Власний капітал і його складові

Усі господарські засоби, необоротні матеріальні та нематеріальні активи, оборотні кошти мають відповідні джерела покриття. Всі джерела покриття відображаються в інформації про стан різних видів капіталу – статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподіленого прибутку (непокритих збитків), цільових надходжень і фінансування.

Усі перераховані джерела покриття активів саме в такій послідовності знаходять висвітлення у Звіті про власний капітал (форма № 4). Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань [7].

Поняття капітал в економічному розумінні асоціюється з поняттям "власність". Власність же включає вартість матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів, які виступають об'єктами права власності окремих суб'єктів. Права кожного суб'єкта на майно підприємства та на участь його в прибутках визначається часткою та формою вкладених коштів, які повинні фіксуватися в обліку та звітності.

Власний капітал за всіх часів і на всіх етапах розвитку виробничих відносин виступає гарантом організації бізнесу.

Розглянемо ситуацію в знову створеному підприємстві. Акціонери (учасники) ухвалили рішення щодо створення підприємства та визначили величину статутного капіталу в сумі 900 000 грн. На цьому етапі підприємство не має зовнішньої заборгованості і відношення між капіталом та активами можна виразити у вигляді простої формули:

А = К, тому що З = 0, (15.1)

де А – актив (власність майна);

К – власний капітал;

З – боргові зобов'язання.

Іншими словами: сума всіх видів активів дорівнює сумі всіх видів притягнутих капіталів.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємства неминуче використовують позикові кошти. Навіть коли підприємство не використовує кредитні ресурси банків і позикові кошти, у нього виникають борги перед своїми працівниками, постачальниками, бюджетом. Боргові зобов'язання виникають у зв'язку зі створенням активів підприємства кредиторами. У кредиторів, у свою чергу, виникають права на активи підприємства, звідси:

А = К + З, (15.2)

а власний капітал визначається як різниця між вартістю майна (активів) підприємства і боргових зобов'язань:

К = А – З. (15.3)

У балансі підприємства власний капітал відображається в першому розділі пасиву. Сума власного капіталу виражає абстрактну вартість майна, не є поточною або реалізаційною вартістю і не фіксує вартість прав власників підприємства. Сума власного капіталу значною мірою залежить від організації бухгалтерського обліку та оцінки активів, а також від кредиторської заборгованості. Сума власного капіталу, як правило, не збігається із сумою активів і сумою реалізованих акцій.

Створюється власний капітал двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства коштів та інших активів;

2) нагромадженням суми доходу, що залишається в розпорядженні підприємства.

Власний капітал поділяється на:

1) інвестиційний (вкладений або сплачений);

2) нерозподілений прибуток.

Джерелами утворення власного капіталу є:

1) інвестований (вкладений або сплачений капітал);

2) нерозподілений (реінвестований) прибуток.

Інвестований капітал – це сума простих і привілейованих акцій за оголошеною (номінальною) вартістю, а також додатково вкладений капітал.

Нерозподілений (реінвестований) прибуток – це частина чистого прибутку, нерозподілена між акціонерами (учасниками).

Основні функції власного капіталу наступні:

1) довгострокове фінансування – находитися в розпорядженні підприємства протягом довгого часу;

2) компенсація понесених збитків – сума отриманих збитків списується за рахунок зменшення власного капіталу;

3) відповідальність і захист прав кредиторів – власний капітал, відображений у балансі підприємства для зовнішніх користувачів, виступає мірою відповідальності за господарську діяльність, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

4) кредитоспроможності – при видачі кредиту банки віддають перевагу підприємствам, що мають меншу кредиторську заборгованість і більшу суму власного капіталу;

5) фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих операцій, що не у всіх випадках влаштовує кредиторів;

6) самостійності та влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу її на підприємство;

7) розподіл доходів і активів – долі окремих власників у капіталі виступають основою при розподілі фінансового результату і активів при банкрутстві або ліквідації фірми.

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

1. Статутний капітал, сума якого визначається в настановних документах і підлягає обов'язковій реєстрації в державному реєстрі господарюючих одиниць;

2. Додатковий капітал (незареєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток.

Функції статутного і додаткового капіталів різні. На відміну від додаткового капіталу статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим суми, встановленої законодавством.

Кожне підприємство ставить перед собою основне завдання – одержання максимальної суми прибутку, що можливо тільки у випадку заощадження власного капіталу. Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що надалі його капітал зросте. Рішення цих завдань досягається при одержанні прибутку, коли частина її приєднується до власного капіталу і спрямовується на розширене відтворення (приріст оборотних коштів, розширення інвестицій).