Транспортна травма та її види. Основні види автомобільної травми. Особливості ушкоджень в залежності від видів та фаз автомобільної травми.

Значне збільшення кількості різноманітних транспорт­них засобів останнім часом зумовило почастішання ви­падків транспортного травматизму. Під транспортною травмою розуміють механічні пошкодження, заподіяні зовнішніми або внутрішніми частинами транспорту під час його руху, а також при падінні з транспорту, що рухається.

В судово-медичній практиці транспортні засоби поділя­ють на безрейкові (автомобілі, мотоцикли, тролейбуси, трактори та ін.) і рейкові (поїзди, трамваї).

Залежно від виду транспорту, що спричиняє пошкод­ження, розрізняють автомобільну, мотоциклетну, трактор­ну, гужову, трамвайну, залізничну, авіаційну і травму на водному транспорті. Спричинення всіх цих видів травм підлягає розсліду­ванню згідно з Кримінальним Кодексом України.

Розслідування дорожньо-транспортних пригод, особ­ливо в разі автомобільної, мотоциклетної, залізничної трав­ми, нерідко становить труднощі, оскільки подія відбу­вається в дуже короткий час, нерідко без свідків, а якщо вони і є, то свідчення їх часто суперечливі, а водій — як зацікавлена особа, нерідко зникає з місця події. У зв'язку з цим правоохоронні органи ставлять до судо­во-медичної експертизи високі вимоги для з'ясування об­ставин пригоди.

Автомобільна травма — це сукупність пошкоджень, які виникають у водіїв, пасажирів і пішоходів внаслідок руху автотранспортних засобів.

Відповідно до класифікації А.О.Солохіна (1968), в ос­нову якої покладено умови виникнення пошкоджень за різних обставин дорожньо-транспортних пригод, розріз­няють такі види автомобільної травми: 1) від наїзду (або удару) частинами автомобіля, що рухається; 2) від випадіння з автомобіля, що рухається; 3) від переїзду колесом автомобіля; 4) від удару в кабіні автомобіля; 5) від стискання тіла між автомобілем та іншими предметами, 6) комбіновані.

Усі численні пошкодження, які виникають під час авто­мобільної травми, можна розподілити на специфічні, ха­рактерні і нехарактерні.

Специфічні пошкодження виникають при певних ви­дах автомобільної травми. Це контактні пошкодження, що відображають форму, малюнок і розміри частин і деталей автомобіля при дії на одяг чи тіло людини (відбитки фар, підфарників, протектора тощо). Специфічність їх полягає в тому, що вони виникають тільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і не спостерігаються при травмах іншого походження. Незважаючи на це, експерти їх вияв­ляють нечасто, проте вони дозволяють ідентифікувати тип, а іноді і марку автомобіля.

Характерні пошкодження виникають значно частіше і мають виражені особливості, властиві автомобільній травмі, або характеризують її механізм. До них належать бампер-перелом від удару під час наїзду, деформація (сплю­щування) голови з утворенням клаптевих ран, багатоос-колкових переломів кісток черепа, видавлювання мозку на зовні при переїзді колесом через голову, тощо.

До нехарактерних пошкоджень відносять такі, що спостерігаються при тупій травмі будь-якого походження, не мають характерних для автомобільної травми особли­востей, а за своїми властивостями вказують на удар тупим предметом або на падіння тіла на тверде покриття (синці, садна, забиті рани, переломи кісток, розриви внутрішніх органів). Нехарактерні пошкодження не дають підстав для встановлення факту автомобільної травми, проте в комп­лексі з іншими можуть мати значення для з'ясування ряду обставин пригоди, механізму травми тощо. Кожний вид автомобільної травми складається з окре­мих, послідовних коротких фаз, при яких можуть виника­ти пошкодження від удару і струсу тіла, стискання, розтя­гування і тертя.

Залежно від фаз ушкодження виділяють наступні особливості травм.

Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною спостерігається найчастіше і становить понад 50% загального числа автомобільних травм. Виділяють три варіанти зіткнення автомобіля з пішохо­дом: передньою, бічною і задньою поверхнями. Найчастіше спостерігається удар частинами передньої поверхні автомобіля: бампером, облицюванням радіатора, переднім краєм капота, крилом, фарою (І фаза). Якщо зіткнення людини відбувається з легковим автомобілем, то первинний удар завдається на рівні гомілок, нижче від центра ваги тіла людини, внаслідок чого вона падає на капот, ударяється об вітрове скло, одержуючи пошкоджен­ня голови, тулуба, верхніх кінцівок (II фаза). Після цього відбувається відкидання тіла, падіння на грунт (III фаза) і ковзання тіла грунту (IV фаза), де спостерігається два механізми травматичної дії—удар і тертя.

