ІV. Короткий зміст питань, що виносяться на державний іспит з медико– біологічних основ фізичного виховання гігієна).

1.Гігієна фізичного виховання і спорту як наука, її предмет, мета і завдання.

Гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу чинників оточуючого середовища на організм людини та громадське здоров’я з метою розробки гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, які б забезпечили оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров’я і запобігання захворюванням.

Гігієна походить від грецького слова hygieinos, що означає здоров’я.

У підручнику Е. Паркса (піонера експериментальної гігієни) призначення гігієни сформульовано так: «Зробити розвиток людини найдосконалішим, життя – найміцнішим, згасання життя як мога повільнішим, і смерть – як мога більш віддаленою».

Гігієна ФВіС– це наука про вплив факторів, пов’язаних із заняттям ФКіС на стан здоров’я людей:

· Умов зовнішнього середовища, в яких відбуваються заняття фізичними вправами.

· Організації і змісту занять.

· Об’єму та інтенсивності фізичних навантажень.

· Характеру харчування.

· Технічного оснащення і екіпіровки спортсмена.

Мета - полягає в профілактиці різних захворювань, пов’язаних з дією факторів ФКіС, підвищення оздоровчої ефективності занять фізичними вправами на основі створення оптимальних умов, організації і змісту занять ФКіС.

Предметом гігієни ФВіС є вивчення взаємодії організму людини з різними факторами ФКіС.

Основне завдання - полягає в розробці заходів для попередження можливого несприятливого впливу різних факторів ФКіС, покращення здоров’я, фізичного розвитку, підвищення загальної і спортивної працездатності осіб, що займаються ФКіС.

До основних гігієнічних заходів, які застосовують з цією метою належать:

· Оптимізація умов, режимів і змісту, форм і засобів, що застосовуються в процесі занять фізичними вправами.

· Раціональне харчування.

· Оптимізація фізичних навантажень в процесі занять.

· Загартування.

Заняття фізичними вправами, незалежно від їх форми, обов’язково повинні сприяти укріпленню здоров’я.

Без дотримання гігієнічних норм в процесі ФВіС неможливо забезпечити оптимальні умови для нормального фізичного розвитку, збереження їх здоров’я, підвищення спортивних досягнень.

2. Основні гігієнічні принципи фізичного виховання.

Принцип оздоровчого спрямування, неперервності, наступності, комплексності , адекватності.

Принцип оздоровчої направленості ФВ створює єдину прийнятну методологічну установку: не тільки не нашкодити, а перш за все укріплювати, покращувати, вдосконалювати здоров’я.

Для підвищення функціонального рівня і корекції функціональних відхилень організму у дітей і підлітків в процесі ФВ необхідні:

Ріст неспецифічної стійкості організму до несприятливих факторів оточуючого середовища в процесі ФВ.

Стимуляція процесів росту і гармонійний розвиток.

Вдосконалення терморегуляції і загартування організму.

При цьому обов’язковим є досягнення оздоровчого ефекту. Сприятливий вплив на здоров’я - це не автоматичний наслідок вирішення завдань ФВ.

Принцип оздоровчого спрямування зобов’язує:

· При виборі засобів, форм і методів фізичного виховання відштовхуватися, перш за все, від їх оздоровчої ефективності.

· Планувати і регулювати фізичні навантаження школярів у процесі виконання фізичних вправ у відповідності із закономірностями статево-вікового розвитку, їх функціональними особливостями і можливостями.

Однак навіть самі раціональні засоби фізичного виховання можуть бути шкідливими для здоров’я, якщо порушується оптимальна міра навантажень.

