Характеристика і судово-медична діагностика отруєнь деструктивними отрутами.

Деструктивні отрути — це велика група речовин, які після всмоктування і контакту з клітинами порушу­ють їх структуру, що призводить до дистрофічних і некротичних змін тканин печінки, нирок, серця, цент­ральної нервової системи та інших органів і систем. Зміни при отруєнні деякими деструктивними отрутами іноді досить типові для них, проте подібні прояви можуть нагадувати будь-яку хворобу. Тому в разі підозри на отрує­ння деструктивними отрутами потрібно проводити судо­во-токсикологічне дослідження. До деструктивних отрут належать солі і оксиди важких металів: миш'яку, ртуті, міді, свинцю та ін.

Миш'як. Отруйні властивості миш'яку відомі дуже давно. Відсутність смаку, запаху і сильні отруйні власти­вості зумовили застосування його із злочинною метою. Миш'як — метал, нерозчинний у воді, а тому й неотруй­ний, проте, окиснюючись, утворює отруйні оксиди. Якщо говорять про отруєння миш'яком, розуміють білий ми­ш'як, тобто ангідрид миш'яковистої кислоти (Asfi^), хоч є інший, менш отруйний — ангідрид миш'якової кислоти (As ft) Вони широко застосовуються для протруєння зер­на, а тому є більш-менш доступними.

Білий миш'як — це білий порошок без особливого запаху і смаку, іноді може мати вигляд білих грудочок із жовтуватим відтінком. Він може бути легко і непомітно введений в організм разом з їжею, а тому й досі іноді спостерігаються випадки вбивства шляхом отруєння ми­ш'яком. Трапляються нещасні випадки внаслідок спо­живання зерна, протруєного сполуками миш'яку, а та­кож випадки самогубства.

Залежно від перебігу розрізняють дві форми гострого отруєння миш'яком: 1) шлунково-кишкову; 2) паралітичну (нервову). Шлунково-кишкова форма отруєння нагадує холеру: через 1-2 год після приймання миш'яку потерпілий почи­нає відчувати печію в роті з металевим присмаком, нудоту, потім спрагу, гострий біль у животі, потім неспинне блю­вання. Паралітична (нервова) форма пов'язана з прийманням великих доз миш'яку і перебігає без шлунково-кишкових проявів. При цій формі спостерігається різкий головний біль і тягнучий біль в інших частинах тіла, сонливість, запаморочення, непритомність, іноді судоми, коматозний стан. Смерть може настати швидко, навіть у перші години після отруєння.

Сполуки ртуті. Металева ртуть неотруйна, оскільки вона нерозчинна, або майже нерозчинна. Отруйними є пари ртуті та деякі органічні (гранозан) і неорганічні (суле­ма) сполуки. Подрібнена ртуть у мазях після втирання легко всмоктується і, якщо доза її відповідна, це спричиняє отруєння, так само як і вдихання парів ртуті.

Сулема — білий дрібнокристалічний порошок, який добре розчиняється у воді, краще в присутності натрію хлориду. Випускається у вигляді таблеток по 0,5 або 1 г, забарвлених у блідорожевий колір. У медичній практиці застосовується як антисептичний, дезинфікуючий засіб. Сулема — сильна протоплазматична отрута, сполучаю­чись із білками тканин, вона утворює ртутні альбумінати. Смертельна доза — 0,1 -0,3 г. Судово-медична діагностика отруєння сулемою грунтується на результатах токсикологічного дослідження ниу ірішніх органів.

Солі свинцю. Отруєння солями свинцю спостеріга­ються дуже рідко. Гостре отруєння найчастіше зумовлене свинцю карбонатом (свинцеві білила) або свинцю ацета­том (свинцевий оцет). Картина отруєння не має будь-яких характерних ознак. При цьому спостерігаються прояви токсичного гастроентериту з усіма відповідними клінічни­ми і морфологічними ознаками. При розтині трупа на різко гіперемійованій слизовій оболонці шлунка спостерігають­ся білуваті часточки солей свинцю, тоді як вміст кишок і внутрішня їх поверхня темно-бурого, майже чорного кольо­ру внаслідок утворення сульфату свинцю (сполуки солей свинцю з сірководнем).

