Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору та його різновиди

До морфологічних способів відносять способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін.

До неморфологічних способів відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.

Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. Головним із цих способів є перехід: прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація); дієприкметників у прикметники (ад'єктивація) ; окремих слів з іменників і прикметників у займенники (прономіналізація) ; словоформ змінюваних слів у прислівники (адвербіалізація) ; повнозначних самостійних слів у службові: прислівників, іменників — у прийменники (препозитивація) , іменників та іменникових словосполучень — у вигуки (інтер'єктивація ) тощо; спостерігаються також різні переходи між службовими словами.

У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу: субстантивація — перехід слів з інших частин мови в іменник, здебільшого з прикметників та дієприкметників: ад' єктивація — перехід слів з інших частин мови в прикметник, здебільшого з дієприкметників; нумералізація — перехід у числівник; прономіналізація — перехід інших частин мови в займенник; вербалізація — перехід у дієслово; адвербіалізація — перехід у прислівник; препозиціоналізація — перехід у прийменник; кон'юнкціоналіація — перехід у сполучник; партикуляція — перехід у частки; інтер’єктивація — перехід у вигук.

Перехід слова з однієї частини мови в іншу, супроводжуваний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається конверсіє ю (від лат. conversio — перетворення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повнозначних слів у службові, зокрема прийменники.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, маючи нетипові для нього синтаксичні зв'язки.

Наприклад, прикметник у ролі підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Пор.: Зійшов молодий місяць. — До хати увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і молода — це два різні іменники, а не словоформи одного слова.

При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивуючого, але дістає нове значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних контекстах.

Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник.

Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника;

перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами, тобто, якщо у відповідних іменниках визначалася флексія стрілою, ранком, то у новотворах-прислівниках не визначається флексія стрілою, ранком. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли?...

Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.

Словотвірний ланцюжок — це лінійний ряд мінімум трьох спільнокореневих слів, які знаходяться у відношенні послідовної мотивованості, тобто послідовної похідності: наука > науковий > науковець; Ялта > ялтинський > ялтинець; учити > учитель > учителька. У ланцюжку є обов'язковий мінімум, що складається з трьох компонентів, з яких другий утворений від першого, третій — від другого і т. д., якщо в ланцюжку компонентів більше трьох: ліс > лісний > лісник > лісникувати. Початком ланцюжка є словотвірна пара, яка поширюється за допомогою похідного компонента: береза > Береза (село) > Березівка (село) > березівський (прикметник) > березівці (назва жителів).

Крім послідовної похідності між спільнокореневими словами можуть бути відношення сумісної похідності. Це така словотвірна ситуація, коли від одного твірного слова утворюється кілька похідних, які не пов'язані між собою відношенням мотиваційної залежності.

Сукупність сумісних похідних одного словотвірного акту зі спільною твірною основою називається словотвірною парадигмою, наприклад, похідні лісок, лісний, лісовий є словотвірною парадигмою твірного слова ліс.

Словотвірне гніздо. Найзагальнішою закономірністю у словотворенні є здатність майже кожної непохідної основи (кореня) породжувати похідні. Сукупність усіх спільнокореневих похідних, розташованих відповідно до їхньої словотвірної мотивації, називається словотвірним гніздом.

Початком, або вершиною, гнізда є непохідна основа (корінь). Усі інші слова в гнізді похідні. В гнізді виявляються: 1) словотвірні ланцюжки (ряди) з послідовною похідністю; 2) словотвірні парадигми із сумісною похідністю; 3) словотвірні такти; 4) подвійна мотивація. Словотвірне гніздо складається зі словотвірних ланцюжків (рядів) і словотвірних парадигм:

У цьому гнізді: а) п'ять словотвірних рядів (сенат — сенатор — сенаторів — сенаторівський; сенат — сенатор — сенаторша — сенаторшин; сенат — сенатор — сенаторство — сенаторствувати; сенат — сенатор — сенаторський — по-сенаторському; сенат — сенатський — по-сенатськи); б) дві парадигми (сенатор*сенатський, сенаторів*сенаторша+сенаторство* сенаторський)', в) три словотвірних такти.

У гнізді з вершиною утопія чотири словотвірних ряди, три парадигми (утопізм*утопічний, утопічно*утопічність, утопістів*утопістка) і чотири такти:

У словотвірне гніздо об'єднуються всі спільнокореневі похідні з живими структурно-семантичними зв'язками.

Словотвірний аналіз похідних у складі гнізда дає можливість всебічно, найповніше і найточніше визначити їхні мотиваційні зв'язки і словотвірну структуру, ніж в ізольованих словах. У гнізді одночасно виявляються всі словотвірні зв'язки спільнокореневих слів, тобто визначається словотвірна структура слова, його дериваційні можливості, місце і роль його у словотвірному механізмі мови.

Принципи гніздового осмислення словотвірної системи вперше розробив і обґрунтував О. М. Тихонов на матеріалі російської мови. Вони були ним реалізовані в його словниках "Школьный словообразовательный словарь русского языка" (Μ., 1978) і "Словообразовательный словарь русского языка" в 2-х томах (М., 1985).

Лекція № 5