Екскурс у недалеке історичне минуле розвитку штучного інтелекту

Багато нових ідей і підходів дав аналіз результатів фундаментальних і прикладних досліджень у галузі кібернетики та інформатики [1], який показав, що в перший період їх розвиток зводився до необхідності збільшення обсягів пам’яті і швидкодії, удосконалення алгоритмів і програм. Зараз, на думку більшості учених і фахівців у галузі штучного інтелекту, обробку інформації необхідно проводити не стільки методами фон-нойманівської архітектури, а паралельним розпізнаванням і аналізом збірних образів навколишнього середовища універсальними перетворювачами.

Спроби вирішення проблем, що накопичуються, за допомогою переходу до суперкомп’ютерів або до багатопроцесорних обчислювальних систем не дали ефективного принципового рішення виникаючих труднощів обробки інформації про реальні процеси. Питання створення сучасних комп’ютерних засобів нових поколінь виникає, як і раніше, і виявляється з новою силою.

Якщо раніше такого роду питання вирішувалися, базуючись на принципах кібернетики як науки про управління і зв’язки в тварині і машині (за визначенням Норберта Вінера), трансформованій в галузь інформатики як засоби отримання, зберігання, передачі і обробки інформації, то тепер може йтися тільки про орієнтацію виникаючої проблематики в сфері, проблем науково-технічного напряму - штучного інтелекту.

Виходячи з того, що штучний інтелект можна розглядати як природного еволюційного наступника кібернетики, що поглинув всі її проблеми і породив свої, специфічні, питання про концептуально-методологічні напрями його руху як науково-дослідного процесу набуває принципового характеру і багато в чому визначає його і сьогодення, і майбутній розвиток.

У даній передмові було б недоцільним детально зупинятися на аналізі різних можливостей і шляхів розвитку штучного інтелекту як науки про штучне мислення, розуміння і пізнання. Доцільно говорити про те, що найбільш відповідним прототипом для майбутніх штучних «мислячих» машин і систем є розумовий апарат людини зі всіма його реалізованими і нереалізованими функціями і можливостями. В цілому ця концепція розглядається як концепція штучної особи. Однією з її сторін є проблема створення засобів і систем, що забезпечують штучну розумову діяльність. Фактична реалізація цієї ідеї зводиться до побудови інтелектуальних машин, що повністю задовольняють критеріям тесту Тюрінга не тільки за результатом, але і за часом його отримання.

Аналіз сучасних досягнень у галузі високоінтелектуальних дій машин порівняно з аналогічними діями людини в цих же галузях показує, що інтелектуальні машини ще далеко не здійснені, і ще багато потрібно працювати і мислити самій людині, щоб створити подібний до себе штучний засіб розумової дії. Якщо в звичайних обчислювальних операціях машини залишили людину далеко позаду, то коли йдеться про процеси сприйняття і розпізнавання різних просторово-образних об’єктів реальної дійсності (слухових, зорових тощо), слід говорити хіба що про майже зачаткові здібності машин у цій галузі.

Спроби розширити розпізнавальні можливості машин за рахунок реконфігурації існуючих комп’ютерів (з фон-нойманівською архітектурою), підсиливши їх сприймаючі здібності (відомий японський «проект ЕОМ п’ятого покоління» і ряд науково-технічних програм, що розробляються в даний час, і проектів), також не дають поки позитивних результатів і не досягають можливостей людини в цих сферах її інтелектуальної діяльності. А з урахуванням того, що людина в своїх діях ще й проявляє і так звану «свідомість», питання про майбутні інтелектуальні машини набуває ще більшої загадковості і складності. Ми навіть маємо право зараз говорити про прийдешню кризу обчислювальної техніки нашого часу, яка навряд чи справиться з рішенням тих задач, які їй належить вирішити.

Тому вже сьогодні, відкинувши всякі амбіції, необхідно почати інтенсивний пошук можливостей вирішення вищеназваних проблем, не нехтуючи будь-якою можливістю знайти хоч би яке-небудь, хай ще не достатньо зріле або відповідне повністю, рішення, не говорячи вже про різні «божевільні» в сенсі ідеї (пригадаємо Нільса Бора з його думкою про достатність божевілля в ідеї, щоб вона була новою) гіпотези про пристрій і функції інтелектуальних машин майбутнього. Нові покоління машин вимагають нового покоління дослідників і нового мислення.

Перш ніж сказати декілька слів про зміст дослідження, що представляється читачеві, хотілося б зробити невеликий екскурс в недалеке історичне минуле, років так на тридцять-тридцять п’ять назад, коли спостерігався розквіт кібернетики і обчислювальної техніки, коли завдання створення штучного розуму вже приймалося як реальна проблема, стимульована успіхами кібернетики, що бурхливо розвивається, автоматики і обчислювальної техніки, досягненнями в космосі, робототехніці і... науковій фантастиці!

Подібний екскурс необхідно зробити ще й тому, що молодь нашого часу, що прийшла в науку, недостатньо знайома з дослідженнями і ідеями сфери штучного інтелекту, якими «харчувалися» її батьки - покоління вчених 60-х років минулого століття, що нині йде. А як свідчить народна мудрість, хто не знає історії питання, той не знає і самого питання. Тим більше що пануюча в ті часи хілотропна свідомість (від грецьк. hile - матерія і trepein - рухатися в певному напрямі) в даний час є сусідкою з новою для нас холотропною свідомістю (від грецьк. holos - ціле), що має важливе значення для реального сприйняття світу і його позитивно-образного відображення в свідомості сучасної людини, а тим більше ученого.

Слід нагадати, що матеріалістичний світогляд був необов’язковим для зарубіжних учених і в їх творах тих років, доступних радянським читачам, вже можна було прослідкувати роздуми і гіпотези, що долають хілотропну (матеріалістичну) свідомість на користь холотропною (цілісної) свідомості.

Слід також нагадати, що це був час, коли з’являлися і інтенсивно вивчалися знамениті книги ще знаменитіших авторів: Н. Вінера, Дж. фон Ноймана, К. Шеннона, У. Ешбі, А.Тюрінга, О.М Колмогорова, С.Л. Лебедєва, В.М. Глушкова, М.М. Амосова тощо, що стояли біля витоків кібернетики, штучного інтелекту і наукового прогнозування.

Найбільший середньовічний філософ і богослов Хома Аквінський (Аквінат) (1225 - 1274) був упевнений, що в божественному одкровенні визначений розвиток і Всесвіту, і людського роду, що в ньому поміщена вся істина про минуле, всі відомості про сьогодення і передбачення майбутнього (див. його книгу «Сума теології»). Якщо слідувати Хомі Аквінату, то нам нічого не залишається, як зусиллями свого розуму терпляче розкривати наукові таємниці, що містяться в Біблії і інших священних книгах, і покладатися на Бога, щоб він давав нам сили і, як говорять українці, «наснагу» в цих Богові і Людству бажаних творчих пошуках, процесах і справах.