Необхідність взаємодії ДНЗ і родини з екологічного виховання дошкільників.

Сім'я є первинним осередком суспільства, де з'являється нова людина. Це невелика соціальна група та перша життєва школа для дитини. Проте протягом певного періоду дитина перебуває під впливом двох виховних сил: сім'ї та соціуму, остання з яких виконує замовлення на формування особистості. Кризові прояви сучасності накладають відбиток на відносини родини та дитячого садка та негативно позначаються на практиці виховання, що призводить до подальшого загострення суперечностей між:

- докорінними змінами в соціально-економічному житті і станом суспільно-виховних процесів;

- потребами в єдиному педагогічному середовищі для розвитку і виховання
- дітьми і розрізненими виховними впливами;

- недостатнім виховним впливом сім'ї та визнанням її пріоритету у вихованні;

- відсутність постійних зв'язків із сім'єю, з дошкільним закладом, потребами в об'єднанні педагогічних зусиль.

В державних документах, а саме в програмі „Освіта. Україна XXІ століття” зазначається, що першими вихователями дитини є батьки, і вони несуть повну відповідальність за її виховання, навіть якщо дитина відвідує дошкільний заклад. Отже, первинним ланцюгом у процесі становлення особистості є сім'я. На сучасному етапі розвитку нашої країни роль сім'ї у вихованні дітей є пріоритетною. Але не слід забувати, що людина соціальна. В соціумі дитина набуває досвіду, засвоює певні норми і правила, формує систему цінностей. В колективі дитина соціалізується, набуває певних вмінь та навичок.

Так сучасний розвиток дошкільної освіти передбачає орієнтацію на особистість дитини, створення умов для формування її здібностей, а індивідуальний підхід та повага до особистості потребують активного ставлення батьків і вихователів до дитячих нахилів та інтересів. Отже, головною метою виховання в дошкільному навчальному закладі є забезпечення повноцінного розвитку особистості дитини.

Державна політика в галузі освіти визначає спільну роботу дошкільного закладу і сім'ї як один з пріоритетних напрямків роботи. Так, в Законі України „Про дошкільну освіту” зазначається що один з принципів реалізації освітніх завдань – це єдність виховних впливів сім'ї і дитячого садка.

У Законі України „Про освіту” наголошується, що дошкільне виховання здійснюється у сім'ї та дитячому дошкільному закладі у взаємодії з сім'єю.

Програма „Освіта. Україна XXI століття” визначає одним з головних завдань інтеграцію суспільного та родинного виховання.

Отже, в сучасних умовах розвитку дошкільної освіти важливим завданням є ефективна взаємодія дошкільного закладу з батьками. Сучасний етап виховання потребує організації дитинотворчих процесів, які базуються на всебічних знаннях про дитину як цілісну систему, пов'язану з усіма організованими і стихійними, позитивними і негативними впливами як природного, так і соціального оточення. У зв'язку з цим виникає необхідність у діловому педагогічному взаємозв'язку сім'ї та дошкільної установи на основі об'єднання їх виховних зусиль. Вихователь та батьки повинні об'єднуватися у своїй діяльності, приймати рішення, діяти в інтересах дитини, створювати для неї належні умови.

Сьогодні ми бачимо, що поєднання суспільного і сімейного виховання, єдність вимог у вихованні дітей між батьками, а також єдність у вимогах сім'ї та дитячому садку є однією з актуальних проблем дошкільної освіти. На жаль, в наш час констатуємо, що взаємодія батьків і дошкільного закладу відбувається формально.

Аналіз результатів проведеного нами анкетування вихователів дитячих навчальних закладів (40 чоловік) дає можливість виділити основні причини цього явища, а саме:

1. Батьки не вважають себе в повній мірі відповідальними за виховання дітей і покладаються на ДНЗ.

2. Вихователі не вміють і не бажають йти на контакт з батьками.

3. Батьки не вважають ДНЗ важливим періодом у формуванні особистості дитини.

Однак, успішне виховання може бути забезпечене лише тоді, коли відповідний вплив на дітей з боку дошкільного закладу підкріплюється активною діяльністю сім'ї. Тому одним із напрямів дошкільного навчального закладу має бути створення умов для співпраці з батьками.

Необхідними шляхами в досягненні ефективності виховання дітей дошкільного віку можуть бути поглиблена робота з вихователями щодо особливостей розвитку особистості, педагогічне керівництво діяльністю сім'ї з питань виховання дітей, використання ефективних форм взаємодії педагогів та сім'ї. Ці педагогічні умови можуть бути основою в організації і проведенні спільної роботи дитячого садка та родини.

Крім того, Закон України “ Про дошкільну освіту” у статті 8 наголошує, що родина:

1. Сім’я зобов’язана сприяти засвоєння дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту відповідно до вимог базового компоненту дошкільної освіти.

2. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє родину від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її у сімейному колі.

3. Батьки або особи, які їх замінюють несуть повну відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.

Робота дитячого садка повинна спрямовуватися на активне залучення батьків до навчально-виховного процесу, на гуманізацію відносин між членами родини та педагогами. Найбільшого впливу дитина зазнає з боку батьків. Всебічний, гармонійний розвиток особистості дитини можливий лише за умови поєднання сімейного та суспільного виховання.

Різні родини мають свої цінності, культурний рівень, педагогічний досвід. І те, що для однієї сім’ї може бути прийнятним, для іншої зовсім не цікавим.

Отже, одним із головних завдань педагогічного процесу є забезпечення взаємодії родини та вихователів. Для узгодження дій педагогів та батьків слід дотримуватися наступних вимог: співпраця має ґрунтуватися на взаємоповазі та рівноправному партнерстві, взаємна довіра є основною вимогою, значну роль відіграє розуміння, кожен повинен уявляти власну роль у взаємодії, наявність певної духовної єдності.

