого значення створення і наближення інфра­структури інженерно-технічного забезпечення до виробників сільськогосподарської продукції. Насамперед потребують створення міжгосподарські формування на засадах кооперу­вання - техніко-технологічні центри, машинно-технологічні станції, технічні кооперативи, зокрема на засадах неприбут­кових організацій, спеціалізовані магазини матеріально-технічних "ресурсів, пункти прокату сільськогосподарської тех­ніки тощо.

Важливим напрямом обслуговуючих виробництв є ство­рення і розширення переважно на базі спеціалізованих ре­монтних майстерень мережі фірмових центрів (ділерських пунктів) підприємств-виготовлювачів техніки, які виконува­тимуть широкий спектр послуг, зокрема, маркетинг, торгів­лю технікою (також і на лізинговій основі), передпродажний сервіс, технічне обслуговування і ремонт у гарантійний та післягарантійний періоди, підготовку і перепідготовку кад­рів сфери експлуатації і ремонту машин.

Економічно сильні господарства з великими площами зем­лекористування мають формувати власний машинно-трак­торний парк, а слабкі та невеликі можуть кооперувати свої кошти, купувати за них машини і використовувати їх на міжгосподарській основі або орендувати техніку у машинно-технологічних станцій для виконання найбільш енерго-містких або невеликих обсягів робіт. Доцільність оренди чи покупки машини визначають за економічними критеріями.

Для забезпечення ефективного і прискореного поновлення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу слід створити життєздатну виробничо-фінансову лізингову систему. Центром системи, її організуючою ланкою має ста­ти Національна акціонерна компанія "Украгролізинг". Вона залучатиме кошти Державного лізингового фонду, інвесто­рів, українських банків, страхових компаній для закупівлі необхідної вітчизняної сільськогосподарської техніки, зап­частин, пального, ремонтно-технологічного обладнання й безпосередньо забезпечуватиме ними сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності. Паралельно матері­ально-технічні ресурси спрямовуватимуться на створення міжгосподарських, державних та приватних формувань (ін­женерно-технічні центри, машинно-технологічні станції, пункти прокату техніки), які на договірних умовах здійсню­ватимуть техніко-технологічне забезпечення аграрного ви­робництва.

Для підвищення дієвості системи технічного забезпечення АПК, захисту прав споживачів сільськогосподарської техні­ки та сприяння розвитку вітчизняного машинобудування не­обхідно здійснити ряд організаційних заходів:

- ввести пільгові податки на імпорт техніки, яка визна­чає долю урожаю, але її аналоги в Україні не випускають у достатній кількості;

- ввести пільговий податок на елементну базу та ком­плектуючі вироби, які ввозять в Україну для ремонту імпор­тної техніки, закупленої в попередні роки, або використання їх у конструкціях вітчизняної техніки з метою підвищення її технічного рівня;

- ввести жорсткий підвищений податок на імпорт ма­шин, аналоги яких розроблені і випускають в Україні й мо­жуть забезпечити механізоване виробництво продукції сіль­ського господарства;

- надавати цільові пільгові кредити сільськогосподар­ським підприємствам для закупівлі вітчизняної техніки;

- посилити відповідальність виробників сільськогоспо­дарської техніки перед її споживачами за забезпечення на­дійності техніки, підтримання її в працездатному стані впро­довж усього періоду використання в господарстві.

Зменшення технологічної потреби в техніці може бути до­сягнуто за рахунок зональної спеціалізації з виробництва сільськогосподарської продукції, застосування ресурсоощад-них технологій, підвищення продуктивності машинно-трак­торних агрегатів та інтенсивності використання техніки.