Вантажним автомобілем, автобусом або тролейбусом удар завдається на рівні і навіть вище центра ваги, і потер­пілий відразу після первинного удару відкидається, падає, вдаряючись об грунт. У момент первинного удару бампером виникають кон­тактні пошкодження м'яких тканин у ділянці гомілок або стегон: синці, садна, забиті рани, нерідко на обох кін­цівках і на одній висоті, кро­вовиливи в м'які тканини кінцівки на боці удару. Не­рідко утворюються так звані бампер-переломи, які при ударі бампером легкового ав­томобіля розташовуються на рівні верхньої або середньої третини гомілки, а при ударі бампером вантажного авто­мобіля — в ділянці стегна. Це, як правило, поперечно-осколковий перелом із досить великим уламком неправильної ромбоподібної форми на боці удару. Бампер-перелом має судово-медичне і криміналістичне значення: 1) є характерною ознакою автомобільної травми, зок­рема наїзду автотранспортом; 2) локалізація його (гомілка, стегно) може вказувати на тип транспортного засобу (легковий, вантажний); 3) свідчить, що потерпілий у момент травми перебував у вертикальному або близькому до нього положенні; 4) морфологія його дозволяє визначити напрям удару; 5) за морфологічними особливостями цього перелому певною мірою можна визначити швидкість руху транспорту.

Специфічними для у дару автомобілем є пошкодження, які завдаються облицюванням радіатора, фарою або обід­ком фари, що у вигляді синців круглястої чи візерунчастої, дугоподібної форми розташовані на стегнах чи в ділянці таза. Приблизно на цьому ж рівні утворюються великі синці від удару крилом, чи верхнім краєм капота, що супроводжуються переломами кісток таза з великими крововиливами в прилеглі м'які тканини та позаочеревинний простір. При ударі вантажною автомашиною, автобусом, тро­лейбусом чи іншим транспортним засобом з вагонним типом кузова виникають контактні пошкодження голови і грудей. Це садна, рани, заподіяні болтами, гаками, що скріплюють борти кузова, та іншими частинами, які мають певну форму. Черепно-мозкові травми характеризуються пошкоджен­нями м'яких тканин голови (синці, садна, забиті рани) та вдавленнями, дірчастими односторонніми осколковими або лінійними переломами кісток черепа, крововиливами під оболонки мозку та забоями мозку в місці удару і на протилежному боці (протиудар).

При травмі грудей спостерігаються односторонні пере­ломи ребер, як місцеві, так і віддалені (непрямі). Місцеві переломи звичайно і розташовані по одній лінії. При їх утворенні розтягується внутрішня поверхня ребра, а стис­кується зовнішня. При відкиданні тіла, падінні і сковзанні його по дорож­ньому покриттю пошкодження найчастіше локалізуються на голові і кінцівках. На частинах лиця, що виступають (надбрівні дуги, вилиці, ніс, підборіддя) виникають садна, рани, спостерігаються сліди ковзання — широкі садна з множинними лінійними, паралельними одна одній глибо­кими подряпинами з нашаруванням частинок дорожнього покриття. Такі ж садна можна виявити на ліктях, колінах, долонях. Крім того, виникають переломи кісток перед­пліччя, плечей, стегон і кісток черепа.

Травма від випадіння з автомобіля, що рухається. Такий вид травми найчастіше спостерігається у випадку падіння тіла із кузова вантажного автомобіля і значно рідше при падінні з кабіни. Падіння може статися в різних напрямах: уперед за ходом автомобіля, вбік або через задній борт залежно від положення і місцеперебування пасажира у кузові, а також від руху автомобіля (прискоре­ний, різке гальмування, крутий поворот). Пошкодження, що виникають при випадінні тіла з авто­мобіля, можуть бути такі, як при падінні з висоти, і ме­ханізм їх утворення характеризується ударом об дорожнє покриття, загальним струсом тіла, ковзанням по покриттю дороги та ударом об частини автомобіля. Найчастіше виникає травма голови, перелом шийного відділу хребта, тому що під час падіння ноги потерпілого затримуються бортом, а голова і тулуб перехиляються за його край. Внутрішні органи переважно пошкоджуються внаслі­док струсу.

Травма від стискання тіла між автомобілем та інши­ми предметами. Цей вид травми спостерігається в екс­пертній практиці досить рідко. Найчастіше виникають пошкодження в ділянці грудей і живота від стискання тіла людини, що стоїть.