Поняття структури капіталу та її оптимізація

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.

Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.

Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізу­ючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову стру­ктуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть зміню­ватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.

Процес управління активами підприємства, який передбачає іростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризуєть­ся показником «ліверидж». У буквальному розумінні «ліверидж» означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна під­німати важкі предмети з меншими зусиллями. У фінансовому менеджменті термін «ліверидж» (важіль) означає, що зміна будь- якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкла­дених коштів).

Існують три види лівериджу:

операційний;

фінансовий;

комбінований.

Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприєм­ства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідно­шення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за ін­ших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визна­чається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.

Якщо'операційний ліверидж визначає використання основно­го капіталу, то фінансовий ліверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу — боргових зобов’язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взає­мозв’язок загального і чистого прибутку.

Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпе­чують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капі­талу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінан­совому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (лівериджу).

Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіта­лу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Розглянемо приклад щодо визначення і з’ясування показника «ефект фінансового лівериджу». Як приклад розглянемо два під­приємства з однаковим рівнем рентабельності активів, але з різ­ною структурою пасиву балансу (табл. 7.2).

Як бачимо з наведених даних, два підприємства отримують однаковий прибуток (17,5 тис. грн), але підприємство «А» - тільки за рахунок використання капіталу, який покриває акти­ви балансу. Рентабельність власного капіталу по підприємству «А» дорівнює 25 % (17,5 : 70 х 100), тобто збігається з дохід­ністю його активів. Підприємство «В» з тієї ж суми прибутку (17,5 тис. грн) повинно сплатити проценти за кредит. За умо­ви, що середня ставка за кредит дорівнює 15 %, фінансові ви­трати на заборгованість становлять 5,25 тис. грн (35 тис. грн х х 15 %). На покриття інших витрат залишається 12,25 тис. грн (17,5 тис. грн - 5,25 тис. грн). У цьому випадку рентабельність підприємства «В» буде 35 % (12,25 : 35 х 100). Отже, за одна­кової рентабельності активів у підприємства «А» і «В» скла­лися відмінності в рентабельності власного капіталу. Ця від­мінність випливає із структури пасиву балансу. Різниця в рентабельності в 10 % (35 % - 25 % ) і має назву ефекту фі­нансового важеля (ЕФВ).

Таблиця 7.2