Простогландини – похідні жирних кислот (арахідонової), які посилюють дію гормонів.

Встановлено, що фізичні навантаження викликають збільшення концентрації катехоламінів, які забезпечують зростання концентрації глюкози (енергетичного субстрату) в крові. При цьому величина концентрації залежить від інтенсивності фізичного навантаження. З ростом тренованості концентрація катехоламінів зменшується.

Гормон росту (соматотропін) значно більше продукується під впливом фізичних навантажень у нетренованих людей. Цей гормон приймає участь в регуляції синтезу білків.

Кортизол (АКТГ). Продукція цього гормону залежить від інтенсивності фізичних навантажень. Після субмаксимальних фізичних навантажень продукція корті золу є незначною. Кортизол забезпечує посилення в печінці процесів глюконеогенезу.

Тестостерон.При фізичних навантаженнях концентрація зростає. Залежність від величини навантаження не встановлена. Даний гормон активізує синтез білків у всіх клітинах.

Інсулін. Під час фізичних навантажень концентрація зменшується. Із зростанням рівня тренованості зменшення концентрації є незначним.

Глюкагон. Під впливом фізичних навантажень концентрація зростає, що забезпечує збільшення концентрації глюкози в крові завдяки посиленню глікогенолізу й глюконеогенезу.

Ренін–ангіотензин–альдостерон.Під час фізичних навантажень концентрація зростає. Від ступеня тренованості не залежить. Забезпечує затримку Na⁺ і води в організмі, що дозволяє збільшити обєм циркулюючої плазми крові.

Кальціотонін. Вплив фізичних навантажень на зміну концентрації невідомий. Необхідний для забезпечення нормального розвитку кісток.

Ерітропоетин. Вплив фізичних навантажень на інтенсивність продукції невідомий. Стимулює ерітропоез.

Простогландини. (похідні жирних кислот – арахідонової, ліноленової ). При фізичних навантаженнях можливе збільшення, особливо при тривалих ізометричних скороченнях. Забезпечують локальне розширення судин.

На збільшення глюкози в крові,як основного енергетичного субстрату впливає чотири гормони: глюкагон, адреналін, норадреналін, кортизол.Її концентрація в крові залежит від співвідношення між споживанням скелетними мязами і виділенням печінкою.

В стані спокою виділення глюкози з печінки забезпечує глюкагон, який розщеплює глікоген і утворює глюкозу з вільних амінокислот. Під час фізичних навантажень секреція глюкагону зростає. Посилення глікогенолізу забезпечується також катехоламінами.

Підвищення концентрації кортизолу підсилює катаболізм білків ( звільнення амінокислот для глюконеогенезу), який реалізується в печінці.

Поряд з цим, гормон росту підвищує метаболізм жирних кислот і зменшує клітинне споживання глюкози.

Утилізація глюкози м’язами тісно пов’язана з інсуліном, який забезпечує її транспортування через сарколему м’язових волокон. В даному випадку велике значення має чутливість сарколеми до інсуліну. Фізичні навантаження можуть посилювати процес зв’язування інсуліну рецепторами МВ, що зменшує потреби в інсуліні.

Реакція метаболізму жирів під час ФН.При зменшенні запасів вуглеводів ендокринна система може стимулювати окислення жирів (ліполіз). Процес ліполізу інтенсифікується також в результаті підвищення концентрації катехоламінів.

Вільні жирні кислоти зберігаються у вигляді тригліцеридів в жирових клітинах і в саркоплазмі м’язових волокон. Їх розщеплення до ВЖК відбувається за допомогою ферменту ліпази, яка активується чотирма гормонами: кортизолом, соматотропіном, адреналіном, норадреналіном. При тривалих фізичних навантаженнях рівень кортизолу в плазмі крові досягаю піку через 30–45 хвилин м’язової діяльності.

Отже, гормони відіграють важливу рроль як в регуляції утворення енергії, так і в забезпеченні контролю за рівновагою міх метаболізмом вуглеводів і жирів.

Баланс рідинпід час виконання фізичних нвантажень має важливе значення для терморегуляції і діяльності ССС.

Аеробне фізичне навантаження потужністю 75% від МСК призводить до зменшення об’єму плазми крові на 5–10%, що обумовлює зниження артеріального тиску і кровопостачання шкіри і мязів, що може негативно вплинути на спортивний результат. Порушення цієї рівноваги ліквідується завдяки гормональній регуляції балансу електролітів, особливо Na² . Головну роль в цьому процесі відіграють 2 гормони – альдостерон і антидіуретичний гормон, а основною мішенню є нирки.

Нирки реагують на зменшення артеріального тиску , або зменшенням кровоточу утворенням ферменту – реніну, який перетворює білок плазми ангіотензіноген в активну форму ангіотензіноген І , а потім в ІІ, який виконує дві функції ( конструкція артеріол, сприяє синтезу альдостерону, який забезпечує реабсорбцію Na⁺ і води.

Антидіуретичний гормон. Під час ФН у відповідь на збільшення концентрації розчинених у крові речовин збільшується синтез даного гормону задньою долею гіпофізу, що забезпечує відновлення водного балансу крові, шляхом зменшення сечоутворення в нирках.

