Погляди видатних педагогів на роль сім’ї у екологічному вихованні дошкільника.

Першоосновою життя на землі є сім’я. Вона має вагомий вплив на формування особистості дитини. Саме у родині відбувається первинна соціалізація дошкільника. Проте цінність сім’ї як виховного інституту довгий час недооцінювалася. Відповідальність за виховання дитини перекладали на освітні заклади та різні громадські організації.

Про дошкільне виховання говорилося дуже мало. Видатний педагог Я. А. Коменський вперше проаналізував, систематизував та узагальнив весь попередній досвід. Педагог був одним із перших, хто займався розробкою питань дошкільного виховання. Він наголошував, що виховання дитини слід починати з моменту її народження у родині. Для дітей від народження і до 6 років створив материнську школу, під якою вчений розумів не суспільний заклад, а своєрідну форму сімейного виховання.

Книга Я. А. Коменського “Материнська школа” написана для жінки-матері, яка повинна бути надзвичайно освіченою, знати наукову термінологію, відповідну методику. А головне – розуміти необхідність виховання та навчання.

Крім того, на думку педагога, дитина – частина природи і має розвиватися за її законами. Коменський вважав, що вже з раннього віку слід давати дітям знання про природу. У “Материнській школі” він окреслив основні поняття, які повинна знати дитина на кінець дошкільного віку. З фізики – що таке вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, камінь, риба, птах та інше. Початкові знання з астрономії полягають у знанні, що називається небом, сонцем, місяцем, зірками, вмінням помічати зміни у природних явищах. Також діти за характером місцевості знати, де вони живуть, розуміти, що таке гора, долина, поле, річка. Дошкільник повинен засвоїти пори року (весна, літо, зима, осінь).

Навчання, на його думку, треба починати не зі словесного тлумачення про речі, а з предметного над ним спостереження: “Усе, що тільки можливо, давати для сприйняття почуттями: видиме для сприйняття зором; те, що можна чути – слухом; пахощі – нюхом; що підлягає смаку – смаком; що сприймається дотиком – шляхом дотику. Якщо якісь предмети можна одразу сприймати кількома почуттями, то вчитель зобов’язаний створити всі умови для цього”.

Таким чином Я. А. Коменський на відміну від схоластичних методів зазубрювання та словесного тлумачення, прагнув дати дитині дошкільного віку перші уявлення про оточуючий світ та явища природи на основі спостережень.

Педагогічні ідеї Коменського про материнську школу являють собою першу спробу створити теорію і методику дошкільного виховання, визначити його цілі, зміст, засоби та методи. ”Материнська школа” – перша у світі програма виховання дитини дошкільного віку. У ній висвітлені основні напрями виховної роботи. Ідеї Я.А. Коменського випередили педагогічні ідеї свого часу та послугували тим фундаментом, на якому розвивалася європейська і світова педагогіка.

Джон Локк також вважав родину могутнім засобом впливу на особистість дитини. Свої педагогічні погляди виклав у книзі “Думки про виховання”. У цій праці автор дає деякі поради батькам: якщо хочете, щоб дитина слухалася вас коли підросте, то встановіть свій батьківський авторитет якомога раніше.

Найпростішим і найефективнішим способом виховання дитини вважав приклад. Батьки повинні показати дітям як слід чинити, а чого уникати. На думку педагога, у своїх діях батьки повинні оберігати дитину від поганих та небезпечних прикладів. Коли діти виростають, то з ними виростають і їх погані звички.

Але слід зазначити, що його педагогічна теорія була розрахована на виховання джентльмена, тобто людини із заможної родини. Все виховання джентльмен повинен був отримувати вдома, бо школа, на думку Локка, це місце, де зібрана “пестрая толпа дурно воспитанных порочних мальчиков всякого состояния”. Незважаючи на це, погляди Джона Локка на виховання дитини у родинні залишаються актуальними на сьогодні.

Жан-Жак Руссо був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дитини і було близьким до природи. На відміну від Я. А. Коменського він вважав, що виховувати природо відповідно – означає слідувати природному перебігу розвитку природи самої дитини.

Педагог зазначав, що на дитину впливають три фактори: природа, речі, люди. Кожен з них виконує свою відповідну роль. Так, природа розвиває здібність і почуття, люди вчать як користуватися ними, явища та предмети збагачують досвід. Цікавими є думки Руссо про те, що повноцінний розвиток можна здійснювати, лише виховуючи дітей серед природи. Великого значення надавав прогулянкам на природі, радив виховувати у дитини увагу до природних явищ, тоді вони стануть допитливими. Під час таких прогулянок вихователь може ознайомити дітей з тими об’єктами, які привернуть увагу дитини.

