Система управління витратами підприємства

Управління – це процес забезпечення діяльності підприємства згідно з відповідними планами. У системі управління підприємством важливе місце приділяється питанням управління витратами на виробництво. Практика роботи підприємства показує, що без вірної оцінки реальної собівартості не можна правильно управляти ефективністю виробництва. Процес управління витратами на виробництво – це багатопрофільний процес, що охоплює всі аспекти господарської діяльності, починаючи з постачання і закінчуючи реалізацією готової продукції.

Система управління витратами на виробництво припускає:

нормування і планування витрат у цілому, за видами витрат і продукції, за центрами витрат і відповідальності;

облік витрат на виробництво;

контроль за відхиленнями у витратах;

аналіз витрат на виробництво – оперативний, поточний, перспективний;

регулювання витрат і прийняття рішень.

Управління витратами виробництва вирішує численні задачі: розрахунок норм, упорядкування нормативної бази, організація обліку змін норм, розробка нормативних калькуляцій, облік витрат за центрами виникнення, виявлення відхилень і розподіл за центрами відповідальності, калькулювання собівартості продукції, аналіз виконання планових кошторисів, формування завдань щодо зниження собівартості, виявлення резервів економії, забезпечення систематичного контролю за величиною витрат. У цьому значенні управління витратами на виробництво представляє багатоцільову систему, що вимагає участі і взаємодії всіх виробничих ланок і служб підприємства.

Щоденні операції контролюють керівники низових ланок, для чого необхідна організація планування та обліку в цих ланках із подаванням результатів керівнику. Тільки в цьому випадку можна швидко виявити відхилення, виправити помилку і вплинути на можливі наслідки. Така система швидкого реагування може бути здійснена тільки за наявності обліку витрат за центрами відповідальності.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу у процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використанням ресурсів, з’ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Ефективно управляти витратами означає насамперед контролювати, тобто вчасно виявляти факт відхилення, його причину і винуватців, об'єктивно їх оцінювати. Щодо підприємства, то управління витратами виробництва спрямовано на економію живої та уречевленої праці: зниження витрат на утримання та експлуатацію устаткування, його ремонт, економію матеріальних ресурсів, зниження відходів і транспортно-заготівельних витрат, економію палива й енергії, зниження витрат на реалізацію і збереження, економію живої праці.

Виявлення та використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за певних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Повний своєчасний контроль за відхиленнями витрат сприяє оперативному прийняттю управлінських рішень. Найбільш ефективно контроль може бути забезпечений тільки при нормативному методі обліку витрат на виробництво.

Головною метою нормативного методу обліку витрат на виробництво є своєчасне попередження нераціональних витрат усіх видів ресурсів, що досягається шляхом оперативного обліку відхилень фактичних витрат від діючих норм за підрозділами підприємства, видами продукції, причинами і винуватцями. Таке групування витрат дозволяє оперативно контролювати дотримання норм і є головною і невід'ємною частиною системи управління відхиленнями.

Нормативний метод обліку передбачає створення системи прогресивних норм і нормативів і на основі калькуляції нормативної собівартості визначення та обліку витрат, пов'язаних з відхиленнями від діючих норм і нормативів, а також обчислення фактичної собівартості продукції на основі попередньо складених нормативних калькуляцій.

Організація обліку відхилень від норм із використанням електронних обчислювальних машин значно розширює можливості фінансового контролю і підсилює режим економії. Дієвість такого управління витратами залежить від реалізації обліку витрат за місцями формування і центрами відповідальності.

Виділення центру витрат може відбуватися за різними ознаками: за організаційною структурою, устаткуванням, виконуваним операціям і функціям.

Виділення центрів відповідальності й організація обліку в розрізі цих центрів має мету організувати облік витрат і контроль за ними в розрізі окремих госпрозрахункових підрозділів. Таким чином, центри витрат і центри відповідальності – різні поняття. В організаційному відношенні вони можуть збігатися, однак у багатьох випадках центри витрат є більш дрібними підрозділами стосовно центрів відповідальності.

Аналіз залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, який ще має назву аналіз беззбитковості, необхідний для вирішення багатьох аналітичних завдань і прийняття управлінських рішень. Результати аналізу дозволяють встановити зону, у межах якої забезпечується рентабельність роботи підприємства й економічно рекомендований обсяг виробництва, що забезпечує найбільш ефективний режим роботи підприємства, тобто той, при якому досягається максимально можливий обсяг виробництва і реалізації продукції при мінімально досяжних питомих витратах.

Беззбитковість контролюється за допомогою критичного обсягу випуску продукції або «точки беззбитковості» (самоокупності, рентабельності) – це фінансовий рубіж, на якому підприємство покриває свої видатки, але прибутку ще не одержує, і він має бути у полі зору кожного керівника (рис. 20.1).

Виручка від Виручка від

реалізації, тис. грн. реалізації

«Точка беззбитковості» Прибуток

V_б

Змінні

витрати

Збиток Постійні

витрати

Критичний обсяг Обсяг, од.

реалізації

Рис. 20.1. Визначення «точки беззбитковості» для підприємства

Розрахунок «точки беззбитковості» можна здійснити за допомогою аналітичного алгоритму.

Загальна сума витрат підприємства (В) визначається за формулою:

(20.3)

де

В_зм – сума змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

V – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, од.;

В_пост – сума постійних витрат за певний період, грн.

За критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу мають бути однаковими:

(20.4)

де

В_зм – сума змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

V – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, од.;

В_пост – сума постійних витрат за певний період, грн.;

Ц – ціна одиниці продукції, грн.

Тобто «точка беззбитковості» (V_б) буде дорівнювати:

(20.5)

де

В_зм – сума змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

V – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, од.;

В_пост – сума постійних витрат за певний період, грн.;

Ц – ціна одиниці продукції, грн.

Для визначення рівня економічної безпеки виробництва продукції визначається коефіцієнт безпеки виробництва (К_б):

(20.6)

де

V – плановий або фактичний обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, од.;

V_б – критичний обсяг випуску продукції в натуральному вимірі або «точка беззбитковості», грн.

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва.

Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат – одне з найважливіших джерел розвитку економіки.

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня – процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального використання сировини, матеріалів;

- механізації й автоматизації виробничих процесів.

Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».

Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

Ріст обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати.

Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.