Загальна характеристика витрат підприємства

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні і грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у виробничому процесі, їх поділяють на три групи:

1) витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво і реалізацію продукції, які належать до так званих поточних витрат і відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг);

2) витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте і розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів і формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами формування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо;

3) витрати на соціальний розвиток колективу. Вони не пов'язані з процесом виробництва продукції, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу в загальному об'ємі витрат підприємства мають витрати на виробництво, які включаються в собівартість продукції. В умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості витрати підприємства на виготовлення і збут продукції відображаються у витратах виробництва. Витрати суспільної праці в грошовому виразі утворюють витрати виробництва, які існують завжди, незалежно від суспільної форми виробництва.

Витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їх доцільність. Щодо виробничого підприємства, то цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати – Випуск».

Витрати характеризують у грошовому виразі обсяг ресурсів на визначений період, використаних на виробництво та збут продукції, і трансформуються у собівартість продукції, робіт і послуг.

Добре налагоджений достовірний облік виробничих витрат – важлива умова вдосконалення управління виробництвом. Мета обліку витрат на виробництво полягає у:

своєчасному, повному і достовірному визначенні всіх фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, за елементами і статтями;

обчисленні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції шляхом групування і розподілу витрат виробництва за статтями, виробами і видами продукції;

контролі за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів, коштів у процесі виробництва продукції, боротьбі з безгосподарністю, втратами від браку і простоями;

виявленні невикористаних резервів виробництва для зниження витрат на одиницю продукції шляхом суворого дотримання режиму економії.

При плануванні та обліку має застосовуватись єдина номенклатура витрат на виробництво з однаковим змістом статей витрат, а також єдині принципи групування і розподілу витрат.

Для більш точного обліку і визначення витрати підприємства поділяють на групи, або класифікують (табл. 20.1).

Таблиця 20.1.

Класифікація витрат підприємства

За періодичністю виникнення втрати бувають циклічними і безперервними. Циклічні витрати повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату працівників, інструменти тощо), безперервнііснують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, заробітна плата управлінського персоналу тощо).

За формою прояву витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, обсяг, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності найважливішим є грошовий вимір витрат, оскільки він виражає вартість продукції (послуг).

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Загальний принцип цього розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів). Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати за визначеними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства.

За обсягом виробництва прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за визначений період. Їхня сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за визначений період, якщо продукція виготовляється постійно чи серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і кваліфікуються як первинні. До них належать: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні й організації внутрівиробничого економічного управління. До таких витрат належать витрати на збут; втрати від браку продукції; загальновиробничі, адміністративні витрати та ін.

За ступенем впливу обсягу виробництва на витрати виділяють постійні і змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина (у визначених межах) не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при істотній зміні виробничої та організаційної структури підприємства (іншого суб'єкта підприємницької діяльності). До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будинків і споруд, організацію виробництва й управлінські витрати. У складі останніх виділяють так звані умовно-постійні витрати, які дещо змінюються внаслідок збільшення чи зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати – це витрати, загальна величина яких за визначений період залежить від обсягу виробництва продукції.

У свою чергу, у складі змінних витрат виділяють витрати пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До них належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, що комплектують вироби, а також відрядну заробітну плату робітників. Непропорційні витрати не мають прямої пропорційної залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Прогресуючі витрати збільшуються більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає великих витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегресуючих витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегресуючими звичайно є витрати на експлуатацію машин і устаткування, різноманітний інструмент (приналежності) та ін.

Практичне значення має розподіл витрат на прямі і непрямі за способом їхнього обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням визначених видів продукції і можуть бути обчислені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві чи в його структурному підрозділі виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, зміст і експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, застосовуваних на підприємстві методів нормування та обліку. Підвищення частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

За економічним змістом або елементами витрат виділяють матеріальні витрати, витрати на заробітну плату, витрати на соціальні відрахування, амортизаційні витрати та ін.

Матеріальні витрати – це витрати на придбання матеріальних складових продукції, що виготовляється. Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

сировину й основні матеріали, що є матеріальною субстанцією продукції;

вироби, які потрібно придбати для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

покупні напівфабрикати (штампування, виливка, кування тощо);

виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

допоміжні матеріали, використовувані в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент тощо) чи необхідні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування тощо), на господарські нестатки й управлінські потреби (утримання приміщень, канцелярські товари та ін.);

паливо й енергія (електроенергія, газ, пара тощо);

витрати на власне виробництво енергії;

пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію земель та ін.).

Витрати на матеріали визначаються на основі норм і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, що не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). З вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, зайнятого виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включають до кошторису виплати працівникам, що фінансуються з прибутку чи інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні нестатки містять відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд і на інші подібні заходи. Сума цих відрахувань визначається за встановленими нормами, виходячи з витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у виді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення (реновацію) визначається за встановленими нормами на підставі балансової вартості об’єктів основних фондів. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за лінійно-рівномірним методом, виходячи з терміну їх функціонування.

Доінших витрат включають ті з них, що за змістом не можна віднести до перелічених. Це широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата та ін.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне). До основного виробництва належать цехи, дільниці, що безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції. Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, тарою, транспортними та іншими послугами.

Класифікація витрат за доцільністю витрачання: продуктивні та непродуктивні. Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – необов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом (втрати від браку, нестачі і псування матеріалів, утрати від простоїв тощо), у межах установлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами й організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Класифікація витратза календарними періодами: поточні й одноразові. Поточні– це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові витрати– це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Класифікація витратза місцями виникнення: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними підрозділами, службами та іншими адміністративно-відокремленими структурними підрозділами виробництв (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Класифікація витрат за місцями здійснення контролю: за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування. Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.