Він ідеалізував природу дитини: вважав необхідним створення таких умов, у яких всі отриманні від народження здібності могли б вільно розвиватися. Вихователь не повинен нав’язувати дитині свої погляди і переконання, а повинен надавати можливість розвиватися відповідно її природі, і по можливості усувати все те, що може їй завадити.

Педагогічні погляди Жан-Жака Руссо на виховання дитини були прогресивними, проте він відмовлявся від систематичного навчання.

На думку Йоганна Генріха Песталоцці, природа є джерелом, завдяки якому розум піднімається від неясних чуттєвих сприймань до чітких понять. Природа займає велике значення у житті кожної дитини, тому враження, одержані від неї, педагог ставить на перше місце.

Великого значення надавав Песталоцці і сімейному вихованню, оскільки воно найтіснішим чином пов’язане з усім тим, що має засвоїти дитина у школі. У своїй праці “Книга для матерів” узагальнив досвід народної педагогіки і показав як за допомогою спеціальних вправ мати може ознайомити дитину з предметами та явищами оточуючого світу. Саме матір, на думку Песталоцці, є основним вихователем дитини.

Крім того, гостро критикував відрив навчання від життя. Песталоцці писав, що дітям до п’яти років дають тішитися природою, і раптом кидають у кімнату та примушують вчитися. Виховання має бути природовідповідним і здійснюватися з природою. ”Спостереження (чуттєве сприймання) дитиною природи є єдиним справжнім фундаментом навчання, оскільки воно (спостереження) є єдиною основною людського пізнання”.

Значний вклад у розробку питань сімейного та екологічного виховання зробили видатні вітчизняні педагоги К. Д. Ушинський, В. Г. Стельмахович, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко та інші. Саме вони обґрунтували родину як первинну ланку у житті дитини. Крім того, всі вони виділяли природу як один із головних факторів розвитку особистості дитини.

Так, основною ідеєю педагогічної системи К.Д. Ушинського була народність. Кожен народ має свою, особливу, характерну лише для нього систему виховання. У вихованні дітей дошкільного віку педагог великого значення надавав природі. Дитина досить рано починає цікавитися природними явищами та предметами. Тому важливу роль відводив спостереженням, які розвивають допитливість, логічне мислення, увагу, уяву. Спостереження природи викликають у дітей позитивні емоції та естетичні переживання. На думку видатного педагога, у дитини з раннього віку слід виховувати бережливе ставлення до збереження всього живого.

К.Д. Ушинський називав природу все розвиваючою, оскільки вона є джерелом перших реальних вражень дитини. Логіка природи – найдоступніша для дітей, вона наочна і неспростовна. Ознайомлення з природою дає змогу наочно та практично засвоювати причини і наслідки, робити висновки, тому початкове навчання потрібно будувати на природному матеріалі. Праця в природі сприяє розвитку дитини, у процесі діяльності вихователь пояснює явища та процеси навколишнього світу.

Цікавими є думки Ушинського про перенесення навчальних закладів у сільську місцевість, щоб діти могли безпосередньо спілкувалися з природою. Таким чином він вважав, що педагоги недооцінюють виховний потенціал природного середовища.

Крім того, найбільш природним середовищем виховання педагог вважав сім’ю. Саме у родині дитина отримує перші враження, набуває елементарних умінь та навичок. Вагоме місце у розвитку і вихованні особистості займають батьки. Своїм прикладом і поведінкою вони повинні дати дитині гарне виховання. Мати і батько повинні мати педагогічні знання, читати відповідну літературу, свідомо підходити до процесу виховання вцілому. Проте особливу роль Ушинський відводить матері, бо вона ближче до дітей з моменту народження, а тому краще розуміє їх, знає індивідуальні особливості своєї дитини.

К.Д. Ушинський проаналізував теорію та практику виховання і показав досягнення та прогалини у дошкільній науці. На сьогодні його думки з приводу виховання залишаються актуальними.

А.С. Макаренко висунув і перевірив на практиці принципи створення дитячого колективу, педагогічного керівництва ним, вивчав проблему виховання дітей у родині.

Макаренко говорив, що виховання дітей у сім’ї є надзвичайно важкою, але водночас цілком доступною справою. Родина повинна бути тим колективом, де дитина отримує первинне виховання, і разом з установами суспільного виховання, впливає на формування особистості дитини. Початкове навчання належить батькам. Педагог виділив типи хибного авторитету і зазначив, що справжній авторитет оснований на розумних вимогах до дитини, моральному вихованні самих батьків.

