Нормування оборотного капіталу

Організація управління оборотним капіталом на підприємстві включає визначення потреби в оборотних коштах, їх складу, структури, джерел формування, а також регулювання і управління їх використанням.

Одним з основних принципів організації оборотних коштів є нормування. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обґрунтовано встановити необхідний розмір оборотних коштів і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення підприємством своїх функцій щодо безперебійного виробництва продукції.

Помилкова практика відмови від нормування оборотних коштів є однією з причин кризового стану економіки, падіння виробництва і порушень платіжно-розрахункової дисципліни.

Найважливішим принципом правильної організації оборотного капіталу є його використання строго за цільовим призначенням. Порушення цього принципу шляхом відволікання з виробничого обороту авансованих оборотних коштів на покриття збитків, всякого роду втрат за безгосподарності, на оплату завищених банківських відсотків по позиках, на внески до бюджету податкових платежів і т.д. вельми негативно позначилося на виробничій діяльності багатьох підприємств та призвело, як уже зазначалося, до кризи платіжно-розрахункової дисципліни, зростанню величезної заборгованості постачальникам за сировина і готову продукцію, робітникам і службовцям – по заробітній платі, бюджету – з податкових платежів.

Вихідним моментом ефективної політики в галузі оборотного капіталу є встановлення його загальної суми, необхідної для безперервного функціонування підприємства. Загальна величина оборотних коштів розраховується на основі встановленого нормативу оборотних коштів та норм витрат матеріальних ресурсів.

Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей, необхідних для безперервної роботи підприємства.

Норма витрат матеріальних ресурсів – це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції необхідного рівня якості.

При плануванні потреб у оборотних коштах використовуються такі методи:

1) аналітичний метод – передбачає визначення потреби в товарно-матеріальних запасах при врахуванні середньо-фактичних залишків при збільшенні або зменшенні обсягів виробництва продукції;

2) коефіцієнтний метод – запаси і витрати поділяються на ті, що залежать від зміни обсягів виробництва (сировина, матеріали й ін.) та ті, що не залежать від обсягів виробництва (запчастини, витрати майбутніх періодів і ін.). Для першої групи потреба розраховується виходячи з їх розміру в попередньому році і темпів зростання виробництва в майбутньому році. Для другої групи потреба планується на рівні їх середніх фактичних залишків за ряд попередніх років;

3) метод прямого рахунку передбачає обґрунтування розрахунку запасів для кожного елемента оборотних коштів з урахуванням усіх змін в організаційно-технічному рівні виробництва.

Нормування оборотного капіталу здійснюється на кожному підприємстві виходячи з конкретних умов виробництва, постачання сировинних ресурсів, умов збуту готової продукції і порядку розрахунку зі споживачами. При цьому обов’язково враховуються потреби підприємства в оборотних коштах для проведення капітального ремонту господарським способом підсобних і допоміжних виробництв, житлово-комунального і іншого непромислового господарства, що не перебуває на самостійному балансі.

Загальний норматив оборотних коштів підприємства (Н_заг) складається з суми окремих нормативів (рис. 13.2).

Рис. 13.2. Формування загального нормативу оборотного капіталу підприємства

Для визначення загального нормативу оборотного капіталу підприємства окремо визначаються нормативи для виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції та витрат майбутніх періодів.

1. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах є основою розрахунку потреби підприємства у оборотних коштах. Виробничі запаси враховують такі елементи як:

1) сировина;

2) основні матеріали;

3) покупні напівфабрикати;

4) допоміжні матеріали;

5) паливо;

6) тара;

7) запасні частини;

8) малоцінні і швидкозношувальні предмети.

Наведена нижче методика нормування виробничих запасів є аналогічною для всіх елементів виробничих запасів за виключенням нормування запасних частин і тари.

Норматив виробничих запасів (Н_в.з.) може бути визначений за формулою:

(13.4)

де

М_д – добова потреба в матеріалах;

Н_п – норма поточного запасу, діб;

Н_підг – норма підготовчого запасу, діб;

Н_с – норма страхового запасу, діб;

Н_т – норма транспортного запасу, діб.