Неперервність і наступність повинні підтримуватися на протязі усього життя, особливо в дитячому і юнацькому віці, коли йде ріст і фізичний розвиток організму. Спостерігається підвищена чутливість ростучого організму як до недостатності, так і до надлишку рухової активності. В розвитку людини є певні критичні, сенситивні періоди, в які відповідна функція розвивається швидко.Є важливим, щоб у сенситивні періоди не було недостатності в рухах, коли розвиваються швидкість, витривалість, сила. Відсутність цілеспрямованої рухової активності навіть у відносно короткий період часу здійснює негативний вплив на фізичний розвиток і фізичну підготовленість, сповільнює і порушує віковий розвиток рухових якостей, втрачаються раніш сформовані рухові навики та вміння.

Комплексність – одночасне застосування в процесі ФВ різних засобів ФК, спрямованих на розвиток основних рухових якостей, кожний з яких здійснює специфічний вплив на організм і здоров’я людини. Найбільший оздоровчий ефект занять ФК і С можливий лише при застосуванні широкого комплексу засобів (фізичні вправи, їх режим, застосування загартовуючих процедур, характер і режим харчування).

Адекватність – це таке планування, організація і використання таких засобів і методів ФВ школярів різних статево-вікових груп, які відповідали б їх віковим функціональним можливостям і індивідуальним здібностям. Принцип відповідності об’єму і характеру ФН статево-віковим функціональним можливостям і особливостям організму є найважливішим.

3. Фізичне виховання і здоров’я. Методи оцінки здоров’я.

Як відомо, здоров’я людини залежить (Е.Н. Вайнер) від генетичних факторів (15-20%), стану оточуючого середовища (20-25%), медичного забезпечення (10-15%), умов і способу життя (50-55%). Найбільше значення для здоров’я людини має спосіб життя, а основний елемент здорового способу життя – висока фізична культура.

За визначенням ВООЗ «Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних недоліків».

На думку П.В.Бунзена, здоров’я – це такий психофізіологічний стан людини, який характеризується не тільки відсутністю патологічно змінених окремих органів і систем, але і такими функціональними резервами організму людини, які є достатні для її ефективної біологічної і соціальної адаптації та збереження високої фізичної і розумової працездатності.

Стан здоров’я людини в кінцевому результаті визначається об’ємом і потужністю адаптаційних резервів її організму. Чим вищий функціональний резерв, тим нижча ціна адаптації. Для адаптованої системи характерна економічність функціонування з метою максимальної економії витрат фізіологічних ресурсів організму.

Фізичне виховання незалежно від його форм і засобів повинно сприяти укріпленню і підвищенню здоров’я школярів. Таким чином буде забезпечена можливість реалізації основного принципу ФВ – принципу оздоровчого спрямування. При систематичному впливі фізичних вправ підвищується стійкість і пластичність регуляторних механізмів, клітинних структур, змінюються фізико-хімічні властивості клітин, розширюються функціональні резерви і адаптаційні можливості організму. Це явище економізації включення фізіологічних систем в процеси адаптації дозволяє зберегти сталість внутрішнього середовища організму при дії більш сильних подразників, розширюючи функціональні резерви організму.

Основні шляхи підвищення неспецифічної резистентності організму школярів у процесі ФВ:

· Корекція процесів біологічного росту і розвитку.

· Вдосконалення механізмів терморегуляції і загартування.

З метою діагностики здоров’я використовують наступні основні методики.

Огляд і опитування. При роботі зі здоровими людьми особливу увагу приділяють вираженності та змісту оздоровчої мотивації, а також виявленню факторів ризику. До них належать ті фактори, які сприяють розвитку таких захворювань як ожиріння, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, метаболічні імунодепресії, онкологічні захворювання. В зв’язку з цим основними факторами ризику є: надлишкова маса тіла, слабка фізична активність, нераціональне харчування, підвищений АТ, психічна перенапруга, а також зловживання алкоголем і куріння.

Антропометричні підходи. Одним з показників здоров’я є росто-вагові співвідношення. В залежності від віку і статі суб’єкта, певному росту відповідає певна вага. Для визначення належної маси тіла рекомендують формули:

Для чоловіків
Для жінок

Підвищення маси тіла на 15-29 % - І ступінь ожиріння, 30-49 % -
ІІ ступінь, 50-100 % - ІІІ ступінь ожиріння, і 100 % - ІV ступінь. Ожиріння сприяє розвитку гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, ішемічної хвороби серця.

