Характеристика і судово-медична діагностика отруєнь функціональними (церебро-спінальними) отрутами: спиртами, наркотиками.

Отрути функціональні (церебро-спінальні) є великою групою різних за хімічним складом отрут, які порушують хімізм клітин і тим самим призводять до розла­ду або припинення функції. Вони безпосередньо діють на 'центральну нервову систему. Морфологічні зміни при отруєннях цими отрутами не­значні, а іноді їх зовсім немає. Тому діагностика отруєння має грунтуватися на клінічній картині і результатах токси­кологічного та інших лабораторних досліджень внутрішніх органів, крові, сечі та інших тканин.

Нервово-функціональних отрут надзвичайно багато, до того ж вони досить різнорідні. Залежно від особливостей дії на організм ці отрути умовно можна поділити на чотири підгрупи: 1) пригнічуючі; 2) паралітичні; 3) збуджувальні і що викликають судоми; 4) з переважною дією на периферичну нервову си­стему.

Розглянемо особливості отруєнь лише тими отрутами, які найчастіше спостерігаються в судово-медичній прак­тиці.

До підгрупи пригнічуючих нервово-функціональних отрут належать:

а) наркотичні речовини ациклічного ряду — етиловий алкоголь (етиловий спирт), ефір, хлороформ, технічні рідини (метанол, етиленгліколь, дихлоретан, тетрае-тилсвинець); б) нелеткі наркотики, які використовуються як нарко­тичні і снодійні лікарські засоби; в) алкалоїди, які пригнічують центральну нервову сис­тему (морфін, героїн тощо).

Опій і морфін. Опій — це бура маса, яку отримують з недозрілих зрілих голівок малоазіатського маку. В опії міститься близько 20 алкалоїдів, у яких найбільше морфіну (10-20%). Інші алкалоїди (папаверин, наркотин, кодеїн тощо) містяться в значно меншій кількості. Смертельна доза опію — 2-5 г, настою опію — 2-30 г. Отруєння сухим опієм має місце надзвичайно рідко. У судово-медичній практиці трапляються випадки отруєння морфіном, в основному його хлористоводневою сіллю, яку широко застосовують у медицині як знеболювальний засіб. Морфін — білий кристалічний порошок, дуже гіркий на смак, важко розчиняється у воді. Картина отруєння опієм і морфіном подібна. Смертельна доза морфіну — 0,1 -0,2 г. Опій вводять через шлунок, морфін — через шлунок і шляхом ін'єкції (підшкірне або внутрішньовенне). Особи, що страждають на наркоманію, можуть прийма­ти дуже великі дози морфіну до 2-4 г. При систематичному тривалому прийманні морфіну порушується соматичне здоров'я і психіка, внаслідок чого людина з часом цілком деградує. При отруєнні спочатку спостерігається ейфорія, яка швидко переходить в пригнічений стан, починається блю­вання, потім настає сон, який може закінчитися смертю, що має асфіксичний характер.

Кокаїн отримують із листя південноамериканської рос­лини Eruthroxulon coca, у медицині застосовують кокаїну гідрохлорид для місцевого знеболювання, найчастіше при очних хворобах та в отоларингології. Кокаїну гідрохлорид — це білий порошок, добре роз­чинний у воді. Смертельна доза його при введенні в шлу­нок 1-1,5 г, підшкірне — 0,2-0,3 г. Проте в шлунок він потрапляє рідко. Найчастіше його вводять підшкірне або в ніс, насипаючи на ватку. Звичайно це роблять особи, які страждають на кокаїнову наркоманію, які поступово збільшують дозу. Отруєння кокаїном — нещасний випадок або (рідше) самогубство. Під час розтину трупа виявляються лише загальноасфіксичні ознаки смерті. Кокаїн в організмі швидко руйнуєть­ся, проте можуть бути виявлені продукти його розпаду (екгоніну).

Снодійні засоби близькі до наркотиків. Багато з них є похідними барбітурової кислоти. Найпоширеніші серед них — веронал, нембутал, барбаміл та ін., а також похідні піридину (тетридин) і піпіридину (ноксирон). Снодійний ефект мають транквілізатори —еленіум, седуксен, тріок-сазин та ін. Отруєння снодійними засобами — найчастіше самогуб­ство, рідше — нещасний випадок. Смертельні дози коли­ваються в межах від 1 до 15 г і більше. Важливу роль відіграє індивідуальна чутливість до певного снодійного засобу і стан організму в момент його приймання. При лікуванні або систематичному безконтрольному прийманні снодійних засобів розвивається звикання до них, внаслі­док чого смертельні дози значно збільшуються. Вважають, що смертельна доза снодійних засобів ста­новить 0,1 г/кг маси тіла. Механізм дії барбітуратів полягає в глибокому пригніченні центральної нервової системи і супроводжується коматозним станом, пригніченням ди­хального і судинно-рухового центру, розвитком гіпоксії. При дослідженні трупа виявляють загальноасфіксичні оз­наки смерті. Діагностика отруєння грунтується на ре­зультатах токсикологічного дослідження вмісту шлун­ка, сечі, крові та внутрішніх органів. Тільки кількісне виявлення барбітуратів у біологічних середовищах орга­нізму дозволяє встановити ступінь інтоксикації і діагно­стувати смерть від отруєння ними. Ці отрути зберігають­ся тривалий час. Так, наприклад, у трупному матеріалі, консервованому формаліном, снодійні засоби можуть бути виявлені через кілька років.

