Словотвір як джерело збагачення лексичного складу української мови

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного складу мови, тому цей термін використовується і для позначення процесу деривації — творення похідних слів.

Деривація — явище значно ширше, ніж словотворення. У мовознавстві під деривацією розуміють процес утворення одних мовних одиниць (дериватів) на базі інших (вихідних), тобто процес творення вторинних мовних знаків, які можна пояснити за допомогою вихідної одиниці: морфів на базі звуків, словоформ на базі морфів, слів на базі інших слів чи словосполучень, словосполучень на базі слів, речень на базі слів та словосполучень, тексту на базі висловлювань. Тому розрізняють деривацію семантичну, лексичну, морфологічну, словотвірну і синтаксичну. Поняття деривації вперше введено польським мовознавцем Є.Куриловичем у 30-х роках XX ст. Нині терміни "деривація", "дериватологія" вживаються як синоніми до термінів "словотворення", "словотвір".

Словотвірні або дериваційні морфеми використовуються для утворення похідних слів.

Але, як відомо, слово є єдністю структури чи форми і змісту, тобто значення. У процесі розвитку мови багато кореневих морфем набувають нових значень, що призводить до утворення досить складної семантичної структури. Словотвірні морфеми, які мають своє узагальнене значення, приєднуючись до кореневої морфеми, утворюють нове семантичне ціле, яке відрізняється від вихідного значення. Так, напр., українська морфема -ок, приєднуючись до кореневої морфеми іменника чоловічого роду, надає новому утворенню додаткового значення зменшеності чи пестливості.

Найбагатшим джерелом збагачення лексики кожної мови є словотворення, при якому провідну роль відіграє зміна морфологічного складу вже існуючих у мові слів і лексичних основ. Такі зміни відбуваються не випадково: вони визначаються наявністю в мові особливих словотворчих моделей, тобто морфологічно - семантичних типів слів, за аналогією з якими творяться нові слова. Мовна техніка, за допомогою якої від уже наявних у мові слів і основ утворюються нові слова, тобто словотворча техніка, має свою типологію, яка залежить від загальної типологічної характеристики цієї чи іншої мови. До словотворчої техніки належать:

а) способи словотворення, за допомогою яких на основі вже існуючих слів і основ виникають нові лексичні одиниці;

б) засоби словотворення, які беруть участь у творенні слів тим чи іншим способом;

в) правила або закони словотворення, що регулюють застосування словотворчих способів і засобів.

Дослідження на матеріалі відомих мов дають підстави стверджувати, що словотворення є універсальною властивістю мов. Воно є однією з головних причин змін словникового складу кожної мови. У будь-якій мові одні слова перестають вживатися, інші з'являються і поповнюють словниковий склад мови. відмітною рисою будь - якої мови є її здатність чутливо реагувати на найменші зміни в суспільному, культурному й повсякденному житті її носіїв. Поповнення словникового складу мови відбувається різними шляхами: за рахунок створення нових слів від уже існуючих, за рахунок розширення семантичної структури вже існуючих лексичних одиниць та утворення омонімів, а також за рахунок запозичення нових слів з інших мов чи діалектів тієї ж мови. Звідси випливає, що питома вага словотворення як джерела наповнення лексичного складу у різних мовах неоднакова. Так, якщо в російській мові, укр. і нім. мовах словотворення більш продуктивне, ніж полісемія й омонімія, то в англійській і французькій мовах продуктивнішим є семантичний шлях.

Поява в сучасній українській мові значної кількості неологізмів — цілком закономірне явище. Багато неологізмів з'являється в мові в часи великих, докорінних перетворень у житті того чи іншого народу. Потреба в нових словах зумовлюється насамперед позамовними чинниками, зокрема соціальними і політичними змінами в суспільстві. Але неологізми виникають у мові весь час і не лише в галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни науки, літератури, мистецтва, це й виробничо-технічна лексика, пов'язана з розвитком народного господарства, лексика, пов'язана з новими досягненнями в розвитку військової справи та військово-стратегічної науки, слова, що називають нові поняття, які виникають у галузі культурно-побутового обслуговування. До найпродуктивніших належать словотвірні засоби творення неологізмів. Крім того, склад неологізмів поповнюється за рахунок слів іншомовного походження, які позначають науково-технічні терміни, найрізноманітніші предмети виробництва. Треба зазаначити, що переважна більшість термінів – неологізми (до 90%).

Вплив потужної розмовної стихії, яку називають „кузнею” лексики, відчувають усі стилі сучасної української мови, але найбільше він охопив сферу ЗМІ. Це нові слова, взяті із народної мови без змін або створені під розмовний стиль. Серед них помічено чимало вдалих новотворів, які завдяки ЗМІ можуть стати літературними.

У сучасному суспільстві також стрімко розвивається рекламна індустрія, а це, у свою чергу, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство – рекламні гасла й заклики, репліки героїв рекламних роликів широко цитуються. Реклама сприяє ознайомленню широкого кола українців із новими реаліями, а між тим і з новими номінаціями. Молодь часто спілкується рекламними гаслами (Не гальмуй – снікерсуй; Шейканемо, Бейбі!). Всі ці неологізми творяться за допомогою різних словотвірних афіксів і змінюються за граматичними законами української мови.

Серед нових слів, що активно поповнюють лексико-семантичну підсистему будь-якої мови, помітне місце займають словотвірні неологізми. Кожна лінгвальна система використовує закладені в ній можливості морфемного поєднання, а також постійно залучає іншомовні морфеми: необільшовик, політбомонд, спікерство, працетерапія, червонохрестівець "співробітник організації "Товариство Червоного Хреста", снідоносний, безкредитний та ін.

Досить інтенсивно продукуються в українській мові й індивідуально-авторські неологізми, чи, як ще їх називають, оказіоналізми. Їх варто розглядати як складне явище системного (реалізація словотвірних можливостей, закладених у системі певної мови) і асистемного (ненормативність, функціональна й експресивна зумовленість, створення для ситуативних потреб) характеру. Як правило, це позанормативні периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою – увиразнення якоїсь ситуації, образу, фрагменту дійсності, на що вказує контекст. Основна сфера функціонування таких одиниць – художній та розмовний стилі, рідше –публіцистичний стиль: Петлюріана "сукупність творів мистецтва, спогадів та ін., пов'язаних із життям і діяльністю С.Петлюри", святотворення, елітовихована (молодь), серцеокий, а також негативно маркованого характеру - манкуртопарламентар, нац'евнух, інтербезбатченки. Влучність, дошкульність, іронія та інші конотації реалізуються у відповідних контекстах.

Враховуючи дериваційні можливості новотворів, їхні стильові та стилістичні особливості, можна виділити такі групи:

Оказіональні деривати, утворені продуктивними словотвірними типами, моделями, а часто за аналогією: німоязичник, піночетизація, порожньокишеньковість, оскароносний, зеленоюний, залізнорукий тощо.