Сукупні витрати, собівартість продукції та окремих виробів

Підприємство прагне досягти найбільших результатів при найменших витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, максимально використовувати потужності, внутрішньогосподарські резерви, що знаходяться в його розпорядженні, землю та інші природні ресурси.

Рівень витрат підприємства відображає собівартість продукції.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміють виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, які використовували безпосередньо в процесі виготовлення і реалізації продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення.

Як економічна категорія, собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

облік і контроль за всіма витратами на випуск і реалізацію продукції;

база для формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначення прибутку і рентабельності;

економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

визначення оптимальних розмірів підприємства;

економічне обґрунтування і прийняття будь-яких управлінських рішень тощо.

На підприємствах планують і враховують наступні показники собівартості:

собівартість одиниці продукції (послуг);

собівартість валової, товарної, реалізованої продукції;

собівартість порівняної товарної продукції (порівняною продукцією вважають ту, яка вироблялася в базисному періоді);

витрати на одну гривню товарної продукції (визначаються розподілом повної собівартості товарної продукції на її об'єм у вартісному виразі). Цей показник використовується у практиці для оцінки ефективності поточних витрат. Проте він не відображає ефективності використання всього капіталу, власних засобів.

Показник собівартості одиниці продукції можна широко використовувати для порівняння розміру витрат однакових виробів на різних підприємствах, що позитивно впливає на пошук резервів зниження витрат.

Собівартість валової продукції застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких величина залишків незавершеного виробництва є нестабільною.

Собівартість товарної продукції обчислюється тільки за кошторисом виробництва, або за допомогою коригування кошторису:

віднімаються витрати, які з різних причин не включаються до виробничої собівартості (витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку; позавиробничі витрати; відшкодування витрат від браку);

віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах та ін.).

У загальному вигляді собівартість товарної продукції підприємства (С_т.п.) визначається за формулою:

(20.1)

де

n – кількість найменувань продукції підприємства;

C_i – собівартість і-тої одиниці продукції, грн.;

V_i – обсяг виробництва і-тої одиниці продукції в натуральному вимірі, од.

Собівартість реалізованої продукції (С_р.п.) визначається корегуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

(20.2)

де

С_т.п. – собівартість товарної продукції, грн.;

С_т.п.п., С_т.п.к. – собівартість залишків товарної продукції відповідно на початок і кінець періоду, грн.

Залежно від місця виникнення витрат у господарській діяльності підприємства розрізняють такі види собівартості.

Цехова собівартість є витратами цеху, пов'язаними з виробництвом продукції.

Виробнича собівартість, крім витрат цехів, включає загальновиробничі і загальногосподарські витрати.

Повна собівартість відображає всі витрати на виробництво і реалізацію продукції, складається з виробничої собівартості і позавиробничих витрат (витрати на тару і упаковку, транспортування продукції, інші витрати).

Індивідуальна собівартість зумовлюється конкретними умовами, в яких діє те або інше підприємство.

Середньогалузева собівартість визначається як середньозважена величина і характеризує середні витрати на одиницю продукції по галузі, тому вона знаходиться ближче до суспільно необхідних витрат праці.

Собівартість центру витрат складається за окремими структурними підрозділами підприємства (цехами, дільницями, бригадами, установками), функціонування яких пов'язане з будь-яким закінченим технологічним циклом виготовлення продукції і на чолі яких стоїть менеджер, відповідальний тільки за витрачання засобів підрозділу – центру витрат. Вказана собівартість включає витрати, що належать до діяльності даного центру і є необхідною передумовою для здійснення внутрішньофірмового розрахунку.

Базисна собівартість –використовується для визначення ціни пропозиції підприємства-виробника продукції. Вона може розраховуватися або на базі повних витрат, або на базі прямих змінних витрат залежно від того, яку цінову стратегію обере підприємство зараз.

Розрізняють також форми собівартості, які може приймати кожен її вид.

Планова собівартість – визначає роботу підприємства на певний плановий період. Звичайно планова собівартість розраховується на рік з розбиттям по кварталах. До її основи покладено усереднені, максимально допустимі норми витрати різних видів ресурсів, тому планова собівартість по суті є максимально допустимою величиною, відхилення від якої убік збільшення є небажаним для будь-якого підприємства.

Звітна (фактична) собівартість визначається фактичними витратами на виробництво і реалізацію продукції і характеризує ступінь виконання плану за звітний період. Відхилення звітної собівартості від планової викликається, перш за все, причинами, обумовленими незадовільною роботою самого підприємства, оскільки в цьому випадку мають місце реальні втрати від простоїв, браку і недостачі матеріальних цінностей. Крім того, відхилення звітної собівартості від планової може бути пов'язане з причинами, безпосередньо не залежними від діяльності підприємства. До таких причин належать зміни цін на сировину і матеріали, тарифів на електроенергію, норм амортизаційних відрахувань, нормативів відрахувань до позабюджетних фондів тощо.

Нормативна собівартість розраховується на основі поточних норм витрат матеріальних і трудових ресурсів стільки разів на рік, скільки разів відбувається зміна даних норм і нормативів. На початку року вона може бути вище за планову собівартість, а в кінці року – нижче. Нормативна собівартість має місце на тих підприємствах, де застосовується нормативний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції.