Способи словотвору в сучасній українській літературній мові

План

1. Морфологічні способи словотвору.

2. Осново- і словоскладання. Абревіація.

3. Конверсія.

Морфологічні способи словотвору.

Афіксація

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів.

Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні, основоскладання та абревіацію.

До афіксальних способі в словотвору належать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані — суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксальний та флексійний.

Префіксальний спосіб словотвору, або префіксація , — це творення похідних слів за допомогою приєднання префікса: казати — розказати, звичайний — надзвичайний, зелень — прозелень.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому творення похідних слів префіксальним способом належить до внутрішнього іменникового, прикметникового чи дієслівного словотвору. Внаслідок приєднання префікса лексичне значення мотивуючого слова може істотно видозмінюватися, наприклад: пливти — спливти; гнати (когось, кудись) — погнати, відігнати, підігнати, розігнати, перегнати, зігнати, загнати.

На межі префіксальної морфеми в слові не спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають варіантне вираження у зв'язку зі вставленням голосного перед приголосним твірної основи: мліти — зомліти (з — зо), брати — зібрати (з — зі), рвати — розірвати (роз — розі), гнати — обігнати {об — обі) тощо.

У деяких випадках префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: бігти — вибігти, смак — присмак, весна — провесна.

Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови — іменниках, прикметниках, прислівниках.

Суфіксальний спосіб словотвору, або суфіксація, — це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфікса: крига — криж-ин-а, криця — криц-ев-ий, ясний — ясн-і-ти.

Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній українській мові. Цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

Додавання суфіксальної морфеми до твірної основи може супроводжуватися: чергуванням голосних або приголосних у корені (село — сільський, крапати — крапля), накладанням морфем (Одеса — одеський) тощо.

Нульова суфіксація є різновидом суфіксального словотвору. Специфіка її полягає в тому, що похідне слово моделюється на основі переведення мотивуючої основи до іншої частини мови засобом нульового суфікса. Наприклад: бігти — > — > біг, ходити — > хід, гнилий — > гниль. Причому суфікси й інші постфіксальні морфеми, наявні в словах, які мотивують такі утворення, відкидаються, оскільки вони є формальними показниками належності цих слів до певної частини мови. Нульовий суфікс переводить похідне слово до класу іменників: від-рив-а-ти-ся —> відрив, викуп-и-ти — > викуп, винос-и-ти —> винос і виноска, вибир-а-ти —> вибір і вибори, далек-ий — > даль.

Безафіксне творення похідних в українській мові представлено типами віддієслівних та відприкметникових іменників. Його слід відрізняти від словотвору прикметників засобом приєднання префікса і нульового суфікса: без-язик-ий, без-сил-ий.

Горпинич:

Суфіксальний спосіб є провідним в індоєвропейських мовах. Мабуть, найбільша кількість слів утворена саме суфіксальним способом.

Особливість суфіксального способу в тому, що він у процесі словотворення може взаємодіяти з іншими способами: 1) з префіксальним (по-домашн-ьому, по-дорож-нш, За-псілл-я); 2) з основоскладанням (жовто-блакит-н-ий, білоцерків-ськ-ий, ясновид-ець, блюдолиз)', 3) з постфіксацією (отабор-и-ти-ся, гурт-ув-а-ти-ся, жереб-и-ти-ся, тел-и-ти-ся).

Суфіксація може супроводжувати ономатизацію: Цорожнянка, Вербове, Долинська.

Суфіксальний спосіб застосовується при утворенні всіх повнозначних частин мови, крім займенників: іменників — вмик-ач, переселен-ець, танцюр-ист; прикметників — капрон-ое-ий, денн-и-ий, борзн-янськ-ий; числівників — сем-ер-о; дієслова — жир-ува-ти, гик-а-ти; прислівників — гивидк-о, три-чі, пішк-и.

Суфіксальні форманти приєднуються до основ майже всіх частин мови: іменникових — україн-ець, хат-инк-а, верб-иченьк-а, різдв-ян-ий; прикметникових — нов-ин-а, добр-от-а, рад-ість; числівникових — тр-ійк-а, п'ят-ірк-а, десят-к-а; займенникових — я-ка-ти, ти-ка-ти, сам-ець; дієслівних — чита-льн-я, деклам-атор, спів-ець; прислівникових — вчора-шн-ій, тут-ешн-ій; сполучникових — шо-ка-ти, але-ка-ти; вигукових ох-а-ти, му-'ка-ти, ну-ка-ти.

