Технократичний розвиток суспільства, як інтелектуальної системи

Але хто ким керує? Технологія нами чи ми нею? Чи вона веде нас, куди їй заманеться, хоч би і назустріч загибелі, або ж ми можемо примусити її підкоритися нашим прагненням? Чи варто нам пам’ятати сумну долю доктора Діагора, який хотів ввести в потік технічної еволюції принцип, якого не знає еволюція біологічна: побудувати організм, який міг би самоускладнюватися. Сподіваюся, що багато читачів пам’ятають бій Діагора з електронним чудовиськом, яке рвалося з бетонного бункера, дюари з рідким киснем, що заморозили звіра, і робота з карборундовою пилою, що розпиляла заціпеніле чудовисько. Проте ця катастрофа не зробила Діагора обережнішим. Він продовжив експерименти і створив, нарешті, «фунгоїд» - речовину, що самоорганізовується, яка і знищила його, оскільки він не зміг зберегти контроль над нею.

Як бачимо, розвиток технологій може приводити до шкідливих для людей наслідків. Як відзначав ще Карл Маркс, культура, якщо вона розвивається стихійно, а не прямує свідомо, залишає після себе пустелю. Такий небезпечний результат можливий, мабуть, завжди. Його відсутність означала б, що розум став абсолютно вільним, що він може абсолютно точно передбачати результати своїх дій та утілювати їх в реальність.

Але розум принципово не може звільнитися від усіх обмежень. Навіть автоеволюція людини не усуне всіх обмежень розуму. Вона лише ослабить їх. Шляхом автоеволюції людина зможе змінювати свою природу, фізичну і духовну, удосконалювати власний мозок і йти весь час попереду створюваних ним роботів.

Така перспектива нас повинна дещо засмучувати, адже людина «йтиме» від самої себе. Але дія технологій, що раціоналізували людське життя, може мати і негативні наслідки. Це може відбуватися із-за швидкого і повного задоволення потреб. Так, роки учення загартовують характер і формують особу; розробка «інформаційних пілюль» зробить праці учених зайвими. Форсування подібних «поліпшень» може викликати «аксіологічний колапс»: може завалитися вся система суспільних і особистісних цінностей - «мотиваційний острів людської поведінки». До того ж атрофія цінностей - незворотна.

Розвиток технології на Землі прямо пов’язаний з положенням людини в Космосі. Але тут виникає ряд непростих питань: чи виникає розум у Космосі закономірно? Чи обмежені астроінженерні можливості розумних істот? Чи множинні шляхи розвитку цивілізацій в Космосі? Випадкове чи закономірне розумне життя в Космосі? Чи закономірно виникає життя у Всесвіті там, де склалися відповідні умови? Чи приводить еволюція життя закономірно до розуму? Як видно, постановка цих питань припускає, звичайно, що визначення життя і розуму вже дані. Але це якраз і непросте завдання.

Наприклад, Ст. Лем вважає закономірністю не тільки життя, але і розум. Він аргументує це самою природою розуму. Розуму він дає наступне визначення.

Рослини, бактерії або комахи - це «гомеостати» (або «регулятори») першого ступеня; гомеостати, розвиток і поведінка яких наперед запрограмована. Але є і гомеостатичні системи «другого роду», які володіють «регулятором другого ступеня». Це регулятор, який залежно від вимог природи може змінювати «програму дій», здійснювати «самопрограмування за рахунок навчання». Інакше кажучи, в таких гомеостатах розвивається якийсь орган, дія якого заснована на створенні пробних моделей ситуацій, або ж «внутрішніх моделей зовнішнього світу».

Єдиний відомий нам поки гомеостатичний регулятор другого роду - людський мозок. Всі інші існують у мріях кібернетиків і в опусах фантастів: Чорна Хмара (конструктор Фред Хойл), Соляріс (конструктор Станіслав Лем), Лілові квіти (конструктор Кліффорд Саймак) і багато інших. Видимість, як говорять філософи, не є суть, хоч і є елементом буття.

Чи неминуче еволюція життя створює могутній регулятор другого ступеня, подібний до людського мозку?

Розвиток складних кібернетичних систем, на думку Лема, веде до таких гомеостатів, проте утворюються вони далеко не завжди. Виникнення розуму, психіки, тобто психогенез, - це еволюційне рішення, яке є одним із кращих, але не завжди, не для всіх світів оптимальним. Чом би не припустити існування ще більш кращих, ніж розум, рішень?! Гравітація, температура, радіація, клімат і інші чинники повинні поєднуватися для того, щоб біологічні сили (збільшення числа мутацій і посилення відбору), а потім і позабіологічні (праця) привели до виникнення величезної «перспективної потенції розуму» - початкового пункту будівництва цивілізації.

Генезис «гомеостатів вищого типу» зв’язаний, мабуть, саме з цільовою діяльністю. Саме вона вимагає таких «внутрішніх моделей», які дозволяють передбачати події. У свою чергу орган, який виробляє подібні моделі зовнішнього світу і плани майбутнього, навряд чи може розвиватися без активної дії на середовище. У боротьбі з середовищем рано чи пізно доведеться використовувати як «підсилювачі» природні предмети, а потім і штучно створені знаряддя праці. Нарешті, для праці потрібний колектив і могутня знакова система - засіб спілкування; такою системою на Землі є Мова.

Опанувавши апаратом спадковості, людина стане управляти не тільки власною еволюцією, але і еволюцією інших видів, в першу чергу еволюцією інших! Будуть виділені види тварин із здібністю до психогенезу, і в лабораторних умовах, а може бути, і в масштабах всієї планети, подібному вигляду буде даний психогенетичний «поштовх». Які види тварин будуть вибрані для такого експерименту? Дельфіни? (Коефіцієнт енцефалізації у дельфінів рівний 4,900; у людини-7,690; у гібона-3,157; у шимпанзе - 2,449. Коефіцієнт енцефалізації - це співвідношення між дійсним розміром мозку і його очікуваним середнім значенням - EQ, не плутати з IQ - коефіцієнтом інтелектуальності). Або, можливо, спрути-восьминоги, обдаровані «прекрасним мозком, захищеним хрящовим черепом, великими і гострозорими очима»? Мозок восьминога складається приблизно з 200 млн. нейронів, число нейронів у головному мозку людини складає близько 20 млрд., що в 100 разів більше, ніж у восьминога; у бджоли - 800 тис. нейронів, краби і равлики мають тільки сотню тисяч або біля того, багато черв’яків - всього лише декілька сотень нейронів. Восьминіг, як видно, стоїть набагато ближче до людини, ніж до спорідненого йому равлика. Чим більше кліток є в мозку, тим більш складними можуть бути нейронні мережі, і тим більшим «інтелектом» може володіти тварина. «Інтелект» у незначній мірі залежить від розмірів мозку, важливіший чинник, ніж число кліток, - організація мозку. Саме вона, а не розміри мозку, в основному визначає інтелект. Навіть невелика маса мозкової тканини може бути організована таким чином, що виконуватиме всі функції, характерні для даного виду. Відомий факт наявності людського мозку в 50 - 100 г замість звичайної величини близько 1350 г, що виконував абсолютно нормально мозкові і інші фізіологічні функції людського організму, зокрема розумові (студент одного англійського університету з гідроцефалією володів коефіцієнтом інтелектуальності 126). У всіх тварин, поведінку яких ми могли б назвати розумною, «інтелект» обмежений певною галуззю. В межах цієї галузі поведінка іноді у високому ступені розумна, але у всьому іншому «розум» відсутній.