Сутність, функції і значення матеріально-технічного забезпечення виробництва

При створенні готового продукту необхідні різного роду матеріальні ресурси. Підприємства, випускаючи різноманітну за видами, формами, типорозмірами продукцію, споживають при їх виробництві широку номенклатуру матеріалів, яка нараховує десятки тисяч найменувань.

У структурі витрат виробництва більшості підприємств матеріальні витрати перевищують витрати на заробітну плату, а за деякими видами продукції їх частка становить понад 50% всіх витрат на виробництво. У зв'язку з цим питання раціонального та економного використання матеріальних ресурсів (МР) повинні постійно перебувати в полі зору керівників підприємств. Економія матеріалів створює умови для розширення виробництва, збільшення випуску продукції, зниження собівартості одиниці продукції, підвищення прибутковості виробництва. Економії матеріально-технічних ресурсів сприяє зниженню витрат і втрат при транспортуванні і зберіганні матеріалів, зниження норм їх витрачання, попередження браку при виготовленні продукції, вторинне використання матеріалів. Застосування відходів виробництва для випуску додаткової продукції є одним із резервів збільшення обсягу товарної продукції і в цілому позитивно впливає на техніко-економічні показники діяльності підприємств.

В цьому зв’язку важливе значення отримує процес матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) – процес постачання підприємства всіма видами ресурсів у визначені строки та в обсягах, необхідних для нормального здійснення його виробничо-господарської діяльності.

До складу матеріальних ресурсів більшості підприємств входять такі групи: основні матеріали, які безпосередньо входять до складу продукції; допоміжні матеріали технологічного призначення; допоміжні матеріали для експлуатаційно-технічних і господарських цілей; матеріали багаторазового використання, які не повністю витрачаються за один виробничий цикл; малоцінні та швидкозношувані предмети; запасні частини для ремонту обладнання; паливо та енергія для технологічних цілей і опалення виробничих приміщень; будівельно-ремонтні матеріали для капітального ремонту та реконструкції будівель і споруд; обладнання, меблі та інший інвентар.

Основною метою раціональної організації матеріально-технічного забезпечення виробництва є своєчасне задоволення потреб виробництва в матеріалах з максимально можливою економічною ефективністю.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити цілий ряд завдань:

1) виявити номенклатуру споживаних у виробництві матеріальних ресурсів;

2) забезпечити точну відповідність між кількістю поставок і потребами в них;

3) витримувати обґрунтовані строки закупівлі матеріалів і напівфабрикатів;

4) дотримуватися вимог виробництва за якістю матеріалів;

5) забезпечувати своєчасну доставку матеріалів у виробничі підрозділи і на робочі місця (рішення цього завдання забезпечується за рахунок координації та інтеграції робіт з матеріально-технічного забезпечення виробництва, раціональної організації складського та транспортного господарств поліграфічного підприємства).

Для ефективного функціонування системи матеріально-технічного забезпечення виробництва необхідне виконання таких функцій, як планування, організація, облік, контроль і аналіз:

Функціями МТЗ виступають:

1) планування, яке досліджує внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства; прогнозує і визначає потреби всіх видів ресурсів; оптимізує виробничі запаси; планує потреби матеріалів і встановлює їх ліміт на відпуск цехам; оперативно планує забезпечення матеріальними ресурсами;

2) організація, яка передбачає: збір інформації про потреби в сировині; аналіз джерел задоволення потреб в матеріальних ресурсах; укладення з постачальниками господарських договорів; організацію складського господарства; забезпечення цехів, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами.

3) контроль (координація роботи): контроль за виконанням договірних зобов`язань постачальниками; контроль за витратами матеріальних ресурсів; вхідний контроль за якістю; контроль за виробничими запасами.

На рис. 17.1 та в табл. 17.1 наведені функції і зміст робіт, виконуваних для їх реалізації в ході матеріально-технічного забезпечення виробництва на підприємствах.

Рис. 17.1. Функції матеріально-технічного забезпечення підприємства

Більш детальний опис функцій МТЗ наведений в табл. 17.1.

Таблиця 17.1.

Функції і зміст робіт з матеріально-технічного забезпечення виробництва

Проведення робіт з матеріально-технічного забезпечення виробництва на підприємствах умовно можна розбити на три етапи:

1 – організація поставок матеріалів на склади підприємства,

2 – управління виробничими запасами,

3 – організація матеріально-технічного забезпечення цехів, ділянок і робочих місць.