70. Характеристика і судово-медична діагностика отруєнь загально функціональними отрутами: СО₂, ціанисті сполуки тощо.

Сірководень— це газ із специфічним гнильним запа­хом. Питома вага сірководню важча, ніж повітря, внаслі­док чого він накопичується у вигрібних і дубильних ямах, у каналізаційних колодязях тощо. Сірководень є одним із продуктів розпаду білків. Він досить отруйний і спричиняє параліч центральної нервової системи. Вдихнувши його, людина відразу втрачає свідомість, падає і швидко поми­рає. Це явище має місце навіть тоді, коли в повітрі містить­ся до 0,2% сірководню. Якщо вміст його у вдихуваному повітрі дещо менший, то спостерігається головний біль, блювання, загальна слабкість, сонливість, після чого неза­баром настає смерть. При розтині трупа отруєного будь-яких змін не виявляють. З'ясувати причину смерті дозво­ляє дослідження повітря на наявність у ньому сірководню. Отруєння сірководнем — нещасний випадок.

Ціаністі сполуки. В судово-медичній практиці спосте­рігаються випадки отруєння синильною кислотою і ціани­стим калієм.

Синильна кислота належить до найсильніших от­рут. Одна її крапля (0,05 г) є вже смертельною дозою. Випадків отруєння чистою синильною кислотою, яка є лише в лабораторіях, як правило, не спостерігається. Час­тіше трапляються нещасні випадки отруєння серед дітей від вживання ядерець абрикосів або гіркого мигдалю, що містять незначну кількість синильної кислоти. Глікозид амигдалін, який є в ядерцях абрикосів, гіркого мигдалю, слив, вишень тощо, під дією шлункового соку розпадаєть­ся з виділенням синильної кислоти. Для дітей кілька де­сятків ядерець абрикосів або гіркого мигдалю можуть ви­явитись смертельною дозою. Можливе випадкове отруєння синильною кислотою. Недостатнє провітрювання приміщень після дезінсекції і дострокове вселення людей також може призвести до смер­тельних наслідків.

Діагностика отруєння сполуками синильної кислоти грунтується на результатах токсикологічного дослід­ження внутрішніх органів, яке треба робити негайно, тому що ці сполуки дуже швидко розпадаються.

Ціанистий калій — це білуваті грудочки, що швидко розчиняються у воді. Він є нейтральною сполукою, від доступу повітря розкладається з утворенням зовсім нео­труйного поташу. Смертельна доза ціанистого калію ста­новить 0,15-0,2 г. Синильна кислота та її сполуки паралізують дихальний елемент тканин — цитохромоксидазу, внаслідок чого вони итрачають здатність засвоювати кисень, а тому розви­вається клітинна асфіксія без аноксемії. Ціаніди вважають за найсильнішу отруту щодо швид­кості настання смерті. Великі дози ціанідів призводять до смерті через кілька секунд: людинараптом із криком падає, обличчя синіє, виникають судоми і надзвичайно швидко настає смерть. Параліч центральної нервової системи роз­пивається відразу. При менших дозах отрути смерть настає через кілька хвилин. При цьому спостерігаються задишка, судоми, втрата свідомості, відчуття страху, стиснення гру­дей, що закінчується паралічем дихання. При дослідженні трупа виявляють світло-червоне за­барвлення трупних плям, запах гіркого мигдалю від внутрішніх органів; кров і всі внутрішні органи мають світло-червоний колір, слизова оболонка шлунка внаслі­док гідролізу, як правило, набрякла, вишнево-червоного кольору, що пояснюється переходом гемоглобіну в ціани­стий гематин, на слизових і серозних оболонках — крап­кові крововиливи. Слід враховувати, що ціанисті сполуки під час гниття легко розпадаються і в загнилому трупі при токсикологіч­ному дослідженні можуть не виявлятися. Тому в разі вира­женого трупного гниття негативний результат судово-токсикологічного дослідження не виключає можливості отруєння ціанистими сполуками.