Фізіологічні підходи. Для оцінки стану здоров’я застосовують проби з навантаженням.

Проба Мартіне. Оцінюють фізичну працездатність і тип реакції ССС на навантаження. Фізична працездатність визначається приростом пульсу, вираженого у % після навантаження до вихідної величини: приріст пульсу менше 25% - відмінна фізична працездатність; 25-50% - добра; 50-75% задовільна і більше 75% -погана. Тип реакції ССС на навантаження визначається на основі змін рівня систолічного і діастолічного АТ. Нормотонічний –характеризується збільшенням систолічного АТ, діастолічний при цьому знижується або не змінюється; гіпертонічний – характеризується значним підвищенням систолічного і діастолічного АТ; гіпотонічний – систолічний АТ підвищується на невелику величину або не змінюється, діастолічний понижується.

Гарвардський степ-тест дозволяє отримати показники необхідні для оцінки стану здоров’я не тільки в момент закінчення навантаження, але і які вимірюються у відновний період. Індекс Гарвардського степ-тесту характеризує швидкість відновлення пульсу після виконання ФН.

12-хвилинний тест Купера визначає рівень тренованості організму, від якого залежить стан здоров’я. Суб’єкт повинен пройти або пробігти за 12 хв. якмога більшу відстань ( до 30р -2.8 км –відмінний показник).

PWC ₁₇₀ . Для оцінки резервів кардіореспіраторної системи і фізичної працездатності в практиці застосовують субмаксимальні ФН. Фізична працездатність визначається шляхом знаходження величини потужності навантаження, при якій ЧСС= 170 уд/хв.

МСК. Фізичну працездатність, а відповідно і резерв здоров’я людини визначають по величині МСК. На велоергометрі досліджуваний виконує серію послідовно зростаючих навантажень, в процесі яких реєструється споживання кисню.

Біохімічні підходи. Індекс атерогенності, за допомогою якого визначають загрозу розвитку атеросклерозу, що є однією з причин розвитку захворювань серцево-судинної системи. Визначають в крові рівень холестерину і ліпопротеїдів високої і низької щільності, а також вміст тригліцеридів. В нормі цей індекс становить 2,5-3,5. При його збільшенні виникає загроза розвитку атеросклерозу.

4. Фізичний розвиток як показник здоров’я дітей і підлітків. Ознаки фізичного розвитку, їх характеристика, оцінювання.

Фізичний розвиток — це сукупність морфологічних і функціональних властивостей організму, що характеризують процес його росту та формування. Фізичний розвиток дітей і підлітків є одним з найважливіших показників здоров'я і залежить від багатьох факторів довкілля (кількісних і якісних особливостей харчування, мікрокліматичних умов, рухової активності тощо). Спостереження за фізичним розвитком дітей і підлітків — невід'ємна складова діяльності педагога будь-якого дитячого колективу.

Про фізичний розвиток судять за соматометричними (довжина тіла й окремих його частин, маса, діаметри, обводи), фізіометричними (життєва ємність легень, м'язова сила, кров'яний тиск, пульс) і соматоскопічними (стан кістково-м'язового апарату, шкірних покривів, слизових, ступінь жировідкладення, форма грудної клітки, хребта, ніг, стіп, поява молочних зубів і заміна їх на постійні, ступінь статевого розвитку) ознаками.

Дослідження соматометричних ознак. Для визначення росту стоячи і сидячи користуються ростоміром або антропометром.

Для вимірювання діаметрів застосовують товщинні циркулі. Обводи вимірюють сталевою рулеткою або сантиметровою стрічкою.