Перший етап робіт по матеріально-технічному забезпеченню виробництва – організація поставок матеріалів на склади підприємств – здійснюється у зовнішньому середовищі підприємства. Для виконання своєчасного постачання матеріальних ресурсів потрібної кількості та якості на склади підприємств необхідно провести наступний комплекс робіт:

1) виявити всю номенклатуру споживаних у виробництві матеріальних ресурсів;

2) визначити кількість матеріалів, який знадобиться для виробництва продукції, і час, коли вони знадобляться;

3) провести маркетингові дослідження ринку постачальників ресурсів. Укласти господарські договори з постачальниками;

4) організувати економічну доставку матеріальних ресурсів на склади підприємств;

5) здійснювати контроль за виконанням термінів постачання.

У ринкових умовах господарювання підприємства мають право вибору постачальника матеріальних ресурсів. Вихідним пунктом дослідження ринку матеріальних ресурсів повинна бути точно сформульована постановка проблеми. Передумовою до проведення досліджень можуть бути впровадження нових видів техніки і технології, перехід на випуск нових видів продукції, незадоволеність поставками матеріалів в даний момент і т.п.

У ході проведення досліджень ринку закупівель сировини і матеріалів визначається і тип ринків, які повинні бути досліджені. При цьому розрізняють:

- ринки, що забезпечують у даний час потреби підприємства в матеріальних ресурсах;

- опосередковані ринки, тобто ринки, використовувані посередниками;

- ринки замінників використовуються в даний час матеріалів;

- нові ринки.

При вивченні ринку питання цін є головним, але істотну роль відіграє аналіз інших факторів. Критеріями оптимальності вибору постачальника матеріальних ресурсів при цьому можуть служити: співвідношення ціна-якість матеріального ресурсу, надійність і стабільність поставок, культура обслуговування, терміни поставок, стабільність і стійкість роботи фірми-постачальника, широта сервісних послуг, наявність різного роду знижок при встановленні довгострокових договорів і збільшення обсягу постачань матеріальних ресурсів, віддаленість від споживача і т.п. Згідно традиційної практиці постачання, з усіх можливих вибирається постачальник, матеріали якого задовольняють за якістю, ціною і термінами поставок.

Вивчивши ринок і зупинившись на якихось конкретних постачальниках, необхідно визначити потреби підприємства в конкретних поставках матеріалів.

Далі вирішується питання про метод поставки закуповуваних матеріалів. Основними методами закупівель матеріальних ресурсів є: оптові закупівлі; регулярні закупівлі дрібними партіями; закупівлі в міру необхідності і різні варіанти перерахованих методів.

Метод оптової закупівлі матеріалів передбачає поставку матеріальних ресурсів великою партією за один раз.

Переваги цього методу полягають у простоті оформлення документів, гарантії постачання всієї партії, збільшенні торговельних знижок, а значить, і в зниженні постачальницьких витрат. Недолік методу оптових закупівель полягає у потребі великих складських приміщень для зберігання партії матеріалів і в уповільненні оборотності оборотних коштів підприємства.

Метод регулярних закупівель дрібними партіями полягає в доставці матеріальних ресурсів на підприємство невеликими партіями протягом певного періоду часу. При цьому договір з постачальником укладається на весь період.

При використанні цього методу прискорюється оборотність капіталу, досягається економія складських приміщень, скорочуються витрати на документування поставки. До числа недоліків цього методу можна віднести можливість появи надлишкової кількості матеріалу і необхідність його оплати, оскільки договір на поставку укладається на тривалий термін, протягом якого можуть відбутися незаплановані номенклатурні зрушення випускається.

Метод отримання матеріалів за необхідності заснований на укладанні довгострокових договорів на постачання матеріалів, кількість яких строго не обумовлюється. При такому методі постачальники перед виконанням кожного замовлення зв'язуються з покупцем і обумовлюють точну кількість матеріалу даної поставки, яке підприємство і оплачує. Після закінчення терміну договору замовник не зобов'язаний приймати і оплачувати матеріали, які йому пропонує постачальник.

Переваги методу полягають у прискоренні оборотності оборотних коштів підприємства і в мінімумі робіт з оформлення документів. Основний недолік – відсутність постійності поставок матеріальних ресурсі

Метод закупівлі матеріалів з умовою негайної його постачання на підприємство використовується тоді, коли виникає необхідність у виготовленні продукції з використанням нетрадиційних матеріалів. Матеріальні ресурси, потреба в яких виникає непередбачено і не потребують великого часу на їх підготовку до виробництва, як правило, закуповуються у строки, близькі до споживання. При використанні цього методу збільшуються постачальницькі витрати, пов'язані з необхідністю детального оформлення документації на досить обмежений обсяг поставки матеріалу і витрат на транспортування.

