Причини смерті від механічної травми, яка зумовлена дією тупих та гострих предметів.

Смерть при механічних пошкодженнях може наставати від різних причин.

При встановленні причини смерті у випадках механіч­ної травми судово-медичний експерт повинен визначити пошкодження, яке спричинило або зумовило смерть.

Причини смерті при механічних пошкодженнях по­діляють на дві групи: первинні і вторинні (ускладнен­ня). До первинних причин відносять такі:

1. Грубе анатомічне руйнування тіла (розчавлення голови, відокремлення частин тіла).

2. Крововтрата — найчастіша безпосередня причина смерті у випадках травми внаслідок масивної зовнішньої або внутрішньої кровотечі. Розрізняють велику і гостру крововтрату. Велика крововтрата спостерігається при відносно по­вільному (навіть протягом кількох годин) витіканні близь­ко 50% крові, тобто 2,5-3 л. При розтині трупів осіб, що загинули внаслідок великої крововтрати, спостерігаються характерні ознаки: особлива блідість шкіри і видимих слизових оболонок, повільне утворення трупних плям і слабкийїх прояв, блідість, знекровлення внутрішніх органів (печінка, нирки, серце) з глинястим відтінком на розрізі, зменшена в розмірах недокрівна селезінка, різке м'язове заклякання, мала кіль­кість крові у великих судинах і порожнинах серця, крововиливи під ендокардом лівого шлу­ночка. Такі крововиливи можуть спостерігатися також у ви­падку смерті з інших причин, що супроводжується різким зниженням артеріального тиску, наприклад при шоку.

3. Шок. Як основна причина смерті шок є своєрідною реакцією організму на травму, що характеризується перез-будженням центральної нервової системи із подальшим розладом нервової регуляції. Шок може бути первинний і вторинний. Первинний шок зумовлює рефлекторну зупинку серця і смерть при травмі так званих шокогенних зон (ділянка горла, статевих органів, нігтевих фаланг пальців). Сек­ційних морфологічних ознак шоку немає. При судово-медичному дослідженні трупа спостерігається картина наглої (раптової) смерті. Діагноз шоку можливий при вик­люченні інших причин смерті у разі пошкодження шоко­генних зон і обов'язково за даними клінічної картини шоку. У разі вторинного травматичного шоку, що розви­вається поступово протягом 5-10 год. спостерігаються ти­пові морфологічні зміни: масивне грубе пошкодження, що спричинило смерть в перші години, ознаки значної крово­втрати, депонування крові в органах черевної порожнини (селезінка, печінка, нирки). При гістологічному і електрон-номікроскопічному дослідженні в органах і тканинах вияв­ляють судинні розлади, дистрофічні зміни і некротичні прояви.

4. Емболія (повітряна, жирова, значно рідше тромбоем-болія та емболія розміжченою тканиною печінки). Повітряна емболія виникає при відкритих пошкоджен­нях венозних стовбурів і спостерігається в разі травми шиї, кримінального викидня при великих термінах вагітності за допомогою мильних розчинів, газованої мінеральної води, а також при накладанні пневмотораксу, коли пухирці по­вітря потрапляють в судини легень. Невелика кількість повітря (до 10 см³) розчиняється в крові, можливе повільне всмоктування навіть великих кіль­костей повітря протягом тривалого часу. Проте швидке його надходження в кровоносні судини в кількості 15-20 см³ спричиняє тяжкий стан і смерть внаслідок фібри­ляції шлуночків серця. При підозрі насмерть від повітряної емболії в судово-медичній практиці застосовується проба Сунцова, яка грунтується на виявленні повітря в правій половині серця шляхом проколювання його під водою, що налита в порожнину перикарду. Наявність пухирців повітря в порожнинах серця може бути встановлена за допомогою рентгенологічного дослід­ження за умови відсутності гнильних змін у трупа. Пухирці повітря можуть бути виявлені в судинних сплетеннях за допомогою бінокулярної лупи після розкриття шлуночків мозку. Жирова емболія виникає, коли крапельки жиру з кіст­кового мозку при переломах трубчастих кісток або з трав­мованої жирової клітковини потрапляють у вени і заку­порюють капіляри легень. Крапельки жиру при неповному зарощені овального отвору можуть з правого передсердя потрапляти у велике коло кровообігу і спричиняти розлади функції головного мозку, печінки, нирок та ін.

5. Аспірація кров'ю. Відбувається при потраплянні крові в дихальні шляхи в разі різаних ран шиї, переломів основи черепа з пошкодженням решітчастої кістки. Діагностика смерті в цих випадках грунтується на виявленні крові в дихальних шляхах і характерному вигляді легень, які на поверхні і на розрізах мають строкатий малюнок чергування плям і ділянок рожевого або світло-рожевого забарвлення з темно-червоними плямами, а також на вияв­ленні крові в дрібних бронхах і альвеолах при гістологічно­му дослідженні.

6. Струс і забій серця з подальшою рефлекторною зупинкою його. Можливі при ударах у ділянку грудей з великою силою. Струс значного ступеня під час діастоли може спричиняти розрив серця, найчастіше його правого шлуночка, що швидко призводить до тампонади кров'ю осердя і стискання серця.

7. Забій головного мозку і його струс — показник тяжкої черепно-мозкової травми. Спостерігаються при пе­реломах кісток черепа. Вони також можуть виникати і при цілості їх. Забій тканин мозку відбувається відповідно в місці удару і на діаметрально протилежному полюсі (про-тиудар). Макроскопічне первинні вогнища контузії головного мозку характеризуються геморагічним розм'якшенням темно-червоного або червоного кольору з надривами моз­кової оболонки. Крім забою, при травмі голови тупими предметами можуть виникати інші пошкодження мозку: внутріш-ньомозкова гематома, внутрішньошлуночковий, субарах-ноідальний, субдуральний, перидуральний і стовбуровий крововиливи.