Процес нормування виробничих запасів починається з визначення мінімально-необхідних норм запасу за окремими видами товарно матеріальних цінностей для виробничої діяльності підприємства. Норма запасу у днях за окремими видами сировини складається з наступних елементів:

1) часу надходження сировини на складі у якості складського запасу – поточний запас (Н_п);

2) часу, необхідного для вивантаження, приймання, складування сировини, що надійшла і підготовки її до виробництва – підготовчий запас (Н_підг);

3) часу надходження сировини на складі у якості страховки – страховий запас (Н_с);

4) часу знаходження оплаченої сировини на шляху від постачальника до підприємства – транспортний запас (Н_т).

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів, він досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується в процесі використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Підготовчий запас формується на період часу, необхідний для приймання та підготовки матеріалів для виробництва, він визначається підприємством самостійно виходячи з внутрішніх умов.

Страховий запас визначається виходячи із середнього терміну відхилення наявних постачань або на термін, необхідний для екстреного оформлення та доставки матеріалів від постачальника на підприємство.

Транспортний запас визначається як різниця між оформленням документів та прибуттям вантажу на склад споживача (звичайно не перевищує двох днів).

Розглянемо більш докладно кожен вид запасів та методику його формування на підприємстві.

Поточний запас визначається залежно від частоти поставок: чим частіше постачаються сировина і основні матеріали на склад підприємства, тим меншим повинен бути складський запас. Інтервали між поставками встановлюються на основі договору або виходячи з фактичних даних за минулі роки (бажано 1-2 роки). При цьому разові нетипові поставки сировини і матеріалів не враховуються.

Слід пам’ятати, що у підприємства запаси одних видів сировини і матеріалів можуть бути максимальними у день отримання чергової партії, а запаси інших – знизяться до мінімальних розмірів. У зв’язку із цим, поточний запас рекомендується приймати у розмірі 50%-ої тривалості інтервалу між двома суміжними поставками. На підприємствах, де обмежена кількість сировини і матеріалів поступають від одного або двох постачальників, поточний запас може встановлюватись в розмірі 100%-ої тривалості інтервалу між суміжними поставками.

У випадках, коли один і той же матеріал постачається різними постачальниками, середній інтервал поставок визначається як середньозважена величина.

Різновидом поточного є сезонний запас, що створюється в умовах сезонного використання, сезонного транспортування матеріалів чи сезонної заготівлі.

Підготовчий запас формується на час, необхідний для приймання, розвантаження, сортування, складування і лабораторного аналізу сировини, визначається шляхом хронометражу цих робіт на підприємстві або на основі звітних даних за попередній період. Щоб скоротити час розвантаження та складування матеріалів, необхідно проводити ці роботи безперервно, найбільш повно використовуючи розвантажувальні механізми і внутрішньозаводський транспорт.

Якщо отримані від постачальників матеріали не можуть бути відразу пущені у виробництво, а вимагають попередньої підготовки, то норма підготовчого запасу буде включати час, необхідний для цих операцій.

Страховий запас необхідний для того, щоб задовольнити потребу підприємства в сировині та матеріалах в період можливих перебоїв у постачанні, в роботі транспорту і при порушенні термінів поставки. Розмір страхового запасу в днях рекомендується встановлювати в межах до 50% поточного запасу.

Транспортний запас необхідний тому, що час руху платіжних документів і вантажів не збігається. Його величина розраховується прямим і аналітичним методами. Метод прямого рахунку застосовується при незначній номенклатурі матеріальних ресурсів, що надходять від обмеженого числа постачальників. У випадку, якщо постачальник знаходиться на далекій відстані, платіжні документи на сировину прибувають і оплачуються підприємством раніше, ніж надходить вантаж. Тому розмір транспортного запасу дорівнює часу розриву між оплатою рахунку і надходженням сировини на підприємство.

При великому числі постачальників і значній номенклатурі ресурсів, що споживаються, норма транспортного запасу визначається аналітичним методом. Для цього з даних бухгалтерського обліку за минулий рік беруться залишки товарно-матеріальних цінностей у дорозі на початок кожного кварталу за мінусом вартості ресурсів, що затрималися в дорозі понад встановлених термінів.

Середній залишок оплачених матеріальних цінностей у дорозі (ОЗ_ср) визначається за формулою:

,

(13.5)

де

ОЗ₁…ОЗ₄ – залишки оплачених матеріальних цінностей у дорозі на початок кварталу за звітний період, тис. грн.;

4 – кількість прийнятих до розрахунку кварталів.