Дослідження фізіометричних ознак. Для вимірювання життєвої ємності легень користуються водяним або пневматичним спірометром. Вимірювання проводять тричі, пропонуючи дитині зробити після максимального вдиху максимальний видих у мундштук приладу, блокуючи видих через ніс. Фіксують найбільше значення.

М'язову силу рук вимірюють кистьовим динамометром, спини — становим динамометром .

Дослідження соматоскопічних ознак. Ці ознаки оцінюються описово за трибальною системою. Цифрою 1 характеризується слабкий розвиток, 2 — середній, 3 — вище середнього.

Розрізняють тонкий кістяк (1) — вузькі плечі й грудна клітка, малі розміри кистей і стіп, середній (2) і кремезний (3) — широкі плечі і грудна клітка, великі розміри кистей і стіп.

Грудна клітка має циліндричну форму, якщо при огляді спереду і збоку вона виглядає приблизно однаковою у верхньому та нижньому відділах, нижні ребра мають середній нахил, підгрудинний кут наближається до прямого; конічну, якщо нижня частина її ширша від верхньої і виступає вперед, нижні ребра з малим нахилом, підгрудинний кут тупий; пласку, звичайно подовжену, сплощену, нижні ребра з великим нахилом, підгрудинний кут гострий. В молодшому віці трапляються змішані форми грудної клітки, зокрема рахітична, рідше бочкоподібна.

Особливості форми спини великою мірою залежать від стану хребта, його нормальних або патологічних викривлень. Стан хребта відіграє істотну роль у формуванні постави. Нормальна постава характеризується 3 ознаками:

· симетричним положенням плечей, лопаток;

· вертикальним розташуванням хребта;

· подібністю та симетрією трикутників талії, які формуються боковою поверхнею тіла і вільно опущеними руками .

Спина звичайно буває нормальною — з рівномірно хвилеподібними фізіологічними вигинами у всіх відділах хребта, сутулою — із вигином грудного відділу назад та лопатками, які розходяться, круглою — внаслідок дугоподібного випинання хребта в грудному й нижньому шийному відділах, прямою — зі згладжуванням вигинів усіх відділів хребта.

Нормальні ноги стикаються одночасно в колінах, гомілках і п'ятках, Х-подібні ноги в колінах стикаються, а в п'ятках при цьому розходяться, О-подібні ноги, навпаки, при зведених п'ятках у колінах не стикаються.

Ступінь розвитку мускулатури оцінюють за її об'ємом і тонусом.

Розвиток м 'язів оцінюють як слабкий (рельєф їх не помітний, під час скорочення м'язів їх опір знижений), середній (рельєф великих м'язів виражений і його спостерігають навіть у спокої, під час пальпації відчувається помірний опір) і значний (об'єм м'язів великий, під час пальпації їх у стані скорочення відчувається великий опір).

Товщину підшкірної жирової клітковини, яка залежить від конституції людини, її статі та віку, а також від особливостей харчування, оцінюють як слабку, помірну або значну. Кількість відкладеного жиру та топографію (розподіл) визначають спеціальним циркулем-каліпером.

Жировідкладення вважається малим (1), якщо чітко виражені кістки плечового пояса, лопаток, помітні міжреберні проміжки, наявна тонка жирова складка (до 1 см) на животі на рівні пупка на 5 — 6 см збоку від нього та під лопаткою, яка вимірюється товщинним циркулем (результат вимірювання ділять навпіл). При середньому жировідкладенні (2) рельєф кісток згладжений, при великому (3) — контури тіла округлі, шкірні складки багаті на жирову клітковину, широкі (понад 2 см).

Ступінь статевого розвитку дівчаток оцінюють за обволосінням у пахвових ямках і на лобку, розвитком молочних залоз, часом виникнення першої менструації і встановленням менструального циклу. У хлопчиків враховують обволосіння у пахвових ямках і на лобку, мутацію голосу, обволосіння обличчя і розвиток кадика. Про початок періоду статевого розвитку свідчить поява перших волосин на лобку і в пахвових ямках, про його повне настання — густе обволосіння, установлення менструацій у дівчаток.