При фізичних навантаженнях осмотичний тиск та об’єм циркулюючої плазми підтримується також за рахунок води, яка повертається в кров з працюючих м’язів, а також утворюється в результаті метаболічних процесів.

Динаміка фізіологічного стану організму при спортивній діяльності

Визначення понять. Кисневий борг – це різниця у величині споживання кисню до і після фізичного навантаження.

Передстартовий стан – цілий ряд змін в різних функціях організму ще до початку виконання м’язової роботи.

Впрацьовування – це перша фаза функціональних змін, які відбуваються під час м’язової роботи.

Втома – це сукупність змін в різних органах і системах в період виконання фізичних навантажень і приводить до неможливості її продовження.

Відновлення – це зворотні зміни в діяльності тих систем, які забезпечували виконання відповідних фізичних чи спортивних вправ.

Різновиди передстартових станів:

– стан «бойової» готовності ( позитивно впливає на результати змагальної діяльності) –

прояв помірного емоційного збудження;

– передстартова апатія (негативно впливає на спортивний результат) – проявляється

пригніченням і депресією ;

– передстартова лихоманка ( вплив на спортивний результат 50/50) – проявляється

різко вираженим збудженням.

Розминка та її вплив на організм спортсмена:

– підвищує збудливість сенсорних і моторних центрів кори великих півкуль і

вегетативних нервових центрів, підсилює діяльність залоз внутрішньої секреції;

– підсилює діяльність всіх ланок кисневотранспортної системи (дихання і кровообігу) –

зростає легенева вентиляція, швидкість дифузії газів, зростає артеріальний тиск, ЧСС,

число функціонуючих гемокапілярів в скелетних м’зах, міокарді і легенях;

– підсилює кровообіг в шкірі і зменшує поріг початку потовиділення, попереджує

надмірне підвищення температури ядра тіла;

– зменшує в’язкість скелетних мязів, підвищує швидкість їх скорочення і релаксації;

– забезпечує зростання швидкості проведення нервових імпульсів, зменшує в’язкість

крові, збільшує інтенсивність метаболічних процесів;

– підвищує температуру тіла, крові і викликає зсув кривої дисоціації гемоглобіну вправо,

що сприяє посиленню утилізації кисню м’язами;

– сприяє покращенню регуляторних функцій і погодженості діяльності дихання,

кровообігу і рухового апарату.

Загальна розминка складається з найрізноманітніших гімнастичних вправ для всіх груп мязів.

Основні ефекти: підвищення температури тіла; посилення збудливості ЦНС; посилення

функцій киснево – транспортної системи, обміну речовин в м’язах і органах, які забезпечують

перебіг адаптаційних процесів.

Спеціальна розминка (складається з вправ максимально наближених до змагальних,

які забезпечують ннеобхідний налаштунок ЦНС).

Основні ефекти спеціальної розминки:

– активізація всіх механізмів рухової пам’яті (сприйняття, аналіз, синтез, збереження ,

елімінація інформації);

– формування алгоритму рухової дії.

Тривалість та інтенсивність розминки визначається:

– характером змагальних вправ;

– зовнішніми умовами (температура, вологість повітря);

– індивідуальними особливостями та емоційним станом спортсмена;

– оптимальна перерва між закінченням розминки і початком змагальної діяльності повинна складати не > 15 хвилин.

Значення розминки (найбільше в швидкісно– силових і складно – координаційних спортивних вправах і значно менше у вправах, які вимагають прояву витривалості).

Фаза впрацьовування (основні фізіологічні ефекти):

–відбувається налаштунок нервових і гуморальних механізмів управління рухами;

–формується стереотип рухів (по формі, амплітуді, швидкості, силі і ритмі) тобто покращується координація рухів;

–забезпечується досягнення необхідного рівня вегетативних функцій, які обслуговують дану м’язову роботу.

Фізіологічні особливості фази впрацьовування:

– інертність в розгортанні вегетативних функцій;

– гетерохроніям в підсиленні окремих функцій організму;

– спостерігається пряма залежність між інтенсивністю фізичного навантаження і швидкістю зміни фізіологічних функцій;

– швидкість впрацьовування тим вища , чим вища тренованість спортсмена.

Фізіологічні критерії «мертвої точки»:

– часте і поверхневе дихання;

– підвищене споживання кисню і збільшення видалення вуглекислого газу;

– висока ЧСС;

– підвищений вміст вуглекислого газу в крові;

– зменшення рН крові;

– значне потовиділення.

Причина виникнення «мертвої точки» – невідповідність між високим споживанням кисню і функціональними можливостями киснево транспортної системи.

«Друге дихання» (фізіологічні ознаки):

– зменшення легеневої вентиляції і ЧД;

– зменшення ЧСС;

– чим інтенсивніша робота тим швидше наступає стан «друге дихання».

Стійкий стан (фізіологічні особливості):

– поступова перебудова в діяльності ССС, дихальної, нервово – м’язового апарату, ендокринної системи;

– зменшується СО крові, але зростає ЧСС;

– перерозподіл кровообігу із збільшенням кровообігу в шкірі, що підсилює тепловіддачу;

– зростає температура тіла;

– зменшується дихальний коефіцієнт;

– зменшується скоротлива здатність м’язових волокон;

– росте активність симпатико – адреналової системи, що призводить до зростання концентрації катехоламінів в крові.