Науковий прогноз майбутнього

Але повернемося до наших проблем. Як же нам, спираючись на сучасну науку, оцінити рівень розвитку техніки, науки і деяких сторін суспільного життя в майбутньому?

У всі часи відшукувалися пророки майбутнього, іноді удачливі, але найчастіше невдачливі. Вражає велика кількість методів прорікання і простота начиння. У справу йшли і дим пахощів, і нутрощі тварин, зверталася увага і на знамення небес... Люди мріяли і про прогноз майбутнього, але засоби у них були не цілком придатні, та і прогрес йшов тоді поволі. Майбутнє було майже рівне сьогоденню. Біологічний прогрес життя протікав швидше, ніж процес накопичення знань, і прогноз майбутнього при всій його принадності не став тоді ще суспільною необхідністю.

Інакше йдуть справи зараз.

Швидкий розвиток сучасного суспільства, стрімке зростання кількості енергії, інформації і речовини, підвладних людям, безперервне ускладнення всіх суспільних явищ - все це викликає до життя наукове прогнозування, стимулює спроби наукового прогнозу майбутнього. І до того ж тепер у „віщунів” вже не старе «начиння», а сучасні обчислювальні засоби, моделі, математичні методи і багато що інше. Але майбутнє непокірне, його не укладеш в рамки простій геометрія, воно вражає людей раптовими ривками, яких ніхто або майже ніхто ніколи нічого не передбачав. Та все ж прогнози можливі і необхідні; суспільство все частіше вдається до свідомих рішень на противагу стихійному розвитку.

Відомі і виділяються три інтервали прогнозів: передпланові (на 15-20 років), далекі (на 25 - 50 років) і гіпотетичні (на 50 - 100 років вперед). Наша проблема, швидше за все, вписується в неіснуючий ешелон четвертого типу, а саме є спробою заглянути на сотні сторіч вперед. Тут замість кількісних або якісних обмежень на перший план виходять інші - найзагальніші обмеження практики і пізнання.

Але чи «відчутне» бачення далекого майбутнього? Чи є тут взагалі про що думати? Так, є! Перед нами серія тематичних проблем, по яких можна писати і футурологічні роботи, і науково-фантастичні романи, повісті і розповіді, і, що може вас здивувати, наукові роботи! Якщо підходити до всіх питань з єдиної позиції - «позиції конструктора», то можна охопити і біоеволюцію, і техноеволюцію, і біотехнічну діяльність, і автоеволюцію людини з її питаннями моралі і існування в цілому. Тут можна обговорювати можливі шляхи і наслідки діяльності під гаслом: «Наздогнати і перегнати Природу!» Звичайно, припускаючи, що наші нащадки будуть щонайменше такі ж розумні, як і ми! І наші правителі знайдуть можливості слідувати мудрому проханню Уїльяма Оккама до Людовика Баварського (XIV століття): «Tu me defendas gladio, ego te defendam calamo» («Захищай мене мечем, а я захищатиму тебе пером»).

Нам би було слід тут одночасно скористатися і знаменитою «бритвою Оккама», (яка у вустах природодослідника Ісака Ньютона звучала як: «Я не вигадую гіпотез!», а у філософа і логіка Бертрана Рассела дістала схвалення: «Я особисто переконався в надзвичайній плідності цього принципу в логічному аналізі»), щоб не примножувати суті зверху необхідного. Отже, не слід робити за допомогою більшого те, чого можна досягти за допомогою меншого.

Але ми не можемо обмежити себе тільки розглядом питань, пов’язаних із сприйняттям, зберіганням, передачею, переробкою і видачею або поданням інформації. Нам хотілося б тут побачити і обговорити дії машин, що виконують одночасно і фізико-механічні дії, тобто роботоподібних конструкцій, що беруть участь в механічних процесах, які відображають інформацію, бо інтелект часто розуміють як пристрій та забезпечуючі його роботу інгредієнти природних і штучних перетворювачів і споживачів інформації, і не більш того! Еволюція життя допомагає зрозуміти, куди веде нас все більша досконалість регулювання і гомеостазу дуже складних систем. Проте між природною і технічною еволюціями є не тільки схожість, але і відмінність. Як «конструктор» природа, в порівнянні з людиною, недосконала, її можливості обмежені. При цьому нам не слід забувати і про семіотику - науку про комунікацію і знакові системи. Її методи дозволяють по-новому поглянути на соціальні структури, пов’язані з релігіями і міфологіями, із звичаями і системами етичних «імперативів» і моральних оцінок.