У 2-3 роки у дитини закладаються засади майбутньої особистості. Успіх виховання, на думку Макаренка, визначається до 5 років. Якщо до 6 років дитина виховувалася правильно, в неї сформовані певні навички активності та гальмування, то на таку дитину важко вплинути погано. Проте слід пам’ятати: “виховує все люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди ”.

Таким чином, авторитет і особистий приклад батьків є важливими виховними факторами. ”Ваша власна поведінка вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або навчаєте, або караєте її. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як розмовляєте, як поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету – все це має для дитини велике значення”.

Педагог великої уваги приділяв праці у природі як важливому фактору формування особистості. У своїх творах наголошує на необхідність залучати дітей до сільськогосподарської праці.

Погляди видатного українського педагога В.О. Сухомлинського залишаються надзвичайно актуальними і сьогодні. Його багаторічний досвід роботи переконує, що природа не тільки сфера активної діяльності дитини, а й частина її буття. Природа – виховний фактор величезної ваги, що накладає відбиток на весь характер педагогічного процесу. Природа є тим світом, де народжується дитина, пізнає навколишню дійсність і саму себе.

Сухомлинський наголошував, що знання надходять у дитячу голову через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, що емоційно забарвлюють діяльність. У природі закладені у доступній для дитини формі прості та складні факти, предмети, явища.

Таким чином, педагог приділяв особливе значення природі. У своєму творі Сухомлинський пише: “Учіть спостерігати і бачити явища навколишнього світу. Ведіть дітей у природу в ті переломні для неї періоди, коли відбуваються бурхливі, стрімкі зміни – пробуджується життя, нагромаджується енергія для могутнього життєвого пориву”.

Сухомлинський організував школу під блакитним небом. Великої уваги приділяв прогулянкам у ліс, поле, луки. Це знайомило дітей з різними лікарськими рослинами, вчило милуватися красою природи. Кожну подорож у природу педагог називав уроком доброти, мислення. Дитина мислить образами. Коли вихователь розповідає про якесь явище чи предмет, малюк малює його у своїй уяві. Чим яскравіші в її уявленнях ці образи, тим глибше дитина осмислює закономірності оточуючого світу.

Цікавими є думки педагога про те, що: “Ми живемо в такий час, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними” та “В нашу епоху людина не просто споживає плоди природи і праці, вона створює умови для того, щоб зібрати тих плодів більше, ніж дає сама природа”. Сухомлинський прагнув, щоб вихователі прислухалися до цих двох взаємопов’язаних думок.

Крім того, він вважав, що без прикладу батьків усі розмови про виховання та розвиток дитини залишаються порожнім звуком. Сухомлинський характеризував сім’ю як первинний осередок, де формується особистість дитини. Саме з родини починається суспільне виховання. Без батьківської мудрості не можна говорити про виховну силу сім’ї. У своїй книзі “Батьківська педагогіка” педагог окремо виділив розділ “ Нехай усі наші діти будуть юними захисниками природи”. В.О. Сухомлинський вважав дуже важливим виховним завданням, щоб дошкільники розуміли, бачили та відчували єдність з природою, турбувалися про збереження всього живого на землі.

Великого значення надавав екологічному вихованню дітей дошкільного віку: „ треба розвивати в дитини дбайливе та турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але захистивши яких відчуваєш себе сильним і добрим. Тож потрібно навчити своїх вихованців не на словах, а насправді любити якусь маленьку живу істоту, вчити про неї турбуватися”.

Педагогічні погляди видатного педагога знаходять своє місце у сучасній системі дошкільного виховання, і не втрачають своєї важливості.

Проаналізувавши деякі часові епохи можна сказати, що спочатку людство поклонялося природі, від дерев та рослин черпало життєві сили, набиралося енергії. Дітям прищеплювали любов до живого, надавали природним явищам релігійного змісту. Тому люди боялися і намагалися берегти навколишній світ. Але з розвитком науково-технічної революції про природу почали забувати, ставитися до неї по-споживацькому.

Багато педагогів різних епох недооцінювали виховний вплив навколишнього середовища та необхідність збереження природного оточення. Проте слід відзначити, що завжди були прогресивні погляди педагогів, які наголошували, що природа є джерелом всебічного розвитку особистості дитини та вказували, що треба берегти навколишнє середовище. Так виникає у кінці ХХ століття окремий напрям виховної роботи – екологічне виховання.