Спортивна брадикардія – це зменшення ЧСС у стані спокою.

Витривалість організму людини є відносною. Вона тісно пов’язана з відповідни типом діяльності, тобто витривалість є специфічною.

В залежності від типу і характеру фізичної роботи розрізняють наступні види витривалості:

– статичну і динамічну:

– локальну і глобальну:

– силову витривалість, тобто здатність багаторазово виконувати вправи, кі вимагають прояву значної м’язової сили:

– анаеробну й аеробну витривалість.

В спортивній фізіології витривалість повязують зі здатністю організму виконувати значні фізичні навантаження за участю 2/3 і більше скелетних мязів , яке триває понад три хвилини і забезпечується енергією аеробним шляхом.

Аеробні можливості організму і витривалість.Витривалість тісно пов’язана з аеробними можливостями, а саме:

1) високою максимальною швидкістю споживання кисню:

2) здатністю тривалий час підтримувати високу швидкість споживання кисню (МСК).

У видах спорту, які вимагають прояву витривалості МСК досягає 5–6 л/хв, або більше 80 мл/кг/хв. У нетренованих цей показник складає 3–3,5 л/хв., або 45–50 мл/кг/хв.

Абсолютний показник МСК знаходиться в прямій залежності від тотальних розмірів тіла. Відносні показники МСК знаходяться в оберненій залежності від маси тіла.

Рівень МСК залежить від резервів двох функціональних систем:

1) Киснево транспортної системи;

2) Системи утилізації кисню.

Киснево транспортна система включає зовнішнє дихання, систему крові і серцево–судинну систему.

Система дихання і витривалість.Легеневий об’єм і ємність ( за винятком ДО) в стані спокою у тренованих спортсменів на витривалість на 10–20% більші ніж у нетренованих людей.

За умов врахування тотальних розмірів тіла (ріст маса, площа поверхні) ця різниця зменшується так як загальний і залишковий об’єми легенів і особливо ЖЄЛ пропорціональні розмірам тіла. У висококваліфікованих спортсменів між ЖЄЛ і МСК невисока ступінь кореляції. Швидкість споживання кисню на рівні 4 л/хв вимагає ЖЄЛ 4,5 л.

Легенева вентиляція у стаєрів складає 120–145 л/хв. І може підтримуватися тривалий час ( 20–30 хв). У нетренованих людей ці показники є граничними і можуть підтримуватися впродовж короткого часу.

Дифузійна здатність легенів. Підвищення цього показника обумовлено збільшенням площі альвеолярно–капілярної поверхні, що веде до зростання об’єму крові в легеневих гемокапілярах. Це сприяє зростанню дифузії кисню і оксигинації крові.

Отже , основні ефекти тренування ви тривалості до системи зовнішнього дихання полягають у збільшенні легеневих об’ємів, підвищенні економічності зовнішнього дихання та дифузійної здатності легенів.

Система крові і витривалість.На показники витривалості впливають : об’єм циркулюючої крові, вміст гемоглобіну, функціональні можливості ерітроцитів.

Об’єм і склад крові. Тренування витривалості веде до значного збільшення об’єму циркулюючої крові (ЦК), що є специфічним ефектом тренування на витривалість.

Приріст об’єму крові в основному обумовлений збільшенням плазми. Збільшення об’єму плазми обумовлено підвищенням загального вмісту білків у циркулюючій крові ( альбумінів і глобулінів) завдяки посиленню їх синтезу печінкою. Це призводить до підвищення колоїдно–осмотичного тиску, що автоматично веде до абсорбції додаткової кількості рідини із міжклітинного простору в кров. Це і є механізм збільшення об’єму циркулюючої крові під час фізичних навантажень і підтримки на нормальному рівні ( 7 г/%) онкотичного тиску.

Завдяки збільшенню об’єму ЦК росте величина венозного притоку крові до серця, що забезпечує значний систолічний і хвилинний об’єм кровоточу.

Зростають можливості організму щодо тепловіддачі. Створюються умови для підтримки постійної величини гематокриту ( співвідношення між плазмою і клітинними елементами). Це полегшує роботу серця при перекачуванні крові з високою швидкість під час фізичних навантажень, забезпечує розведення продуктів тканинного метаболізму (молочної кислоти) і тим самим зменшується її концентрація в крові.

Червона кров.Концентрація ерітроцитів і гемоглобіну зростає. Механізмом, який стимулює ерітропоез є робочий гемоліз еритроцитів під впливом фізичних навантажень.

