Визначення оптимального співвідношення ресурсів

У довгостроковому періоді фірми можуть змінювати кількість усіх вхідних ресурсів, тому важливо встановити, яке поєднання ресурсів вибере фірма, якщо всі вони будуть змінними.

Відповідно до теорії граничної продуктивності застосовуються два правила

1. Правило мінімізації витрат.

Для того, щоб виробити будь-який обсяг продукції за такого співвідношення ресурсів, що забезпечують найнижчі витрати, остання гривня, витрачений на кожен ресурс, повинна дати однаковий граничний продукт. Тобто витрати на будь-який обсяг продукції мінімізуються, якщо граничний продукт на гривню вартості кожного застосовуваного ресурсу є однаковим. За наявності двох ресурсів – праці і капіталу – загальні витрати мінімізуються, коли

(13.1)

Іншими словами, мінімізація витрат передбачає пропорційне співвідношення граничних продуктів і цін усіх використовуваних ресурсів. Фірмі, яка поєднує ресурси, порушуючи правило найнижчих витрат, властива Х-неефективність.

2. Правило максимізації прибутку.

Якщо фірма залучає ресурси на конкурентних ринках, вона досягає співвідношення ресурсів, що максимізує прибуток, тоді, коли кожен використовуваний вхідний фактор залучається до тієї точки, в якій його ціна дорівнює його граничному продуктові у грошовому виразі: Р_L = MRP_L, Р_C = MRP_C. Поділивши обидві частини кожного рівняння на відповідні ціни, отримаємо:

= = 1 (13.2)

Такий підхід до ціноутворення на ресурси передбачає, що кожна одиниця кожного ресурсу отримує „винагороду”, яка залежить від внеску цієї одиниці у дохід фірми. Припущення про те, що ресурси отримують винагороду відповідно до їх граничної продуктивності, відоме як теорія граничної продуктивності розподілу.

Якщо всі ринки – і товарів, і ресурсів – є досконало конкурентними, теорія граничної продуктивності передбачає, що гранична дохідність ресурсу дорівнює добутку ціни продукції та величини граничного фізичного продукту. У такій економіці винагорода, яку отримує кожна одиниця кожного ресурсу, дорівнює вартості граничного продукту, а економічна справедливість є однією з істотних ознак конкурентної ринкової системи. Оскільки теорія граничної продуктивності однаково застосовна і до праці, і до капіталу, і до землі, то розподіл усіх доходів можна розглядати як справедливий.