5. Методи оцінки фізичного розвитку школярів: метод сигмальних відхилень, метод шкал регресії, біологічний метод.

Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки із середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.

Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середньоквадратичного відхилення знаходить сигмальне відхилення (δ), що і дає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, яка досліджується, від середніх показників, властивих даному віковому періоду.

Відхилення у межах від - 1 δ до +1 δ вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від - 1 δ до +2 δ – розвитком нижче середнього, від -2 δ та нижче – низьким, від +1δдо +2+2 δ – вище середнього, від +2 δ та вище – високим.

Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одна від одної проводять горизональні лінії, кількість яких зумовлена кількістю ознак, які оцінюються, й на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, які зєдніють прячмими лініями.

Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини укладаються в одну сигму – розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються – не пропорційним.

Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання методу сигмальних відхилень повинен мати такий вигляд: «Фізичний розвиток Кравченко П., 10 років, за зростом – середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), за масою тіла – середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), за масою тіла – середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), за обводом грудної клітки – середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), пропорційний (непропорційний).

Оцінка фізичного розвитку за шкалою регресії. Використання методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме: відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці в даному випадку враховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і , отже дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємоповязаних ознак.

Перший етап проведення інндивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (середня, вище середньої, висока, нижче середньої, низька), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла і обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному зростові й порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його відхилення та ділять сигму регресії (δ_R) для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім. Проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток – маса тіла у межах від М-1 δ_R до М+2 δ_R ; дефіцит маси тіла – маса тіла менша, ніж М-1 δ_R; надлишок маси тіла – маса тіла більша, ніж М+2 δ_R ; низький зріст – довжина тіла менша, ніж М-2 δ_R.

Дані кожної віково-статевої групи піддають статистичній обробці. Місцеві стандарти фізичного розвитку (окремих дитячих колективів, населеного пункту, району, області) у вигляді спеціальних таблиць повинні поновлюватися щонайменше раз на 5 років. На їх основі розробляють державні стандарти фізичного розвитку для окремих віково-статевих груп дітей та підлітків. Стандарти дають змогу здійснити оцінку фізичного розвитку дитячого колективу, дитячого населення певної місцевості чи регіону, а також оцінку індивідуального фізичного розвитку дитини, мають прикладне значення при розробці одягу, меблів тощо.

Оцінка колективного фізичного розвитку необхідна для з'ясування тенденцій у стані здоров'я окремого дитячого колективу чи дитячого населення місцевості, регіону, виявлення процесів акселерації чи ретардації та визначення причин, що їх зумовлюють, зокрема пов'язаних з різноманітними впливами факторів довкілля. Для з'ясування впливу місцевих факторів на здоров'я оцінку фізичного розвитку здійснюють шляхом поперечного одномоментного порівняння стандартів певних віково-статевих груп, одержаних у окремих дитячих колективах чи населених пунктах. Для визначення акселераційних чи ретардаційних тенденцій у стані дітей вдаються до повздовжнього ретроспективного порівняння стандартів певних віково-статевих груп зі стандартами дітей того ж віку, але попередніх років народження.

Останнім часом широко застосовують індивідуальну оцінку фізичного розвитку за методом визначення біологічного віку дитини. Суть методу полягає у визначенні відповідності календарному вікові дитини показників її біологічного розвитку, до яких належать терміни осифікації кісток, кількість молочних зубів у дітей молодшого віку та постійних зубів у шкільному віці, ступінь розвитку вторинних статевих ознак. Дані обстеження порівнюють із середніми показниками рівня біологічного розвитку, притаманними певній віково-статевій групі дітей, що проживають у цій же місцевості. За цим методом роблять висновок про відповідність біологічного розвитку дитини її календарному віку за триступеневою шкалою: біологічний розвиток відповідає цьому календарному віку, випереджає календарний вік або відстає від нього.