Родина повинна забезпечити умови для фізичного та психічного розвитку дитини, умови для розвитку творчих здібностей та інтересів, задовольняти потреби дитини в емоційному спілкуванні, активно сприяти усвідомленню дитиною соціальних ролей, захищати від психічного та фізичного тиску у будь-якій формі. Вихователь допомагає створювати ці умови під час перебування дитини у дошкільному навчальному закладі.

Родинне середовище, приклад батьків, спосіб їх життя відіграє важливу роль у розвитку дитини, і тому важливо, щоб у родині панували здорові, емоційно позитивні стосунки, відбувалося спілкування між членами родини. Справжнє сімейне виховання вимагає від батьків дотримання педагогічного такту, почуття міри у відносинах з дитиною.

Важливою умовою успішного родинного виховання виступає сімейно-побутова культура, яка виявляється у праці, дозвіллі, у спільних справах та інтересах. В сучасних умовах розвитку дошкільної освіти ефективна взаємодія батьків та дитячого садка виступає як одне з головних завдань. Це відображено в державних програмах. Так, у програмі ”Малятко” є розділ ”Взаємодія сім’ї та дошкільного закладу”, де описані зміст, форми роботи з родиною, визначені умови ефективності, запропоновані принципи співробітництва. У програмі “Дитина” до кожній віковій групі висвітлено зміст роботи у родині з провідних видів діяльності, що допомагають батькам здійснювати виховання дитини.

Таким чином, державні документи про освіту, державні програми дошкільного виховання виступають за інтеграцію сімейного та суспільного виховання дітей дошкільного віку, що сприятиме вихованню гармонійно розвиненої особистості.

Сім’я, родина, дошкільний заклад являються тими соціальними інститутами, де розпочинається виховання дитини, повага до себе, оточення, світу природи. Звернення суспільної свідомості до гуманістичних надбань як провідної цінності особистості є найважливішим напрямом державної політики у галузі освіти у багатьох країнах. Перехід суспільства від „культури корисності” до „ культури гідності” потребує вироблення нової цінностей і у ставленні людини до природи.

Людині важко зрозуміти, що природу вона знає занадто мало, і , що люди – не господарі землі, і повинні підкорятися законам природи.

Завдання дбайливого ставлення до оточуючого світу зазначені в Основному Законі України: “Кожен зобов’язаний не заподіяти шкоду природі”.

У програмі “Освіта. Україна ХХІ століття” говориться про те, що необхідно формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою.

У законі ”Про дошкільну освіту” одне з головних завдань визначається як виховання морально-етичного ставлення до навколишнього світу, явищ живої та неживої природи.

Тому екологічне виховання дошкільників ставить на меті не тільки дати їм широке коло знань, здобути у дітей емоційний відгук на різноманітні природні явища, зародити у них бажання милуватися нею, виражати свої думки. Формувати екологічну культуру особистості – значить виховувати таке ставлення до природи, що перетворює знання морально-етичних норм на внутрішнє надбання людини, робить їх регулятором поведінки. Тому на сучасному етапі педагоги особливе місце відводять екологічному вихованню дітей дошкільного віку.

Дошкільне дитинство є найбільш важливим і сприятливим періодом для становлення екологічно спрямованої особистості. Виховання у дитини любові до світу природи розпочинається з родини та дошкільного закладу. Саме тому слід залучати дітей до спільної з дорослими екологічно доцільної діяльності. У цей період у дитини починає пробуджуватися інтерес та любов до природи, до пізнання її через різні об'єкти та явища. Завдяки розвитку емоційно-чуттєвої сфери конкретні об'єкти природного оточення мають стати для дитини об'єктами спілкування. Поступово формується цілісний, емоційно позитивний ідеал довкілля як основа духовного зв'язку зі світом природи.

Дошкільний вік - важливий етап у екологічному вихованні дітей. Саме в цей час дитина отримує перші уявлення, які стають основою ґрунтовних знань про природу, про бережливе ставлення до неї.

Роботу з дітьми слід розпочинати з формування у них позитивних почуттів до природи, необхідною умовою виникнення яких є безпосереднє спілкування маленьких дітей з природою, під час якого перевага належить емоціям.

Враження, отримані від рідної природи у дошкільному віці в майбутньому стають чи не вирішальними у ставленні до оточуючого. Тому дитині треба прищепити відчуття різноманітності форм, барв, звуків у природі, прищепити потребу не лише милуватися, а й пізнавати, спостерігати, заглиблюватися у таємниці природи, розкривати для себе доступні явища.

Отже, екологічна освіта виступає невід’ємною частиною навчально-виховної роботи у дошкільному закладі. На сучасному етапі проблемами спільної роботи родини та дошкільного закладу з екологічного виховання займаються Н. Рижова, Н. Яришева, Н. Кот, С. Ашикова Так, Н. Кот довела необхідність співпраці батьків та педагогів, Н. Рижова створила програму “Наш дім – природа ”, де велику увагу приділила роботі ДНЗ та сім’ї, щодо розвитку екологічних знань дитини дошкільного віку. С Ашикова розробила програму з екологічного виховання „Семицветик”, у якій вважає, що вихователь та батьки повинні діяти разом для досягнення спільної мети. Н. Яришева у своїх працях наголошувала на наступності дитячого садка, родини та школи у екологічному вихованні, оскільки лише завдяки спільній роботі можна досягти якісних результатів у формуванні правильного відношення до довкілля.

Лише у родині дитина зможе поєднати початкові уявлення, здобуті в дитячому садку, з практичним досвідом, набутим вдома.

Таким чином, завдання екологічної освіти дошкільника можуть бути повністю реалізовані спільними зусиллями педагогів та батьків.