Основні напрямки проведення аналізу кредитоспроможності підприємства

Виникнення кредитних відносин має закономірний, об’єктивний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб’єкти господарювання економічно відокремлені один від одного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обігу здійснюють індивідуальний кругообіг, відокремлений, з одного боку, від індивідуальних кругообігів інших підприємств, а з другого – від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообігу виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а відносна самостійність індивідуальних кругообігів призводить до різночасовості цих потреб: у той час як одні виробничі ланки зазнають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимчасово вільні кошти.

У результаті цього процесу виникає об’єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошових коштах і їх відсутністю, що і спричиняє появу потреби в додатковому залученні кредитних коштів (здійснення кредитних операцій).

Кредитні операції (кредит) – вид активних операцій, пов’язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів (поручительство по векселю або чеку), розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо (передбачає купівлю або продаж облігацій чи інших цінних паперів одним контрагентом в іншого із твердим зобов’язанням продавця викупити ці ж цінні папери у визначений термін за іншою ціною), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

Класифікація кредитних операцій – це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на:

-стандартні кредитні операції – операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику;

-операції під контролем – кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п’ять відсотків чистого кредитного ризику;

-субстандартні кредитні операції – операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки передбачені кредитним договором;

-сумнівні кредитні операції – операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику;

-безнадійні кредитні операції– операції, ймовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

В процесі господарювання можуть використовуватися наступні форми кредиту:

1) Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати відсотків та інших зборів з такої суми.

2) Комерційний кредит – це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору вказану суму у визначений термін. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.

3) Лізинговий кредит – це відносини між суб’єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Об’єктом лізингу є різне рухоме (транспортні засоби, обладнання, техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди тощо) майно.

4) Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути як звичайні банки, так спеціалізовані іпотечні банки, іпотечні компанії.

5) Бланковий кредит – це кредит, що надається без застави або інших видів забезпечення, а тільки під зобов’язання повернути кредит. Такий кредит надається надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту і бездоганну ділову репутацію, із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

6) Консорціумний (синдикований) кредит – кредит, наданий спеціально створеним з цією метою банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків – учасників консорціуму.

7) Кредитування, що пов’язане з обігом векселів і супроводжується наданням чи залученням коштів проти векселів, або під забезпечення векселями, а саме: врахування векселів і надання банком кредитів під заставу векселів.

8) Факторинг – операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов’язана з переуступкою клієнтом-постачальником несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Придбання дебіторської заборгованості позичальника здійснюється банком з дисконтом.

За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов’язується відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

9) Форфейтинг – операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов’язана з переуступкою клієнтом-експортером несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Ця операція аналогічна операції факторингу, однак різниця полягає в тому, що здійснюється переуступка вимоги за зовнішньоекономічним контрактом на одержання заборгованості від закордонної сторони – боржника.

10) Овердрафт – це кредит, наданий за поточним рахунком позичальника до визначеного ліміту і на визначений строк для фінансування його господарської діяльності. Позичальник використовує овердрафт у разі, коли його фінансові зобов’язання перевищують розмір коштів на його рахунку. Погашення заборгованості за таким кредитом здійснюється шляхом зарахування поточних надходжень на рахунок позичальника.

11) Банківська гарантія – це зобов’язання банку-гаранта виконати фінансо­ві зобов’язання свого клієнта перед іншими кредиторами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає. Виконання зобов’язань банку за банківською гарантією здійснюється за рахунок кредиту банку. Банк-гарант у разі сплати заборгованості за боржника має до останнього право регресивної вимоги.

В свою чергу банк приймає рішення про можливість кредитування суб’єкта господарювання після одержання повного пакета документів, що дозволяють оцінити платоспроможність і ділову репутацію потенційного позичальника, а також економічну ефективність проекту, що кредитується. Правовою підставою для початку реалізації процедури кредитування є клопотання (заява) про видачу кредиту, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею. Техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу (бізнес-план) дозволяє визначити економічний ефект проекту, що кредитується, його рентабельність і окупність з урахуванням очікуваних надходжень, за рахунок яких передбачається здійснювати погашення кредиту. Крім уже названих документів, позичальник надає в банк:

1) установчі документи, картку зі зразками підписів посадових осіб, ліцензії, патенти, свідоцтва тощо;

2) фінансові документи: фінансову звітність, податкові декларації, аудиторські висновки, інші документи, що свідчать про кредитоспроможність позичальника;

3) копії договорів на підтвердження кредитної операції та інших документів, що супроводжують здійснення кредитного заходу;

4) виписки з рахунків позичальника в разі, якщо його рахунок відкрито в іншому банку;

5) перелік майна, наданого в заставу, а також правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності позичальника на надане в заставу майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо; платіжні документи; реєстраційні свідоцтва відповідних органів; технічний паспорт та інші необхідні документи);

6) документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на підписання кредитного договору (накази, протоколи, доручення).

У разі необхідності банк може запросити інші документи, необхідні йому для прийняття рішення щодо надання кредиту.

До прийняття рішення про можливість надання кредиту банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспромож­ність, прогнозує ризик неповернення кредиту.

Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:

1) забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його витрат;

2) репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);

3) оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяг експорту);

4) економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Під кредитоспроможністюрозуміють наявність у підприємства умов одержання позики та її повернення у визначений термін.