6. Методи оцінки фізичного розвитку школярів: комплексний і центильний методи .

Комплексний метод, що фактично об'єднує оцінку морфофункціонального стану організму за шкалами регресії з одночасним визначенням відповідності рівня його біологічного розвитку календарному віку. На першому етапі визначають ступінь відповідності біологічного розвитку календарному віку дитини, на другому — гармонійність фізичного розвитку з використанням шкал регресії за зростом, а також ступінь фізичного розвитку за фізіометричними ознаками. Висновок про ступінь фізичного розвитку роблять за дев'ятиступеневою шкалою: біологічний розвиток відповідає, випереджає або відстає від календарного віку у поєднанні кожного із перелічених ступенів з гармонійним, дисгармонійним або різко дисгармонійним морфофункціональним станом організму.

Оцінка фізичного розвитку центильним методом. Центильний метод на відміну від традиційних, які орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру розподілу, який має право – або лівосторонню асиметрію (маса тіла, обвід грудної клітки тощо). Сутність центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, попадання в які має рівну імовірність, але розміри цих центильних інтервалів у абсолютних одиницях вимірюють неоднакові. Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують сім фіксованих центилів (3-й, 10-й, 25-й, 50-й, 75-й, та 90-й та 97-й) і, відповідно, вісім центильних інтервалів:1-й інтервал (нижче 3%) – дуже низькі показники;

2-й інтервал (від3%до 10%)- низькі показники;

3-й інтервал (від 10%до 25%) знижені показники;

4-й та 5-й інтервали (відповідно від 25% до 50% та від 50% до 75%) – середні показники;

6-й інтервал (від 75% до 90%) – підвищені показники;

7-й інтервал (від 90% до 97% ) – високі показники;

8-й інтервал (вище 97%) дуже високі показники.

Індивідуальну оцінку морфофункціональних показників проводять за одновимірними оціночними шкалами, що включають у свою структуру розмах коливань (максимальне та мінімальне значення), центральну тенденцію ( медіану упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів і дозволяють визначити як окремі характеристики розвитку соматометричних ознак, так і враховуючи той факт, що 4-й і 5-й інтервали номограми характризують гармонійний фізичний розвиток, 3-й та 6-й інтервали – дисгармонійний, 1-й та 2-й і 7-й та 8-й – різко дисгармонійний за рахунок дефіциту або надлишку маси тіла, ступінь гармонійності фізичного розвитку.

Встановлена залежність (Г.Апанасенко) між соматометричними і фізіометричними показниками фізичного розвитку і рівнем соматичного (тілесного) здоров’я людини, що корелює також з показниками фізичної працездатності.

7. Порушення постави у школярів, їх види, причини, профілактика.

Постава – це звичне положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння або роботи. Порушення постави є одним з найбільш поширених захворювань опорно-рухового апарату школярів. Для правильної або фізіологічної постави властиве нормальне положення хребта з його помірними природніми вигинами, симетричним положенням плечей і лопаток, прямим триманням голови, прямими ногами без сплощеня стоп. При правильній поставі спостерігається оптимальне функціонування опорно-рухового апарату, правильне розміщення внутрішніх органів. У дошкільні роки порушення постави можуть викликати сплощення стоп, неправильна поза під час малювання чи перегляду телепередач тощо. Мала РА у поєднанні з надлишковою вагою є чинниками, що впливають на формування патологічної постави у цей період. Слід пам’ятати, що у дітей м’язи тулуба ще слабо розвинуті, тому їхня постава нестійка. Неправильна або патологічна постава школярів формується в результаті низки причин, до яких у першу чергу належить гіпокінезія, що призводить до м’язової гіпотрофії і послаблення зв’язково-суглобового апарату.