Солі міді. Із неорганічних сполук міді найбільше судо­во-медичне значення мають мідний купорос (міді суль­фат) і бордоська рідина. Смертельна доза становить 2-3 г, проте спостерігаються випадки, коли смерть настає після приймання 0,5-0,6 г міді сульфату. Картина отруєння ха­рактеризується неприємним, в'язким смаком у роті, знач­ною слинотечею, блюванням, болем у животі, кров'янис­тим проносом, слабкістю, запамороченням, коматозним станом і смертю. Блювотні маси забарвлені в зелений колір, кал — у чорний. При розтині трупа — гіперемія, набухання слизової оболонки шлунка, кишок, дистрофія паренхіматозних органів. Діагностика отруєння солями міді потребує токсикологічного дослідження внутрішніх органів.

Фосфор. Отруєння неорганічним металоїдом фосфо­ром тепер спостерігається надзвичайно рідко. Смертельна доза— 0,05-0,1 г. Надходження фосфору в шлунок спри­чиняє блювання; блювотні маси світяться в темряві. По­вітря, яке видихає потерпілий, має запах часнику. При судово-медичному розтині виявляють різко виражене жи­рове переродження паренхіматозних органів, особливо печінки, і численні крапкові крововиливи в різних органах і тканинах.

68. Характеристика і судово-медична діагностика отруєнь кров'яними отрутами.

Серед великої кількості кров'яних отрут найбільше су­дово-медичне значення мають такі, що зв'язують гемог­лобін. Це оксид вуглецю, або чадний газ., метгемоглобін, отворні — бертолетова сіль, нітробензол, анілін та його похідні.

Оксид вуглецю (чадний газ). Утворюється при непов­ному згорянні органічних речовин. Це газ без кольору і wiaxy, дещо легший за повітря. Він міститься в складі сштильного, порохового, мінного, вихлопних газів, нако­пичується в шахтах тощо, а тому отруєння цим газом і постерігається часто. Гемоглобін має різко виражену спо­рідненість з оксидом вуглецю (у 100-300 разів більшу, ніж і киснем). Потрапляючи в кров, оксид вуглецю дуже швид-м» чаміщує в крові кисень, утворюючи карбоксигемог-нобін. Під час дослідження трупа виявляється рожеве забар­влення трупних плям і внутрішніх органів, рідка, рожева крон, такого самого кольору усі слизові оболонки, дрібні кошикові крововиливи під легеневою плеврою, епікардом і на інших органах. Якщо смерть настала через деякий час після отруєння, то при дослідженні трупа можуть бути виявлені дрібні крововиливи і вогнища розм'якшення у головному мозку.

Отрути, що руйнують еритроцити та утворюють метгемоглобін. Отрути цієї підгрупи характеризуються тим, що їх дія призводить до руйнування еритроцитів і утворення сполуки, в якій залізо перебуває не в дво, а в тривалентному стані і кисень з'єднаний з залізом, входить до складу гідроксильної групи.

Внаслідок цього гемоглобін втрачає здатність приєдну-пати кисень, а тому настає кисневе голодування. Метге­моглобін має бурштиновий колір, який передає крові і органам. Трупні плями набувають темно-сірого кольору. Метгемоглобін у великих концентраціях різко знижує ос­мотичну резистентність еритроцитів, що призводить до тачного гемолізу.

Бертолетова сіль — це солонуватий на смак білий кристалічний порошок. Вона широко застосовується в піро­техніці. Смертельна доза — 10-20 г. Клінічна картина (отруєння характеризується тим, що після приймання отру­ти починається блювання, часто пронос. У сечі з'являється білок, поступово вона темнішає внаслідок вмісту метге­моглобіну, може виникнути анурія. Смерть, як правило супроводжується ознаками колапсу. На розтині трупа відзначають димчасто-синюшний або ііспідний колір трупних плям. Нирки збільшені, на розрізі мозковий шар із буруватими смужками. Пщ мікроскопом ниркові канальці заповнені еритроцитами і продуктами їхнього розпаду бурого кольору. Діагностика отруєння бертолетовою сіллю грунтується иарезультатах токсикологічного дослідження внутрішніх органів, причому не пізніше як через 3-5 днів після смерті.

Нітробензол — масляниста рідина, яка широко засто­совується в парфумерії, має приємний запах гіркого мигда­лю. Смертельна доза—1-2 г. Внаслідок того, щонітробен-»ол погано розчиняється, прояви отруєння виникають лише через кілька годин. Починається блювання з характерним тпахом гіркого мигдалю, запаморочення, розладнується чода, мова невиразна. Отруєний схожий на людину, яке перебуває в стані сильного алкогольного сп'яніння. Потім спостерігається кома і настає смерть. При розтині трупа відзначають аспідно-сіруватий колір трупних плям, різкий запах гіркого мигдалю від внутрішніх органів, розпад еритроцитів у канальцях нирок, дрібні екхімози в серці і легенях.