При організації робіт з матеріально-технічного забезпечення виробництва на першому етапі підприємства використовують дві форми постачання – пряму (транзитну) і складську.

При прямій формі постачання підприємство, використовуючи метод оптових поставок, отримує матеріальні ресурси безпосередньо зі складу підприємства-виробника. При цьому встановлюються прямі господарські зв'язки між підприємством-виробником і підприємством-споживачем матеріального ресурсу. Переваги цієї форми постачання очевидні. Однак існує нижня межа її застосовності, яка визначається мінімальною величиною розміру поставки, рівної транзитній нормі, забезпечує завантаження хоча б одного контейнера або залізничного вагона.

Транзитна форма постачання застосовується в основному для забезпечення процесу широкомасштабного процесу виробництва, для яких характерні великі середньодобові обсяги споживання даного виду ресурсу. У цьому випадку транзитна форма постачання найбільш економічна за рахунок скорочення транспортно-заготівельних витрат.

При складській формі постачання матеріальні ресурси від підприємства-виробника надходять спочатку на склади фірм-посередників, у яких підприємства закуповують необхідну їм кількість матеріалу. Ця форма постачання в межах своєї застосовності дозволяє найбільш раціонально витрачати оборотні кошти підприємства, не створювати надлишки матеріалів на складах і у виробничих підрозділах підприємства, тим самим сприяючи поліпшенню використання матеріальних ресурсів та підвищення прибутковості підприємства.

При складській формі постачання мають місце опосередковані господарські зв'язки між підприємствами-виробниками матеріальних ресурсів і підприємствами-споживачами, які припускають наявність хоча б одного посередника. Фірми-посередники виробляють оптові закупівлі на підприємствах-виробниках матеріальних ресурсів, наприклад на паперових комбінатах, лакофарбових заводах, використовуючи транзитну форму поставок ресурсів на власні склади. Поява посередника в ланцюжку виробник-споживач, природно, веде до додаткових витрат на покриття витрат діяльності посередницьких організацій. Однак потреба в непрямих, опосередкованих зв'язках пояснюється неможливістю встановлення прямих зв'язків між виробником і споживачем матеріальних ресурсів при малих обсягах їх використання в процесі виробництва.

Другий етап матеріально-технічного забезпечення виробництва – управління виробничими запасами здійснюється у внутрішньому середовищі підприємства і спрямований на оптимізацію рівня виробничих запасів.

На цьому етапі виконуються наступні види робіт:

1) визначення необхідної і достатньої потреби в кожному виді матеріальних ресурсів на планований період часу;

2) встановлення технічно обґрунтованих норм витрачання матеріалів;

3) оптимізація виробничих запасів, контроль за їх раціональним використанням;

4) підготовка матеріальних ресурсів до виробничого процесу;

5) забезпечення кількісної та якісної збереження виробничих запасів;

6) розробка заходів щодо зниження норм витрачання матеріалів.

Більш докладно процес управління виробничими запасами буде розглянути в § 17.2.

Запаси відносяться до числа об'єктів, що вимагають великих капіталовкладень, і тому являють собою один з факторів, що визначають ефективність організації виробництва на підприємстві. Створення виробничих запасів на підприємствах направлено на забезпечення гнучкого функціонування виробництва за рахунок деякої надмірності обмежених ресурсів системи матеріально-технічного забезпечення і є свого роду «страховкою» економічної безпеки виробництва.

Кількість матеріальних ресурсів, що знаходяться у стадії виробничих запасів, повинно бути необхідним за номенклатурою і достатнім за кількістю та якістю для забезпечення безперервності процесу виробництва на підприємстві. Брак виробничих запасів може призвести до перебоїв у роботі, простоїв обладнання. Разом з тим необґрунтовано завищена величина виробничих запасів призводить до неефективного використання оборотних коштів підприємства. У зв'язку з цим постає завдання оптимізації величини виробничих запасів, яка в традиційній постановці вирішується на підприємствах допомогою їх нормування.

Третій етап в організації робіт з матеріально-технічного забезпечення виробництва – організація матеріально-технічного забезпечення цехів, ділянок і робочих місць – здійснюється у внутрішньому середовищі підприємства і складаються у своєчасному забезпеченні виробничого процесу матеріальними ресурсами.

На цьому етапі вирішуються такі завдання:

встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів окремих цехах і виробничих дільниць;

розробка графіка постачання матеріалів до місць їх безпосереднього споживання;

облік, контроль і аналіз використання матеріальних ресурсів.

Процес розподілу матеріальних ресурсів за окремими підрозділами підприємства також докладніше буде розглянути в § 17.2.