Лізинг як форма оновлення техніко-технологічної бази підприємства

В умовах ринкових відносин важливим фактором економічного зростання є збільшення обсягів виробництва, а це досягається за рахунок підтримки на належному рівні або розширення виробничих можливостей підприємства, що потребує значних фінансових вкладень із боку підприємства. Але сучасний етап розвитку вітчизняної економіки свідчить про нестачу вільних власних коштів для інвестування виробництва. Одним із засобів оновлення виробництва в цьому випадку може стати лізинг.

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг – це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і яка полягає у наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачу (особі, яка одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (із доручення і за погодженням із лізингоотримувачем) у продавця (постачальника, виробника майна), за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг класифікується за певними ознаками.

1. За строком використання об’єктів лізингу:

оперативний (із неповною окупністю) – це лізингова операція, за якою лізингоотримувач отримує в користування на умовах платності та поворотності майно на строк, менший за період амортизації 90% вартості об’єкта лізингу. За умов оперативного лізингу майно може надаватися в користування кілька разів. Технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингодавець;

фінансовий (із повною окупністю) – це договір лізингу, за яким лізингоотримувач одержує майно на час, менший за термін, протягом якого нараховується 60% амортизаційних відрахувань вартості об’єкта лізингу, після чого майно переходить у власність лізингоотримувача або викупається ним за залишковою вартістю. Технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоотримувач.

2. За масштабами поширення лізингових відносин:

внутрішній (загальнодержавний) – суб’єктами лізингу можуть бути тільки вітчизняні підприємства і їх інтеграційні утворення;

міжнародний – суб’єктами лізингу можуть бути підприємства чи підприємці, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або коли лізингове майно або платежі перетинають державний кордон.

3. За характером лізингових операцій:

сервісний – використовується за умови придбання складної техніки, або такої, яка швидко зазнає морального та фізичного зносу;

зворотний – передбачає викуп лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику.

З економічної точки зору лізинг має схожість із кредитом, наданим на покупку устаткування; іншими словами, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах терміновості, поворотності та платності, то його можна класифікувати як товарний кредит основних фондів, причому в їх активну частину – устаткування. Проте лізинг набагато привабливіший, ніж традиційне банківське кредитування, особливо для середніх і малих підприємств, що розвиваються.

Особливості банківського кредитування і лізингу наведено в табл. 16.3.

Таблиця 16.3.

Ознаки кредитного та лізингового механізмів

Класична схема лізингу здійснюється за наявності трьох учасників: підприємства – виробника обладнання, лізингодавця – лізингової компанії та лізингоотримувача. Крім них у лізинговій угоді можуть брати участь банки або інші кредитні установи, страхові фірми.

Загальна схема лізингової угоди наведена на рис. 16.4.

5 4

2 7

9 3 10

8 8

Рис. 16.4. Схема здійснення лізингової операції

Цифрові позначки на рисунку відповідають:

1 – укладення лізингової угоди; 2 – замовлення необхідного обладнання; 3 – отримання банківського кредиту; 4 – оформлення договору купівлі-продажу; 5 – поставка обладнання; 6 – складання акта приймання об’єкта лізингу; 7 – оплата обладнання; 8 – укладення договору страхування; 9 – оплата лізингових платежів; 10 – повернення банківського кредиту і відсотків за ним.

У загальному вигляді розрахунок суми лізингових платежів (ЛП) здійснюється за формулою:

(16.14)

де

АВ – амортизаційні відрахування за термін, за який вноситься лізинговий платіж, грн.;

КР – плата за користування кредитними ресурсами (сума відсотка за кредит для придбання майна за договором лізингу), грн.;

КВ – комісійна винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно, грн.;

СП – відшкодування страхових платежів, грн.;

ІВ – інші витрати лізингодавція, передбачені договором лізингу, грн.

При використанні міжнародного лізингу до суми лізингових платежів додаються державне мито, податок на додану вартість і сума акцизного збору за ввезення об’єктів лізингу на митну територію України.

Необхідною умовою здійснення лізингової угоди є визначення ефективності виробництва продукції при використанні лізингової операції щодо операції купівлі-продажу.

Ціна товару з урахуванням лізингових платежів (Цл.п.) визначається за формулою

(16.15)

де

С – собівартість продукції підприємства, грн.;

ЛП – сума лізингових платежів, грн.;

П – сума прибутку, яку хоче отримати виробник, грн.

Лізингова операція вважається вигідною, коли:

де

Цл.п – ціна продукції, виготовленої за допомогою обладнання, отриманого на основі лізингової операції, грн.;

Цр – ринкова ціна, грн.;

С1 – витрати на придбання об’єкту лізингу на умовах кредитування, грн.;

С2 – витрати на придбання майна з допомогою купівлі-продажу, грн.

Якщо виконується умова Цл.п.>Цр, то від лізингової угоди необхідно відмовитись, або знайти можливість зменшити суму лізингових платежів.