На основі обчисленого середнього залишку матеріальних цінностей у дорозі знаходиться фактичний час перебування коштів у транспортному запасі (Т) за формулою:

,

(13.6)

де

ОЗ_ср – середній залишок оплачених матеріальних цінностей у дорозі;

О_р – одноденні витрати товарно-матеріальних цінностей за кошторисом витрат на виробництво звітного періоду.

Якщо матеріальні ресурси надходять до споживача раніше, ніж здійснюється оплата за них, транспортний запас не визначається.

Для обчислення нормативу власних оборотних коштів по даному елементу вартість одноденних витрати ресурсів за кошторисом виробництва, включаючи заготівельні витрати і вартість відходів за плановим нормам, потрібно помножити на середньозважену норму оборотних коштів по даному елементу. У нашому прикладі кошторис витрат на виробництво не передбачає витрат сировини і матеріалів, що споживаються у підсобних і допоміжних виробництвах а також у непромислових господарствах.

Норма оборотних коштів по допоміжних матеріалах визначається за видами цих матеріалів. Допоміжні матеріали можна розділити на дві групи: матеріали, споживані підприємством у великих кількостях або на значну суму і всі інші матеріали. Норма оборотних коштів по першій групі визначається тими ж методами, що по сировині і основних матеріалах, по другій групі – виходячи із середніх фактичних залишків за попередній рік.

Норма оборотних коштів визначається по всіх видах палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб підприємства. Розраховується норма в днях методом, аналогічним методу розрахунку норми по сировині і матеріалах. Але при визначенні вартості витрат палива за один день з кошторису витрат за цією статтею виключається вартість газу та додається витрата палива по непромисловим господарствам, не врахована у кошторисі витрат на виробництво.

Норма оборотних коштів по тарі та тарних матеріалів визначається різними методами залежно від призначення тари і способу її заготівлі або виготовлення. На підприємствах, які використовують для пакування готової продукції покупну тару, норма оборотних коштів розраховується так само, як по сировині і матеріалах.

По тарі власного виробництва, використовуваної для пакування готової продукції, включається в оптову ціну цієї продукції, норма запасу в днях дорівнює часу з моменту її виготовлення і передачі на склад до моменту упаковки в неї готової продукції.

По поворотній тарі, що надходить від постачальників разом із сировиною і матеріалами та підлягає поверненню після її звільнення від сировини, що в ній міститься та інших матеріалів, норма в днях залежить від середньої тривалості одного обороту цієї тари.

Тара, використовувана для зберігання сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів на складах і в цехах підприємства в робочих місць (інвентарна тара), не враховується при визначенні нормативу внаслідок того, що ця тара в залежності від її вартості і терміну служби належить до основних фондів або до малоцінних і швидкозношуваних предметів.

Норматив оборотних коштів по малоцінних і швидкозношуваних предметів та інвентарю розраховується окремо за видами: малоцінні і швидкозношувані інструменти та інвентар; малоцінний інвентар; спецодяг і взуття; спеціальний інструмент та інвентар.

За першою і четвертою групами визначення проводиться методом прямого рахунку на основі належного набору і вартості. По другій групі – окремо по конторському, побутовому і виробничому інвентарю. За спецодягом і взуттям – виходячи з чисельності персоналу, якому належить спецодяг і взуття і вартості комплекту, з урахуванням строків носіння.

2. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві обумовлений необхідністю забезпечити ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад.

Незавершене виробництво – це незакінчена продукція, що знаходиться на різних стадіях технологічного процесу виготовлення (на робочих місцях, агрегатах, верстатах, складах укомплектування). У натуральному виразі залишки незавершеного виробництва складаються з необхідної кількості деталей, вузлів і напівфабрикатів на робочих місцях і між ними.

Розмір нормативу незавершеного виробництва (Н_н.в.) визначається таким чином:

(13.7)

де

ВП_д – добовий плановий обсяг випуску продукції за виробничою собівартістю, грн.;

Т_ц – тривалість виробничого циклу, діб;

К_н.в. – коефіцієнт наростання витрат.

Основними факторами, що визначають розмір незавершеного виробництва, є:

1) обсяг випущеної продукції;

2) коефіцієнт наростання витрат (готовності продукції) в незавершеному виробництві;

3) тривалість виробничого циклу.

