Втома (механізми і локалізація).

Локалізація втоми:

– регуляторні системи – ЦНС, вегетативна нервова система, гуморальна система;

– системи вегетативного забезпечення м’язової діяльності;

– периферійний нервово – м’язовий апарат.

Механізми втоми:

– запобіжне гальмування в рухових нервових центрах;

– зміни в діяльності вегетативної нервової системи і залозах внутрішньої секреції;

– зменшення можливостей кисневотранспортної системи;

– зміни в синапсах і м’язових волокнах.

Відновлення . Фази відновлення (метаболічних субстратів):

– фаза швидкого відновлення (алактатна фаза кисневого боргу, відновлення запасів АТФ);

– фаза сповільненого відновлення (лактатна фаза кисневого боргу, відновлення глікогену в головних скелетних м’язах до перед робочого стану);

– фаза суперкомпенсації (збільшення кількості глікогену у головних скелетних м’язах понад вихідний рівень);

– фаза пізнього відновлення (зменшення глікогену в головних скелетних м’язах до перед робочого рівня).

Загальні закономірності відновлення:

– Швидкість і тривалість відновлення залежить від величини фізичного навантаження;

– Відновлення різних функцій відбувається гетерохронно;

– Фізична працездатність по завершенню відновлення перевищує вихідний рівень.

Відновлення глікогену в м’язах(при тривалих аеробних фізичних навантаження може тривати 2 – 3 дні ) залежить від:

– величини витрат глікогену;

– характеру харчового раціону в період відновлення (при 70 % вмісту вуглеводів щодо добової калорійності харчового раціону вже через 10 годин в мязах відновлюється більше половини глікогену, а до кінця доби відбувається його повне відновлення);

– у фазі суперкомпенсації кількість глікогену у головних скелетних м’язах може перевищувати доробочий рівень в 1,5 – 3 рази.

Механізми видалення молочної кислоти:

– окислення до вуглекислого газу і води;

– перетворення в глікоген в мязах і печінці (глюконеогенез);

– перетворення в білки;

– виділеня з сечею і потом.

Умовно–рефлекторні механізми, як фізіологічна основа формування рухових навиків

Визначення понять.

Руховий навик –це комплексна рухова дія, яка складається з декількох елементів зв’язаних в єдиному цілісному акті.

Фонд рухових навиків людини складається з вроджених рухів (смоктання, ковтання, згинання і розгинання кінцівок, кліпання ) і рухових актів сформованих в процесі навчання протягоміндивідуального життя.

Формування рухових навиків в значній мірі залежить від пластичних властивостей нервової системи та віку людини. Є вікові періоди (сенситивні), які найбільш придатні для формування тих чи інших рухових навиків та розвитку фізичних якостей.

Фізіологічним механізмом тренуємості є тимчасові нервові зв’язки, які виникають умовно рефлекторним шляхом.

Рухові навики характеризуються поєднанням сенсорних і ефекторних тимчасових зв’язків.

Через першу і другу сигнальну системи встановлюються зв’язки між подразником і наступною діяльністю ( сенсорні компоненти тимчасового зв’язку ). Поряд з цим виробляються відповідні рухові реакції з відповідним протіканням як рухових, так і вегетативних функцій.

Моторні й вегетативні компоненти рухового навику формуються гетерохронно. В навиках з відносно простими рухами ( біг, ходьба на лижах ) раніше формуються рухові компоненти, а внавиках зі складними рухами ( гімнастика, спортивні ігри ) – вегетативні компоненти.

Формування рухових навиків відбувається завжди на базі раніше вироблених організмом координацій. Наприклад навик стояння формується на основі навику сидіння, а навик ходьби на основі навику стояння тощо.

Динамічний стереотип –це зв’язок різних фаз руху в своєрідний ланцюг реакцій. Дане поняття відноситься тільки до послідовності здійснення фаз руху. Так, при ходьбі послідовність фаз залишається незмінною, а часові характеристики між ними, які обумовлені частотою і довжиною кроків зазнають змін.

В ациклічних рухових діях (бокс, хокей, гімнастика, фехтування) динамічний стереотип не утворюється.

Значна кількість моторних актів завдяки високій пластичності ЦНС здійснюється шляхом екстраполяції ( переносу).

Екстраполяція –це здатність нервової системи на підставі існуючого рухового досвіду адекватно вирішувати ново виникаючі рухові завдання.

Форми екстраполяції:1) програмування характері і форми рухів при реалізації тактичних дій; 2) пристосування до конкретних умов при ходьбі та бігу; 3) виконання різноманітних ударів у футболі, кидків в баскетболі.

Явище екстраполяції має виключне значення для підбору підготовчих вправ. При цьому навики якими володіє представник одного виду спорту не можуть бути використані шляхом екстраполяції в іншому виді спорту. Розвиток навиків екстраполяції у спортсмена дозволяє йому краще вести боротьбу зі збиваючими факторами, створювати нову зовнішню або внутрішню структуру діяльності мязів, адекватну вирішуваному руховому завданню.

Стадії формування рухового навику. І стадія (початкова) супроводжується ірадіацією процесів збудження з генералізацією відповідних реакцій і залученням в роботу „зайвих м’язів”. На цій стадії розпочинається обєднання окремих частин рухової дії в цілісний акт. ІІ стадія формування рухового навику характеризується концентрацією нервового збудження у відповідних нервових центрах і ліквідацією зайвого м’язового напруження. ІІІ стадія (стабілізації)дозволяє автоматизувати виконаня рухових дій й забезпечити високий рівень координації.

В ряді випадків деякі стадії можуть бути відсутні. Так, у висококваліфікованих спортсменів завдяки великому арсеналу рухових навиків і здатності до екстраполяції навчанням руховим навикам може здійснюватися без І і навіть ІІ фази.

Стійкість навику і тривалість його збереження.Чим простіші рухи, тим вони стабільніші. На ранніх стадіях формування навику рухи менш стабільні ніж на пізніх етапах. Зменшення стійкості рухового навику відбувається під час втоми, значних перерв між окремими заняттями. Нескладні компоненти навику ( не дивлячись на великі перерви) можут зберігатися впродовж всього життя ( плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, їзда на ковзанах).

Роль зворотних зв’язків.Завдяки зворотним зв’язкам зразу після початку рухової ЦНС починає отримувати від скелетних мязів і систем забезпечення, а також із зовнішнього середовища інформацію про виконану рухову дію. Сигнали зворотніх зв’язків є важливим фактором кореляції рухів.

Виділяють внутрішні зворотні зв’язки, які сигналізують про характер робот мязів, серця й інших систем організму і зовнішні, які несуть інформацію про діяльність із зовнішнього середовища ( точність кидків, ударів, зміна положення тіла).

Внутрішні зв’язки здійснюються через сомато-сенсорну і вестибулярну сенсорні системи.

Зовнішні – через зорову, слухову і тактильні сенсорні системи.

В ЦНС відбувається інтеграція аферентних факторів. Виділяють 4 основних фактори: мотивацію, пам’ять, обстановочну інформацію, пускову інформацію.Всі ці фактори мають вагоме значення в програмуванні рухових дій.

Рухова пам’ять.Нервові процеси, які пов’язані з пам’яттю включають декілька компонентів кожний з яких має самостійне значення: сприйняття інформації, переробка і синтез, збереження, елімінація, програмування рухових дій.

Ефективність запам’ятовування і точність відтворення часових і просторових параметрів рухів пов’язані з наступними факторами: ступенем навченості, складністю рухового акту, числом повторення рухів на занятті, тривалістю перерв між тренуваннями, емоційним станом.