В умовах спокою у спортсменів–стаєрів спостерігається зменшення концентрації еритроцитів ( зменшується гематокрит), що зменшує навантаження на серце (економізаці роботи в стані спокою).

Вміст О² в артеріальній крові під час роботи аеробного характеру стає більшим ніж в стані спокою ( 2,5 мл О² / 100 мл крові). Це компенсаторна реакція на зменшення % насичення гемоглобіну О² . Зростання концентрації 2,3 ДФГ полегшує дисоціацію гемоглобіну в тканинних гемокапілярах.

Молочна кислота в крові.Чим більша дистанція тим значніша концентрація молочної кислоти в крові, яка залежить від наступних факторів:

– здатності киснево транспортної системи задовольняти потреби працюючих мязів в О²:

– можливості мязів щодо аеробної та анаеробної продукції енергії;

– здатності утилізувати молочну кислоту.

В умовах систематичного тренування витривалості в мязах і крові під час субмаксимальних навантажень величина лактату в крові прогресивно зменшується. Це обумовлено:

– підвищенням аеробного потенціалу скелетних мязів;

– зростанням швидкості впрацьовування О² – транспортної системи

– збільшенням ступеня утилізації;

– розведення зростаючим об’ємом плазми крові.

В якості загального показника вище названих змін використовують лактацидемічний анаеробний поріг (ЛАНП), тобто визначення найменшого фізичного нвантаження при якому досмягається концентрація лактату в артеріальні крові 4 ммоль/л (ЛАНП₄).

ЛАНП є показником аеробних можливостей організму. Між МСК і спортивним результатом з одного боку і ЛАНП з іншого є пряма залежність.

Глюкоза крові. У стані спокою вона є однаковою як у тренованих на витривалість, так і у нетренованих. Чим вища тренованість тим менші тенденції до зменшення концентрації глюкози в крові.

Серцево–судинна система і витривалість.Під час фізичних навантажень аеробного характеру відбуваються наступні зміни:

– зростає хвилинний об’єм кровоточу (ХОК = СОхЧСС);

– розвивається специфічний ефект тренування на витривалість (брадикардія в стані спокою).

Рекордна величина спортивної брадикардії складає 21 скорочення серця за хвилину.

Механізми спортивної брадикардії:

– посилення парасимпатичного гальмівного впливу на серце;

– послаблення симпатичних впливів, зменшення синтезу катехоламінів і зменшення чутливості рецепторів міокарду до цих медіаторів;

– збільшення систолічного об’єму завдяки дилатації камер серця та посилення скоротливої здатності міокарду;

– зростання резервних можливостей серця завдяки збільшенню кінцевого діастолічного об’єму крові в стані спокою й функціональної залишкової ємності крові в шлуночках.

Максимальні показники роботи серця.Найбільший ХОК спостерігається у лижників На рівні МСК він складає 38 л/хв.. МСК при цьому складає 6,24 л/хв. Максимальна ЧСС (ЧСС _max) у висококваліфікованих спортсменів складає 185–195 на хвилину. Це дещо нижче чим у нетренованих людей за умов однакових нвантажень. Одна з причин – збільшення об’єму серця, а також конституційні особливості спортсменів.

Розміри, ефективність роботи й метаболізм спортивного серця.Загальний обєм серця у спортсменів тренованих на витривалість складає 1000–17000 см³ ( у нетренованих 800 см³). Ще більша різниця спостерігається з боку відносних показників обєму серця. У спортсменів цей показник складає 15 см³/кг маси тіла. У нетренованих –11 см³.

Метаболізм серця.Найбільш важливими особливостями метаболізму серця у витривалих спортсменів є:

– підвищення капіляризації, збільшення кількості мітохондрій та активності їх ферментів;

– більш високий парціальний тиск кисню у венозній крові, що вказує на сприятливі умови для постачання киснем міокардіоцитів;

– треноване серце має більші можливості щодо екстракції і утилізації лактату з крові.

М’язовий аппарат і витривалість.Найбільш важливими чинниками мязової витривалості є:

– % вміст повільних м’язових волокон (65–85%);

– обємна щільність мітохондрій;

– ступінь капіляризації м’язової тканини.

Біохімічна адаптація м’язів до аеробних навантажень:

–збільшення вмісту й активності специфічних ферментів аеробного метаболізму;

– збільшення вмісту міоглобіну; (1,5–2 рази);

– зростання вмісту глікогену в скелетних м’язах;

– зростання здатності м’язів окислювати вуглеводи і особливо жирні кислоти.