Ефективність відтворення основних фондів

Забезпечення необхідних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення і поліпшення використання діючих основних фондів підприємств.

У ринкових умовах господарювання політика відтворення основних фондів відіграє важливу роль, оскільки від її ефективності залежить кількісний і якісний стан основних фондів.

Відтворення основних фондів – це процес їх відновлення або збільшення шляхом придбання нових, реконструкції, розширення, технічного переозброєння, модернізації і капітального ремонту.

Відтворення основних фондів вирішує такі завдання:

забезпечення підприємства основними фондами в необхідній кількості та відповідної якості;

підтримка основних фондів у робочому стані;

збільшення маси основних фондів із метою розширення обсягу виробництва;

підвищення технічного рівня виробництва завдяки удосконаленню видової, технологічної і вікової структури основних фондів.

Відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок власних коштів: статутного капіталу, амортизаційних відрахувань, чистого прибутку, інших власних коштів та запозичених коштів: банківських позик, коштів від реалізації цінних паперів та інших запозичених джерел.

Ефективність процесів відтворення основних фондів підприємства визначається за допомогою наступних показників:

1. Коефіцієнт відновлення (К_відн) характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей і визначається за формулою:

(12.21)

де

ОФ_введ – вартість уведених основних фондів підприємства, грн.;

ОФ_к.р. – вартість основних фондів на кінець року, грн.

2. Коефіцієнт вибуття (К_виб) характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахованого періоду і визначається таким чином:

(12.22)

де

ОФ_в – вартість основних фондів підприємства, що вибули, грн.;

ОФ_п.р. – вартість основних фондів на початок року, грн.

3. Коефіцієнт приросту (К_прир) характеризує рівень приросту основних фондів:

,

(12.23)

де

ОФ_введ – вартість введених основних фондів підприємства, грн.;

ОФ_в – вартість основних фондів підприємства, що вибули, грн.;

ОФ_к.р. – вартість основних фондів на кінець року, грн.

4. Коефіцієнт інтенсивності відновлення(К_інт.в.) характеризує наявність (відсутність) розширеного відтворення основних фондів:

(12.24)

де

ОФ_введ – вартість уведених основних фондів підприємства, грн.;

ОФ_в – вартість основних фондів підприємства, що вибули, грн.

5. Коефіцієнт оптимальності вибуття (К_опт.в.) характеризує виконання плану підприємства з вибуття основних фондів:

(12.25)

де

К_виб.ф., К_виб.н. – відповідно, фактичний і нормативний коефіцієнт вибуття основних фондів по підприємству.

Форми відтворення основних фондів наведено на рис. 12.4.

Рис. 12.4. Способи відтворення основних фондів

Важливим елементом процесу виробництва основних фондів є заміна основних фондів, що є зношеними фізично і морально-застарілими.

Заміна основних фондів –процес відтворення основних фондів шляхом придбання подібного об’єкту за техніко-економічними параметрами.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:

встановлення оптимальних термінів експлуатації відповідних їхніх видів (груп);

розрахунки такого щорічного обсягу заміни, що може забезпечити дотримання оптимальних термінів функціонування устаткування й інших видів основних фондів.

При простому відтворенні засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному – залежить не тільки від нормативного терміну експлуатації (норми амортизації), але й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Для підтримки основних фондів у працездатному стані необхідно періодично проводити ремонт основних фондів.

Ремонт основних фондів –цеусунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності протягом усього періоду їхньої експлуатації.

За періодичністю і складністю необхідних профілактично-технічних операцій виділяють поточний ремонт, капітальний ремонт та відновний ремонт.

Поточний ремонт – це збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню.

Капітальний ремонт – це максимально можливе відновлення первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці, пов'язане з повним розбиранням машин, заміною всіх зношених деталей і вузлів, після якого технічні параметри машини мають наблизитися до первісних.

Відновлювальний ремонт – це відновлення первісних параметрів засобів праці внаслідок стихійного лиха або тривалої бездіяльності основних фондів.

У сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного терміну експлуатації капітально ремонтують кілька разів, а наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове обладнання аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативних варіанти: перший – капітальний ремонт фізично-зношеної машини і збільшення терміну її експлуатації на один ремонтний цикл; другий – заміна машини, що вимагає капітального ремонту, на нову. Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (Е_р) визначається за формулою:

,

(12.26)

де

R_i – вартість очікуваного капітального ремонту, грн.;

S_e – різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю нової машини, грн.;

К_Н – ціна придбання нового основного фонду, грн.;

α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої і нової машини;

β – коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої і нової машини;

S_а – недоамортизована частина капітально відремонтованої машини, яка визначається як різниця залишкової вартості капітально відремонтованої машини і залишкової вартості нової машини, грн.

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт, може мати позитивне, негативне чи нульове значення. При позитивному значенні коефіцієнта Ер капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, при негативному – недоцільним, а при нульовому – порівнювані варіанти можна вважати рівноцінними.

Для підвищення ефективності процесу виробництва основних фондів багато значить модернізація діючого виробничого устаткування.

Модернізація – удосконалення основних фондів підприємства з метою попередження техніко-економічного старіння і підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію не відрізняється від методу визначення витрат на капітальний ремонт. Для цього можна скористатися попередньою формулою, у чисельник якої потрібно поставити витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно, можна розрахувати за формулою:

,

(12.27)

де

R_i – вартість очікуваної модернізації, грн.;

М — витрати на модернізацію, грн.;

S_Е – різниця між залишковою вартістю модернізованої машини і вартістю нової машини, грн.;

К_Н – ціна придбання нового основного фонду, грн.;

α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої і нової машини;

β – коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої і нової машини;

S_а – недоамортизована частина капітально відремонтованої машини, яка визначається як різниця залишкової вартості капітально відремонтованої машини і залишкової вартості нової машини, грн.

При цьому величини α, β, і S_e, що входять до формули, потрібно визначати за даними модернізованої і нової машини.

Нагромадження і відновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюються в процесі технічного переоснащення, реконструкції і розширення діючих чи спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Основними шляхами модернізації є технічне переоснащення, реконструкція і розширення підприємств.

Технічне переоснащення діючого підприємства означає здійснення його технічного розвитку відповідно до плану (без збільшення існуючих виробничих площ), тобто проведення комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва за рахунок упровадження нової техніки і технології, механізації й автоматизації виробничих процесів, модернізації і заміни фізично і технічно застарілого устаткування.

Реконструкцією діючого підприємства називають здійснюване за єдиним проектом повне чи часткове переоснащення виробництва. У разі необхідності можуть бути споруджені нові чи розширені допоміжні (обслуговуючі) об'єкти. До реконструктивних робіт належать також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких визнана недоцільною.

Розширенням діючого підприємства прийнято вважати спорудження його другої і наступної черг, додаткових виробничих комплексів, будівництво нових цехів чи розширення існуючих, а також організацію допоміжних і обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо.

Серед пропонованих форм розширеного відтворення основних фондів пріоритетними для переважного більшості виробництв (господарств) різних галузей потрібно вважати технічне переоснащення і реконструкцію діючих виробничих об'єктів.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи відновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозалежними елементами єдиного виробничого процесу, що доповнюють один одного.