Організаційно-правове регулювання взаємодій суб’єктів інвестиційної діяльності

План лекції:

1. Роль та основні функції держави в сфері інвестиційної діяльності

2. Законодавчі методи регулювання інвестиційної діяльності

3. Форми й методи стимулювання інвестиційних процесів в країні

4. Методи оптимізації відносин в інвестиційній сфері

Ключові слова:

Інвестиційне законодавство, інвестиційна діяльність, державне регулювання, бюджет, грошово-кредитна політика, податкова політика, регіональна політика, інфраструктура, інвестиційна стратегія.

Функції держави у сфері інвестицій реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо через розподіл бю­джетних коштів (держава як інвестор). Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов:

- бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, про­дукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до законо­давства може вироблятися на державних підприємствах або підприєм­ствах, приватизація яких провадитиметься найближчим часом;

- фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфра­структури, магістралі, термінали);

- функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продук­ції агропромислового комплексу;

- держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються віт­чизняними підприємствами);

- держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких об­ґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку). У будь-якому разі держава реалізує свої основні функції щодо регулю­вання інвестиційного процесу формуючи та запроваджуючи інвестиційну політику, яка є частиною економічної політики держави, визначає обсяг, структуру та напрямок вкладення інвестицій, зростання основного капі­талу (основних засобів) та їхнє відновлення на основі досягнень науки і техніки.

Законодавством України передбачена заборона втручання державних ор­ганів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності. Коло основних учасників інвестиційного процесу в державі представлено на рис. 10.1.

Рис. 10.1 - Класифікація учасників інвестування в державі

Органи державної влади країни відповідають за макроекономічне спри­яння інвестиційній діяльності. У розпорядженні держави - важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти за­гальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного процесу за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів по­датків, що практично визначають таку систему перерозподілу доходів підпри­ємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування дохідної частини бюджету і збереження у підприємств і підприємців ринко­вих стимулів до роботи та отримання прибутків.

Держава є найбільшим підприємцем у країні. Витрати бюджету є ваго­мим засобом формування сукупного попиту, а через нього - стимулювання інвестицій взагалі та їхньої міжгалузевої структури. Навіть система соціаль­них бюджетних програм має вплив на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету отримують люди, які витрачають їх на ринку споживчих товарів, що стимулює виробництво та відповідні інвестиції. Крім того є пря­мі бюджетні інвестиції.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка, по суті, ре­продукує зростання коштів в економічній системі. Через Національний банк держава здійснює регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ре­сурси, кредитну експансію (зниження облікової ставки), кредитну рестрик­цію (стримання інвестиційної активності через заходи, що призводять до подорожчання кредитних ресурсів), проведення операцій на фондовому ринку з державними цінними паперами, регулювання норми обов'язкових ре­зервів або мінімальних резервів.

Головними інструментами грошово-кредитного регулювання виступають:

- норми страхових резервів, що мають тримати в обов'язковому порядку банки і тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

- облікова ставка Національного банку, за якої він продає кредитні ресурси установам банків, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

- операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Узагальнення важелів державного регулювання інвестиційного процесу наведено на рис. 10.2.

Рис. 10.2 - Форми державного регулювання інвестиційного процесу

Встановлюючи вигідні умови (ціна або дивіденди) за своїми цінними па­перами, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, знижуючи ці­нові та дивідендні умови обігу державних цінних паперів, держава веде до стимулювання викупу їх у юридичних і фізичних осіб. В результаті цього у останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або без­посередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Держава за допомогою методів економічного регулювання може ціле­спрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зо­внішніх інвестицій, а й створити умови для їх спрямування в реальний сектор економіки та формувати у країні сприятливе інвестиційне середо­вище. Інвестиційне середовище являє собою сукупність правових, еконо­мічних та інституційних умов, що визначають правила функціонування різних форм інвестицій, операцій з їх розміщення, освоєння та реалізації на ринку, умови залучення та використання, а також особливості та тен­денції руху капіталів.

Важливим аспектом державної інвестиційної політики є розвиток систе­ми захисту інвестиційних капіталів інвесторів. З урахуванням цього збіль­шення обсягу інвестицій залежатиме від покращання макроекономічної ситуації в Україні в цілому та від розробки центральними, регіональними органами і органами місцевими самоврядування дієвих механізмів удоскона­лення економічного, нормативно-правового, інформаційного забезпечення, пов'язаного з державним управлінням інвестиційною діяльністю як потуж­ного стимулятора розвитку ринкових відносин.

Ключовими завданнями оптимізації відносин між державою і регіонами в інвестиційній сфері є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів і механізмів побудови цих відносин. Основний акцент у регіональній інвестиційній стратегії необхідно поставити на роз­витку тих сфер виробництва, які сприятимуть економічному зростанню регі­ону. На регіональному рівні необхідно застосувати нові комплексні підходи до довгострокових відносин, які відповідали б сучасним пріоритетним ін­тересам нашої держави, пов'язаних з європейською інтеграцією та усунення основних регіональних диспропорцій.

Досвід економічно розвинутих країн показує, що в умовах трансформа­ційного періоду особливо важливу роль у державному регулюванні інвести­ційної діяльності відіграють органи місцевої влади. Удосконалення механіз­му залучення інвестицій для регіональних потреб з урахуванням специфіки господарської діяльності відповідних структур є актуальним як у загально­державному, так і в регіональному масштабах.

Ринкова економіка розвивається циклічно, коли періоди швидкого зрос­тання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падін­ням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Державне регулювання має за мету вирівнювання циклічних тенденцій: гальмування надлишкової інвести­ційної активності у період піднесення та штучне стимулювання інвестицій перед спадами виробництва.