Композиція скелетних м’язів – це співвідношення м’язових волокон різних фенотипів (швидких і повільних).

Аксом’язові синапси – структурно функціональні утворення, які забезпечують передачу інформації за допомогою ацетилхоліну з нервової системи на м’язові волокна/

Скелетні м’язи, які скорочуються в ізометричному режимі можуть розвинути максимальне для них напруження при дотриманні трьох умов:

– активація всіх рухових одиниць даного м’язу;

– режим повного тетанусу його рухових одиниць;

– скорочення м’язу при його постійній довжині.

За цих умов ізометричне скорочення м’язу відповідає його максимальній статичній силі.

Максимальна статична сила м’язу залежить від кількості МВ і їх товщини ( фізіологічного поперечника скелетного м’язу).

Відношення величини м’язової сили до анатомічного поперечника називається відносною, а відношення до фізіологічного поперечника абсолютною м’язовою силою. Вона коливається в межах 0,5 –1 н/см².

Вимірювання м’язової сили у людини здійснюється при її довільних зусиллях, бажанні максимально скоротити відповідні м’язи. Тому коли говорять про м’язову силу у людини, мова йде про довільну силу, яка еквівалентна абсолютній м’язовій силі.

Абсолютна м’язова сила залежить від 2 груп факторів: 1) м’язових (перефирійних ); 2) координаційних ( центрально–нервових).

До м’язових відносяться:

– механічні умови дії м’язової тяги – плече важеля дії м’язової сили і кут прикладання цієї сили до самих важелів;

– довжина м’язу, яка визначає ступінь його напруження;

– фізіологічний поперечник;

– композиція скелетного мязу.

До координаційних факторів відносяться:

– механізми внутрішньо м’язової координації;

– механізми між м’язової координації.

В звичайних умовах максимальна довільна сила мязів менша ніж їх максимальна сила. Різниця між цими параметрами сили називається силовим дефіцитом. Силовий дефіцит м’язової групи тим менший, чим досконаліше центральне управління м’язовим апаратом.

Величина силового дефіциту залежить від 3 факторів:

– психологічного та емоційного стану людини;

– необхідної кількості одночасно активуємих м’язових груп;

– ступеня досконалості управління даними мязами.

Робоча гіпертрофія скелетних м'язів.Збільшення фізіологічного поперечника скелетного м’язу в результаті м’язового тренування називається робочою гіпертрофією.

Виділяють два крайніх типи гіпертрофії: 1) саркоплазматичну; 2) міофібрилярну.

Сьогодні відомі наступні механізми гіпертрофії скелетних м’язів:

– збільшення кількості саркоплазм й саркоплазматичних включень;

– збільшення кількості (гіперплазія) й товщини міофібрил;

– збільшення товщини й кількості ( гіперплазія, вторинний міогістогенез ) м’язових волокон;

– механізми диcконтинуітету ( перехід волокнистої компоненти в клітинну і навпаки).

В основі наростання м’язової маси лежить інтенсифікація синтезу і зменшення катаболізму біогенних скорочувальних білків (актину, міозину) б. Важливу роль в регуляції об’єму м’язової маси відіграють андрогени ( чоловічі статеві гормони).

Сенситивними періодами щодо збільшення м’язової маси є 6–7 і 11–16 років.

Фізіологічні основи потужності ( швидкісно–силових якостей).Силовий компонент потужності. М’язова сила, яка проявляється в умовах динамічного режиму роботи мязів розглядається як динамічна сила (F). Вона визначається по прискоренню, яке надається масі (m). Отже динамічна сила мязу визначається за формулою F = m х а.Між показниками статичної й динамічної сили мязів спостерігається помірна кореляція ( r = 0,6–0,8 ).Найбільший приріст м’язової сили спостерігається при швидкості скорочення яка є характерною для того чи іншого виду спорту.

Механізми вибухової сили:

– частота імпульсації мотонейронів активних мязів;

– синхронізація імпульсів різних нейронів;

– композиція скелетних мязів ( перевага швидких волокон);

– ефективність синоптичної передачі.

Швидкісний компонент потужності.Швидкість спринтерського бігу залежить від двох факторів : 1) величини прискорення; 2) максимальної швидкості. Важливим механізмом підвищення швидкісного компоненту є збільшення швидкості скорочення скелетних мязів, а також покращення координації їх роботи .

Швидкість скорочення мязів залежить від співвідношення швидких і повільних м’язових волокон.

Спринт – 100 м (10,5 с) – 76% швидких м’язових волокон.

Стрибки в довжину з розбігу – 8,41 м – 53,3% швидких м’язових волокон.

Метання диску – 60,9 м – 62,3% швидких м’язових волокон.

Біг на 800 м – 1,51 – 48,1% швидких м’язових волокон.

Нетреновані – 47,4% швидких м’язових волокон.