Суфіксальний спосіб виявляється найпродуктивнішим при творенні іменників, що пояснюється найбільшою кількістю іменникових суфіксів в українській мові (пор. в російській мові, за підрахунками 3. А. Потіхи, іменникових суфіксів — 406, прикметникових — 119, дієслівних — 26).

Формант з одним і тим самим суфіксом може утворювати похідні лише однієї частини мови: -ець тільки іменники (жнець), -ськ-ий тільки прикметники (туристський), -ува-ти тільки дієслова (колядувати), -ічі (-ичі) тільки прислівники (двічі, тричі).

Субстанціальна суфіксація може бути: а) транспозиційною: жовтий — жовтизна, білий — білизна, синій — синь, червоний — червоніти; б) модифікаційною: жовтий — жовток, білий — біляк.

Субстанціальній суфіксації протистоїть нульова суфіксація, яку одні мовознавці визнають (Дж. Марчанд, В. В. Допатін), а інші відкидають (М. Докуліл, О. С. Кубрякова).

Нульова суфіксація — це утворення похідних слів за допомогою нульових суфіксів із нульовим закінченням (його називають безсуфіксним, регресивним, усіченням, десуфіксацією, фонетичним способом).

За допомогою нульової суфіксації утворюються: 1) віддієслівні іменники із значенням опредметненої дії: відліт, розбіг, напад, розріз, прокол, перелом; розгін, підкоп, відвар, запас, обхват, розмах; 2) відприкметникові іменники із значенням опредметненої ознаки: гладь, гидь, слизь, даль, гниль, цвіль, пріль, рвань, погань, рань, зелень; 3) віддієслівні іменники із значенням конкретного предмета: причеп(ити) — причіп, ри(ти) — рів, ши(ти) — шов, перелаз(ити) — перелаз; 4) віддієслівні іменники із значенням особи: пристані в(ити) — пристав, посил{ати) — посол, недоуч{ити) — недоук.

Дехто з дериватологів нульову суфіксацію називає безсуфіксним способом. Такі підстави існували лише до того часу, доки не було сформовано поняття нульового суфікса.

З утвердженням цього поняття зникла и підстава для такої назви. До того ж термін "безсуфіксний" як назва способу словотворення нейприйнятний ще й тому, що він не вказує на носія словотвірного значення.

Інколи нульова суфіксація розглядається як усічення. Підставою для цього є процес відсікання кінцевих морфів твірного слова: нарив(ати) -> нарив, намив(ати) -> намив, підпал(ити) -> підпал. Проте тут усічення виконує морфонологічну функцію, а словотвірну — нульовий суфікс разом з нульовою флексією і зміною наголошення. Тому це нульова суфіксація. О. А. Земська і Ю. О. Карпенко виділяють в окремий спосіб усічення форми типу зам {замісник), зав (завідувач), маг (магнітофон), рок (рок-н-рол), лаб (лабораторія), а О. М. Тихонов відносить їх до абревіатурного способу.

Очевидно, що в похідних цього типу формант має всі ознаки нульової суфіксації: 1) морфонологічне явище усічення твірної основи; 2) нульовий суфікс із значенням особи (зам, зав) та конкретних предметів (лаб, маг, рок)', 3) нульове закінчення із граматичним значенням іменника чоловічого роду (II відміна). Тому логічніше кваліфікувати їх як нульову суфіксацію. Ті похідні слова, які утворилися шляхом відкидання флексії і фонетичних змін основи (новый — новь, тихий — тишь), Б. Μ. Головін відносить до фонетичного способу. Такі утворення є і в українській мові: гнилий — гниль, рваний — рвань, зелений—зелень тощо. Історично в цих словах був субстанціальний суфікс -у- і субстанціальна флексія -ъ, які, пом'якшивши кінцевий приголосний основи, перетворилися в нульовий суфікс і нульову флексію. Тут нульовий суфікс є носієм словотвірного значення — іменника жіночого роду із значенням опредметненої ознаки. А це суттєва ознака нульової суфіксації, при якій усічення прикметникових закінчень і фонетичні зміни кінцевого приголосного основи мають морфонологічний характер (а не дериваційний).

Суфіксально-префіксальний спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса й суфікса: ліс — пролісок, нога — обніжок, робити — неробство.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з'являтися похідні слова в межах того самого розряду слів, до якого належить твірна основа (дорога — подорожник, танцювати — пританцьовувати), але частіше твірна основа переходить в інший розряд слів {сніг — засніжити, стіл — настільний, наш — по-нашому).

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси, тісно пов'язані зі словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова. Так, у словах нарукавник, оздоровити виступають префікси на-, о-. Перше з них належить до іменників, як і мотивуюче слово рукав, а друге — до дієслів, хоча твірна основа прикметникова.