Оцінка кредитоспроможності підприємства здійснюється за напрямами:

1) вивчення кредитної історії;

2) діагностика показників, які дають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства;

3) рух коштів для виявлення тенденцій формування та сезонної потреби підприємства в грошових ресурсах;

4) обґрунтування ділового середовища для визначення ступеня його впливу на господарську діяльність підприємства.

Кредитна історія – це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними правочинами та іншої відкритої інформації.

Кредитна історія підприємства містить таку інформацію:

1) відомості, що ідентифікують особу:

а) повне найменування;

б) місцезнаходження;

в) дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації;

г) ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

д) прізвище, ім’я та по батькові, паспортні дані керівника і головного бухгалтера;

е) основний вид господарської діяльності;

і) відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу:

1) для фізичних осіб – власників: прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

2) для юридичних осіб – власників: повне найменування, місцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

2) відомості про грошове зобов’язання суб’єкта кредитної історії:

а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

б) сума зобов’язання за укладеним кредитним правочином;

в) вид валюти зобов’язання;

г) строк і порядок виконання кредитного правочину;

д) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов’язання за кредитним правочином;

е) дата виникнення прострочення зобов’язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

і) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо);

к) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

3) інформацію про суб’єкт кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:

а) наявність заборгованості за податками та обов’язковими платежами;

б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов’язань за укладеним кредитним правочином;

в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб’єкта кредитної історії;

г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб’єктом кредитної історії власних зобов’язань.

Робочий документ кредитної історії позичальника відображає дані за наступними позиціями:

1) Назва позичальника та його відносини з банком (клієнт, інсайд ер тощо).

2) Адреса підприємства (юридична та фактична).

3) Підприємства або особи, не пов’язані з позичальником безпосередньо, але які мають з ним непрямі відносини, що можуть впливати на погашення кредиту позичальником, – назва, сума кредитів (депозитів) тощо.

4) Тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність).

5) Прізвище, ім’я та по батькові фахівця кредитного відділу, який безпосередньо відповідає за кредит.

6) Прізвища, імена та по батькові керівників підприємства-позичальника.

7) Дата підписання кредитної угоди та дата фактичної видачі кредиту.

8) Дата погашення кредиту.

9) Первісна сума виданого кредиту.

10) Непогашений залишок кредитної заборгованості.

11) Процентна ставка на час видачі кредиту, поточна процентна ставка та при потребі ставка пені.

12) Вид та сума забезпечення кредиту (застава, гарантія або поручительство).

13) Зазначається, чи кредит є строковим, пролонгованим, простроченим, реструктуризованим, чи припинене нарахування за ним відсотків.

14) Мета кредиту.

15) Умови погашення кредиту (яким чином та коли сплачується основна сума заборгованості та відсотки за нею).

16) Основне та додаткове джерело погашення кредитної заборгованості.

17) Категорія позичальника.

18) Класифікація кредиту.

19) Сума резерву на покриття можливого збитку щодо цього кредиту. Кредитний контролер – внутрішній аудитор при перевірці повинен вказати, чи відповідає ця сума категорії кредитного ризику.

20) Для короткострокових кредитів і кредитних ліній вказується:

а) на яку дату сума кредитної заборгованості була найбільшою за останні 12 місяців;

б) найбільша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців;

в) на яку дату сума кредитної заборгованості була найменшою за останні 12 місяців;

г) найменша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців.

21) Дата внесення останніх змін і дата перевірки кредитним контролером / внутрішнім аудитором.

22) Аналіз даних про попередні відносини між банком і позичальником у зв’язку з наданими кредитами, та зазначається: скільки разів кредити цьому позичальникові зараховувалися до категорії прострочених, кількість пролонгації кредитів та про переоформлення заборгованості новою кредитною угодою.

23) Оцінка фінансового стану.

24) Дата останнього фінансового звіту позичальника, що поданий банку.

25) Аналіз надходжень позичальника, інформація про зростання обсягу реалізації його продукції, прибутковість його бізнесу, інші показники.

26) Дані щодо достатності обсягу грошових надходжень на рахунок позичальника для сплати його боргів, особливо для термінових кредитів (якщо сума кредиту та відсотки за його використання погашаються поступово протягом строку дії кредитної угоди, а не одноразово, тобто повна сума в строк погашення).

27) Показники платоспроможності позичальника.

28) Показники фінансової стійкості.

29) На підставі оцінки фінансового стану позичальника та стану обслуговування ним боргу визначається класифікація кредиту (з обґрунтуванням висновків).

30) Перелік виявлених порушень, у тому числі відсутність фінансових звітів, порушення внутрішніх положень банку та нормативно-правових актів тощо.

Надалі, якщо відбуваються зміни відносно даних позичальника, заповнюється новий бланк кредитної історії. Існування кредитних історій змушує позичальників чесніше ставитися до виконання своїх зобов’язань перед банками. Якщо позичальник знатиме, що негативна інформація потрапить до його кредитної історії й отримати наступний кредит буде проблематично, він зробить усе, щоб своєчасно погасити кредит.

Очевидно, аналіз кредитоспроможності позичальника не повинен обмежу­ва­тись виключно вивченням його кредитної історії. Мінімізації ризику за позичко­вими операціями банку, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин загалом забезпечується діагностикою показників фінансової стійкості підприємства. З таких позицій методика оцінки кредитоспроможності має передба­чати по суті використання якомога більшої кількості показників, що характеризують реальні можливості ефективного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.