Початок навчання у школі супроводжується різким обмеженням рухової активності, збільшенням статичного навантаження, пов’язаного з необхідністю підтримання робочої пози. Суттєвим чинником у профілактиці порушень постави у дітей шкільного віку є дотримання гігієнічних норм рухової активності.Порушення постави у вигляді збільшення природніх вигинів хребта, поява бокових викривлень, крилоподібних лопаток, асиметрії плечового поясу не лише потворять фігуру, але і ускладнюють роботу внутрішніх органів (серця, легенів, шлунково-кишкового тракту), погіршують обмін речовин і знижують працездатність.

Патологічна постава може бути двох типів. Розрізняють нормальний хребет, лордотичний і кіфотичний. Нормальний хребет у сагітальній площині має S-подібну форму, шийна і поперекова кривини невеликі, звернені вперед, грудна випуклість — назад. Для лордотичного хребта характерні мала шийна кривина й сильно виражена поперекова. На кіфотичному хребті всі три кривини сильно виражені. Серед порушень такого типу зустрічаються грудний кіфоз або сутулуватість. Кіфотичні викривлення хребта спричиняють зміни функцій організму і захворювання легеневого апарату. Попередження цих захворювань здійснюється шляхом стеження за правильною посадкою школярів, за відповідністю парт зросту школярів, за достатнім освітленням парт, врешті за правильним носінням навчального приладдя. Слід пам’ятати, що тривале підтримання навіть фізіологічно доцільної пози призводить до втоми м’язів, для зменшення якої варто дозволяти учням змінювати положення тіла під час уроку, проводити руханкові хвилинки.

Трапляються бічні викривлення хребта — сколіози ліво- і правобічні. Розрізняють три ступені сколіозів. При першому ступені відзначається слабовиражена асиметрія плечей і лопаток, яка не має стійкого характеру і при напруженні м'язів виправляється, при другому — стійке бокове викривлення хребта і наявність компенсаторних м'язових валиків, при третьому — глибоке викривлення з вираженою деформацією грудної клітки. При сколіозах діагностується зміни роботи шлуночків серця. Формування неправильної постави часто посилюють короткозорість, гіпотонія м’язів, захворювання легенів і серця.

Для формування правильної постави велике значення має розвиток м’язів тулуба. Тому головним у формуванні і профілактиці розвитку вад постави є гармонійний розвиток усіх м’язових груп. Дефекти постави, які виникли ще у дошкільному віці ( за відсутності адекватних заходів корекції) швидко прогресують особливо у передпубертатний і пубертатний період.

8. Плоскостопість у школярів, її причини та профілактика.

Плоскостопістю називається деформація, яка полягає в частковому або повному опущенні повздовжнього або поперечного (іноді обох) склепінь стопи. При плоскостопості виникають скарги на швидку втомлюваність і біль у ногах під час тривалої ходьби.

Для оцінки оступеня сплощення стопу змочують синькою і досліджують відбиток (плантографія) за методом Штрітера. Для цього на відбитку проводять дотичну до точок внутрішнього краю стопи, що найбільше виступають, а від її середини — перпендикуляр до зовнішнього краю. Потім обчислюють відношення довжини частини перпендикуляра, яка пройшла через відбиток, до усієї його довжини. Для нормальної стопи ширина відбитка становить не більше 50 % довжини перпендикуляра, сплощеної — 50-60 %, пласкої — понад 60 % .

Плоскостопість буває вродженою і набутою, остання трапляється значно частіше. Набута плоскостопість може бути статичною, паралітичною і травматичною. Найбільш часто зустрічається статична плоскостопість, розвиток якої може спричинити надлишкова маса тіла, носіння надмірних тягарів, носіння взуття без підборів, або на надто високих підборах, та позбавленого еластичної підошви. Плоскостопість може розвинутися і як наслідок слабкості зв’язок і м’язів стопи. Тривалі фізичні навантаження, невідповідне гігієнічним вимогам взуття також може спричинити розвиток плоскостопості.