До суфіксально-префіксальних похідних належать слова, утворені від прийменниково-іменникових форм іменників, наприклад: без межі — безмежний, при дорозі — придорожній, за містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров'я, за лісом — залісся.

У дієсловах широко використовуються також суфіксально-постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксальний способи словотворення.

Суфіксально-постфіксальн і дієслова творяться від іменних (прикметникових та іменникових) і дієслівних основ.

Іменникова або прикметникова основа з приєднанням дієслівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс -ся не входить до складу дієслівної основи, виконуючи дві функції: 1) граматичну — вираження дієслівного стану; 2) словотворчу — вираження словотвірного значення.

У творенні дієслів суфіксально-префіксально-постфіксальним способом беруть участь іменникові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рідше — прислівникові, а також основи службових слів. Наприклад: каблук — викаблучуватися, рука — заручитися, милостивий — змилостивитися, щедрий — розщедритися, бідний — прибіднятися, двоє — роздвоїтися, дивитися — видивлятися, моргати — розморгатися, танцювати — розтанцюватися, ні — розпікатися.

Горпинич:

За допомогою флексій утворюються словоформи (вода — води — водою). Проте окремі флексії у певних словотвірних позиціях здатні утворювати похідні слова з новим значенням, тобто виконувати функцію словотвірних формантів (це так звані синкретичні морфи). До таких флексій належать: 1) іменникова флексія -а із семантико-граматичним значенням особи жіночої статі: кум — кума, онук — онука; 2) іменникова флексія -є з топонімним значенням: Синельников (прізвище) — Синельникове (місто), Смолін (прізвище) — Смолине (селище); 3) іменникова флексія -а із семантико-граматичним значенням абстрактного та конкретного іменника: приваба, зрада, полуда, споруда; заблуда, зануда; 4) прикметникові флексії -ий, -а, -є із семантико-граматичним значенням відносності: золото — золотий, η 'ять — η 'ятий, тепло — теплий, зло — злий, вдова — вдовий, гадюка — гадючий, лисиця —лисичий, вовк — вовчий. За допомогою флективного способу (флексації) утворюються такі лексико-семантичні групи слів: 1) деякі жіночі відповідники до чоловічих загальних назв: раб —раба, павич — пава, пан — паня, робітник — робітниця, маркіз — маркіза; 2) деякі жіночі відповідники до чоловічих прізвищ: Корольов — Корольова, Іванишин — Іванишина, Кучерявий — Кучерява; 3) деякі віддієслівні абстрактні іменники: проба, намова, відмова, поява, завада, порада, нагорода; 4) деякі віддієслівні іменники із значенням особи: рева, завида, рюмса; б) деякі віддієслівні іменники з конкретно-предметним значенням: приправа, оправа, підлива, розсада, щепа, опара; 6) деякі відприкметникові іменники із значенням4 особи: нахаба, незграба, вереда, паскуда, бездара, нечеса; 7) деякі відчислівникові прикметники (так звані порядкові числівники): шість — шостий, сім — сьомий, вісім — восьмий, сто — сотий; 8) деякі відіменникові прикметники із значенням відносності: золото — золотий, зло — злий, добро — добрий, тепло — теплий; 9) деякі відіменникові прикметники із значенням належності: куниця — куничий, лисиця — лисичий, вовк — вовчий, вдова — вдовий.

Флективний спосіб і нульова суфіксація мають спільні риси — у формантах обох способів є флексії і немає повноцінних суфіксів. Проте в них існують і відмінності: при нульовій суфіксації є нульовий суфікс зі словотвірним значенням і нульова флексія (перебігати — перебіг), а при флективному способі — матеріально виражена флексія, яка одночасно виконує також функцію суфікса. Тут в одному морфі функціонально поєдналося два явища — флексія і суфікс (кум —кума), тобто засоби матеріального вираження флексії виступають водночас і засобом матеріального вираження суфікса. Така флексія є носієм словотвірного значення. Тому при флективному способі до форманта входить матеріально виражена флексія, що виконує словотвірні функції суфікса. Оскільки похідні типу сухий — суша, тихий — тиша, відмовити — відмова утворилися за допомогою синкретичного суфікса-флексії -а, то немає підстав відносити їх до безафіксного (безсуфіксного) способу, як це роблять деякі дериватологи.

Флексацію можна розглядати як різновид суфіксації, від якої він відрізняється особливостями форманта: при суфіксації словотвірне і граматичне значення виражається різними морфемами відповідно (суфіксом і флексією), а при флексації — однією синкретичною морфемою (флексією).

Суфіксація застосовується при словотворенні відмінюваних і невідмінюваних частин мови, а флексація — при словотворенні лише відмінюваних частин мови (іменників, прикметників).

