ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПОРТУ ІЛЛІЧІВСЬК

Іллічівський морський торговельний порт, один з найбільших портів України, розташований на берегах Сухого лиману в 12 милях до південно-заходу від Одеси. Засновано порт у 1958 році на базі вантажного району Одеського порту. Порт приймає судна з осіданням до 13 м і вантажопідйомністю понад 100 тис. тонн.

Одночасно з новим портом розвивалося і місто Іллічівськ, яке придбало статус міста в 1973 році. Сьогодні це сучасне місто з добре розвиненою інфраструктурою, промисловістю. Тут, зокрема, розташований один з найбільших в Україні судоремонтних заводів – Іллічівській СРЗ.

Іллічівській порт є складовою частиною 9-го транспортного міжнародного коридору Європейського Союзу, а також коридору «Балтика - Чорне море».

Залізнична паромна переправа пов'язує порт з Болгарією і Грузією.

Іллічівській порт – це сучасний міжнародний високо-механізований торговельний порт на Чорному морі. Порт може переробляти до 20 млн. тонн вантажів в рік, у тому числі: металовантажів до 10 млн. тонн; хлористого калія навалом до 1,2 млн. тонн; зерна насипом до 3,0 млн. тонн; вантажів в контейнерах до 1,5 млн.тонн.

Порт має свої в розпорядженні спеціалізовані комплекси:

- залізничний поромний комплекс;

- термінал по перевантаженню наливних вантажів, включаючи рідкі

добрива, рідку каустичну соду і рослинні масла;

- комплекс з критим зберіганням для перевалювання мінеральних добрив

навалом;

- комплекс по перевалюванню зернових вантажів.

Всі причали порту оснащені залізничною колією (до 10 ниток в глибину території), що дозволяє обробляти понад 500 вагони в доба.

У травні 1957 року Міністерство морського флоту ухвалює рішення приступити до виконання першочергових портобудівельних робіт на сухому лимані з розрахунком забезпечити початок експлуатаційної діяльності вже наступного року; у вересні того ж року затверджується розроблене Черноморпроєктом комплексне проектне завдання; на першочергові будівельні роботи.

Проте намічений термін початку експлуатації порту (друге півріччя 1358 року) не укладався ні в які норми і не відповідав звичній практиці. Це було явно вольове рішення, що виходило з існуючої необхідності. Прагнучи виграти час, вже восени 1957 року на Сухому лимані приступили до виробництва деяких будівельних робіт, не чекаючи офіційного відкриття нового будівництва. Це останнє було оформлене з січня 1958 року, причому оформлено по початку як будівництво нового вантажного району Одеського порту.

Чим же був Сухий лиман, розташований в 28 кілометрах на південний захід від Одеського порту? Це було глибоке водоймище завдовжки близько 14 кілометрів, що вдається в сушу, шириною від 500 до 1200 метрів. В гирлі лиману з наносного піску утворилася вузька коса, що відгородила його від моря. При сильних штормах траплялося, що хвилі пробивалися через косу. Проте лиман поступово мілів; його верхів'я під дією сонячного проміння висохнули, виправдовуючи дану лиману назву. Талі і дощові води з піднесених берегів несли мула, поступово витісняючи воду.

Важливою подією народження нового порту став проріз коси, що відділяла лиман від моря, виконана земснарядом «Вайчаг» в грудні 1957 року. У вхід, що утворився, першими до лиману увійшли технічні плавзасоби, що беруть участь в портобудівельних роботах. Розглядаючи Сухий лиман як пункт, вибраний під будівництво нового торгового порту, звичайно ж, перш за все оцінили його портобудівельні умови в зіставленні з існуючим Одеським портом. По ряду даних Сухий лиман характеризується так само, як і Одеська затока: вигідне транспортно-географічне розташування, обширна акваторія, зручні морські підходи, хороші грунти дна для якірної стоянки, сприятливі кліматичні умови. Виклад найважливіших достоїнств Сухого лиману не повинен, проте, створити враження, що він позбавлений яких-небудь недоліків. Істотним з них є інженерно-геологічна характеристика грунтів узбережжя, несприятлива для будівництва портових споруд. Слабкі мулисті грунти, пливуни значно ускладнюють як проектування, так і виробництво будівельних робіт. Отже належало будувати споруди, що відповідають сучасним вимогам до крупного порту, розраховані на прийом Великотоннажних судів і сприйняття підвищених експлуатаційних навантажень. Достатньо складним представляється і рельєф території, відведеної раніше для суднобудівельного заводу. Першою проектною роботою по порту на Сухому лимані з'явилося виконане в другому кварталі 1957 року проектне завдання на першочергові заходи, розраховані на термін по 1960 рік.

Автотранспортний зв'язок Сухого лиману з Одесою в початковий період здійснювався по існуючій магістральній трасі Одеса-Овідіополь. Для забезпечення найкоротшего автотранспортного зв'язку нового порту з Одесою було передбачено будівництво під'їзної дороги протягом 4 кілометри через нову греблю до інституту імені Таїрова, де здійснювалася стиковка з трасою Одеса – інститут Таїрова через Чорноморку.

Осінньо-зимовий сезон 1957/58 років видався дуже складним для виробництва портобудівельних робіт. Задачі по пристрою підстав паль, шпунтовых стінок (а саме такі роботи належало виконувати за місцевих геологічних умов) по своєму характеру підлягали виконанню в умовах спокійного моря. Але таких умов не було; особливо важко доводилося при зведенні шпор і берегоукріплень коси, що проводилося у виснажливій боротьбі з морською стихією. Драматичним виявився день 17 жовтня 1957 року, коли найсильніший шторм поруйнував вже зведені конструкції, і лише надзвичайними зусиллями будівникам вдалося врятувати своє спорядження і плавзасоби. Виключно важкими були подальші зимові місяці. Проте роботи велися широким фронтом. Одночасно проводилися днопоглиблення, будівництво причалів, укладання шляхів, монтаж кранів.

День 30 січня 1961 року є офіційною датою народження самостійного нового порту, названого Іллічівськім. Цього дня був підписаний наказ міністра морського флоту, згідно якому вирішено «...район Одеського порту на Сухому лимані виділити в самостійний порт першої категорії».

Разом з тим виконані до цього моменту будівельні роботи, по суті, були всього лише первинним етапом будівництва.

Велике значення для порту має підхідний канал, який був створений майже у той самий час, що і сам Іллічівський порт.

У теперішній час порт розташовує 8 вантажно-розвантажувальними терміналами з 28 причалами загальною довжиною 5500 м, оснащеними сучасним перевантажувальним устаткуванням, що включає портальні крани вантажопідйомністю від 5 до 40 тонн, контейнерні перевантажувачі вантажопідйомністю 45 тонн, автонавантажувачі вантажопідйомністю від 1,5 до 32 тонн, термінальні тягачі, автокрани вантажопідйомністю від 5 до 50 тонн.

Ілльчівський порт опанував перевантаженням найбільш різноманітних вантажів. Це імпорт із усіх кінців світу: каучук, джут, чай, пробки, паркет, різноманітні олії, каустична сода, бавовна, перець, арахіс, взуття, одяг, тканини й інше. З експорту – це: верстати, устаткування, автомобілі, будівельна і сільськогосподарська техніка, труби, міндобрива, вугілля, руда та інше. Освоєно перевантаження ваговитих вантажів (до 500 тонн одне вантажне місце).