Тривалість знаходження засобів в незавершеному виробництві (норма запасу в днях) залежить від тривалості виробничого циклу. Виробничий цикл може бути повним або частковим. Повний виробничий цикл включає усі технологічні операції і етапи, виконання яких потрібне для того, щоб виріб був визнаний придатним до використання. Частковий виробничий цикл пов’язаний з виконанням частини технологічних операцій в тому або іншому підрозділі підприємства. Виробничий цикл вимірюється в календарних одиницях часу (дні, години, хвилини) і містить наступні елементи: робочий період, природні процеси, перерви.

Склад і співвідношення між собою окремих елементів виробничого циклу характеризують його структуру. Структура виробничого циклу залежить від номенклатури продукції, що випускається, типу виробництва, організаційно-технічних умов виробництва. Скорочення тривалості виробничого циклу веде до зменшення нормативу обігових коштів в незавершеному виробництві.

Основними напрямами скорочення тривалості виробничого циклу є: підвищення механізації і автоматизації виробничого процесу; скорочення часу виконання допоміжних операцій; зменшення часу внутрізмінних і міжзмінних перерв; скорочення тривалості природних процесів.

Для розрахунку нормативу оборотних коштів в незавершеному виробництві також визначається норма оборотних коштів і одноденні витрати матеріальних ресурсів по кошторису витрат на виробництво.

При цьому необхідно врахувати, що нормування оборотних коштів в незавершеному виробництві здійснюється по групах або видах виробів кожного підрозділу окремо. Якщо асортимент продукції, що випускається, досить широкий, то норматив обчислюється по основній продукції, складовій 70-80% усього обсягу виробництва.

Коефіцієнт наростання витрат характеризує послідовність і рівномірність вкладення матеріальних ресурсів у виробництво впродовж виробничого циклу.

Залежно від того, наростають витрати у виробництві рівномірно або нерівномірно, застосовуються різні формули до розрахунку коефіцієнту наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат характеризує рівень готовності продукції в складі незавершеного виробництва. На підприємствах із багатономенклатурним випуском продукції коефіцієнт наростання витрат (К_н.в.) визначається за формулою:

(13.8)

де

В_п – первісні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу, грн.;

В_р – решта витрат на виготовлення продукції, грн.;

В_с – виробнича собівартість виробу, грн.

Первісні витрати представляють собою витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів. Інші витрати наростають поступово на протязі всього виробничого циклу (наприклад, заробітна плата, амортизація тощо).

Коефіцієнт наростання витрат (К_н.в.) для підприємств із нерівномірним наростанням витрат визначається за формулою:

(13.9)

де

В_н.в. – витрати на і-й період наростаючою сумою, грн.;

В_с – планова виробнича собівартість виробу, грн.;

Т_ц – тривалість повного виробничого циклу в календарних часових одиницях (дні, тижні, місяці).

3. Норматив оборотних коштів у запасах готової продукції (Н_г.п.) визначається за формулою:

(13.10)

де

ВП_д – добовий плановий обсяг випуску продукції за виробничою собівартістю, грн.;

Т_ф – час, необхідний для формування партії для відправки споживачу, діб;

Т_о – час, необхідний для оформлення супроводжувальних документів для відправки споживачу, діб.

Нормування оборотних коштів, необхідних для утворення запасів готової продукції (виробів) починається із розрахунку норм запасів у днях за окремими видами або групами. При великій номенклатурі розрахунок здійснюється за тими видами, які становлять не менше 70-80% запланованого випуску продукції. При цьому, норма, розрахована за цією частиною продукції розповсюджується на усі готові вироби.

Норма запасу у днях складається із часу, необхідного для накопичення партії продукції, що буде відвантажена, комплектування виробів відповідно замовленням і договорам, упаковки, доставка на оптовий склад тощо.

Для розрахунку вказаної норми вся продукція підприємства об’єднується в однорідні групи. Кожна з груп містить продукцію, близьку по собівартості, обсягу випуску, розміру партії відвантаження.

До отриманої величини норми може бути доданий час на оформлення платіжних документів і передачу їх в банк для оплати споживачами продукції. При цьому, наведені витрати не повинні перевищувати двох робочих днів.

4. Норматив витрат майбутніх періодів (Н_м.п.) розраховується таким чином:

(13.11)

де

В_п – залишки коштів на початок періоду, грн.;

В_пл. – витрати, які планується зробити в поточному періоді, грн.;

В_п.п. – кошти для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції, грн.