Профілактика плоскостопості пов’язана із прищепленням навичок правильно ходити. Необхідно, щоб носки при ходьбі «дивилися» прямо вперед, навантаження припадало на п’ятку, перший і п’ятий пальці, а внутрішнє склепіння не опускалося. Плоскостопість може розвиватися також при тривалому сидінні і стоянні, перенесенні великих вантажів, при носінні вузького взуття зв’язки розтягуються, що приводить до сплощення стопи. Захворювання рахітом також може сприяти розвитку плоскостопості.

Для зміцнення м’язів, які підтримують склепіння стопи, рекомендується ходьба босоніж по нерівній, але м’якій (пісок, м’який грунт) поверхні. При ходьбі корисно піріодично підгинати і розслаблювати пальці. Для профілактики і корекції в комплекс щоденної ранкової гімнастики вводять декілька вправ: ходьбу на носках, п’ятках, внутрішніх і зовнішніх поверхнях стоп тощо. Позитивно впливають на зміцнення склепіння стопи ігри у волейбол, футбол.

Велике значення має взуття, підібране у відповідності до гігієнічних вимог. Воно повинно відповідати довжині і ширині стопи, мати широкий носок, широкі підбори і еластичну підошву. При плоскостопості крім лікувальних вправ, контрастних ванн для ніг і масажу іноді рекомендують носити вкладиші-супінатори у звичайному взутті або спеціальне ортопедичне взуття.

9. Взаємозв’язок фізичного розвитку, фізичної працездатності, фізичного виховання і здоров’я школярів.

Функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, в однаковій мірі відбивають як рівень фізичної працездатності, так і здоров”я дітей і підлітків. Рівень фізичної працездатності є кількісним показником здоров'я людини. Саме по здатності організму мобілізувати свої енергетичні ресурси можна судити про рівень здоров'я індивідуума, про ступінь опірності організму до широкого спектру несприятливих впливів навколишнього середовища.

Таблиця 1.

Рівні здоров’я за Г.Л.Апанасенком

Величина МСК залежить від узгодженості функцій не тільки кардіореспіраторної системи, але і ЦНС. Показник МСК знаходиться у великій кореляційній залежності від площі поверхні тіла, маси тіла, окружності грудної клітки, величини динамометрії і ЖЄЛ. Ці показники також характеризують і рівень фізичного розвитку.

Рівень фізичної працездатності організму дітей і підлітків детермінований як біологічними, так і соціальними факторами. Ведуча роль серед них належить фізичному вихованню і способу життя дітей і підлітків. При раціональній організації останнього створюються умови для підвищення рівня фізичної працездатності, а виходить, і стану здоров'я.

Оскільки фізичний розвиток відображає рівень соматичного здоров'я, то корекційні впливи за допомогою засобів фізичного вихованння, спрямовані на покращення фізичного розвитку, приведуть до підвищення рівня здоров'я і працездатності школярів.

Таблиця 2.

Експрес-оцінка соматичного здоров’я школярів 7-16 років (по Г.Л.Апанасенко, 1992)



Поиск по сайту

Узнать еще

1. ОСНОВНЫЕ ТИПЫ И СВОЙСТВА НАПОЛЬНЫХ И БОРТОВЫХ СИСТЕМ ТЕХНИЧЕСКОГО ДИАГНОСТИРОВАНИЯ
2. CONV(N, основание_начальное, основание_конечное)
3. D. ОСНОВЫ МЕДИЦИНСКОЙ МИКОЛОГИИ
4. I. Темы рефератов, соответствующие актуальным проблемам в содержании основных разделов программы курса
5. I. Темы рефератов, соответствующие актуальным проблемам в содержании основных разделов программы курса «Философия и методология науки»
6. II. Методологические основы педагогики.
7. II. Основная часть занятия
8. II. Основная часть занятия

Публикации по технике и механике

Публикации по биологии

Публикации по информатике

Публикации по строительству

Публикации по физике

Публикации по химии

Публикации по электронике

Публикации по искусству

Публикации по истории

Публикации по медицине

Публикации по педагогике

Разделы публикаций