До суфіксально-префіксального способу дуже подібний флективно-префіксальний, при якому формантом виступає словотвірна флексія з префіксом, які приєднуються до твірної бази також одночасно: 1) без-...-ий: беззубий, безвухий, безбородий, безголовий, безволосий, безглуздий, безголосий (але безвологий — це префіксальне утворення, оскільки префікс без- приєднується до прикметника вологий); 2) під-...-ий: підкоровий. Формант цього способу виконує мутаційну функцію і змінює лексичне значення та частиномовну належність похідного слова.

При постфіксації формантом виступає постфікс. В українській мові виділяється п'ять постфіксів: 1) постфікс -ся вживається при дієслівних основах: підпирати— підпиратися, витирати — витиратися, кусати — кусатися, катати — кататися; 2) постфікс -сь вживається при займенникових і прислівникових основах: а) хтось, щось, кимось, якийсь, котрийсь, чийсь, чогось, чомусь; б) десь, колись, кудись, звідкись, якось, по-якомусь, відкілясь, звідкілясь; 3) постфікс -небудь вживається при займенникових і прислівникових основах: а) який-небудь, котрий-небудь, чий-небудь, чого-небудь, хто-небудь, що-небудь; б) де-небудь, куди-небудь, звідки-небудь, коли-небудь, як-небудь; 4) постфікс -будь (нерегулярний): хто-будь, що-будь, куди-будь, коли-будь; 5) постфікс -то (нерегулярний): десь-то, якось-то, хтось-то.

Постфікси в процесі словотворення виконують мутаційну функцію і цим зближуються з суфіксами. Однак відрізняються від них тим, що, на відміну від суфіксів, вони, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовної належності: дістати (дієслово) — дістатися (дієслово), але пакувати (дієслово) — пакування (іменник); куди (прислівник) — кудись (прислівник), куди-небудь (прислівник), але куди (прислівник) — кудикати (дієслово).

При постфіксально-префіксальному способі формантом є постфікс з префіксом, що приєднуються до основи одночасно, як і при суфіксально-префіксальному словотворенні.

Найчастіше вживається постфікс -ся. Він виступає в парі з такими префіксами:

в(у)-... -ся: думати — вдуматися, сісти — усістися;

з(с)-...-ся: болото — зболотитися, глянути — зглянутися, могти — спромогтися, пізно — спізнитися;

роз-...-ся: летіти —розлетітися, іти —розійтися, рости — розростися;

ви-...-ся: спати — виспатися, кричати — викричатися, плакати — виплакатися;

до-...-ся: будити — добудитися, звати — дозватися;

за-... -ся: гуляти — загулятися, говорити — заговоритися;

зне-...-ся: вірити — зневіритися, глянути — зглянутися;

на-... -ся: бігати — набігатися, їсти — наїстися, сидіти — насидітися;

об-...-ся: їсти — об'їстися, пити — обпитися, рахувати — обрахуватися;

від-... -ся: воювати — відвоюватися, косити — відкоситися, стріляти — відстрілятися;

про-...-ся: говорити — проговоритися, рахувати — прорахуватися.

Постфіксально-префіксальний спосіб максимально наближений за функцією до суфіксально-префіксального — він змінює лексичне значення похідного слова (мутаційна функція). Відмінність — у збереженні частиномовної належності похідного слова: бігати (дієслово) — набігатися (дієслово).

Формантом є поєднання постфікса -ся з дієслівними суфіксами -а-ти, -и-ти, -і-ти, -ува-ти: брат — брататися, сват — свататися, родич —родичатися, жених — женихатися; мило — милитися, гніздо — гніздитися, село — селитися, веселий — веселитися, дим — димітися, зелений — зеленітися, синій — синітися, чорний — чорнітися, звіт — звітуватися, цемент — цементуватися.

Характерно, що перед постфіксом -ся інфінітивний суфікс -ти не усікається: патент — патентуватися.

Суфіксально-постфіксальний спосіб належить до мутаційної групи, в якій похідні слова набувають нового значення і ознак нової частини мови — дієслова: сорт (іменник) — сортуватися (дієслово).

Формантом постфіксально-суфіксально-префіксального способу є сполука префікса з суфіксом із постфіксом. За допомогою цього способу утворюються лише дієслова від різних частин мови (іменників, прикметників, дієслів та ін.): сміх — осміхатися, вода — приводнитися, рука — заручитися, гурт—згуртуватися; щедрий—розщедритися, добрий — роздобритися; відгризатися, переморгуватися, попідлещуватися, навощуватися; розмножуватися, роздвоюватися тощо.