Характеристика та судово-медичне значення морфологічних (анатомічних) ушкоджень.

Тупі предмети спричиняють такі ушкодження.

Садно — це порушення цілості епідермісу або епітелію слизової оболонки, іноді сосочкового шару дерми, тобто це поверхове пошкодження шкіри, яке не проникає через всю її товщу. При загоєнні садна не виникає рубець. Садно за морфологією дуже схожа на подряпину, проте вона відрізняється від нього тим, що, по-перше, є тонкою, вузькою, має лінійну форму, а садно — найчастіше невиз-начену, неправильну форму, по-друге, у подряпини можна виміряти тільки довжину, а у садна — довжину і ширину, тобто визначити площу. Судово-медичне значення саден полягає в тому, що і'х наявність дозволяє розв 'язати ряд важливих питань як при дослідженні трупа, так і при експертизі живих осіб. Так, за швидкістю загоєння садна, в якому виділяють чотири стадії, можна визначити давність його утворення. Перша стадія. В перші години після травми поверхня садна волога, покрита тканинною рідиною з домішкою краплин крові при пошкодженні сосочкового шару дерми. Протягом 12 год. поверхня садна підсихає і утворюється бурувато-червонувата кірка, яка розташована нижче від рівня непошкодженої шкіри. Друга стадія. Протягом 2-3 діб від моменту виникнен­ня травми кірка, що утворилася, підіймається до рівня непошкодженої шкіри, а потім підвищується над нею. Третя стадія. Внаслідок розростання епітелію під кіркою, остання на 5-6-й день з периферії починає відділя­тися. На 7-12-й день епітелізація закінчується, кірка відпа­дає. Четверта стадія. Закінчується до 15-го дня від утво­рення садна і характеризується поступовим зникненням слідів, що залишилися на місці відпалої кірки. Садна майже завжди відносять до легких тілесних по­шкоджень.

Синець—це просякування підшкірноїжирової клітко­вини, або глибших тканин кров'ю, що вилилася із пошкод­жених судин. Синці можуть утворюватися і під слизовими оболонками. Скупчення крові у вигляді згустків або в рідкому стані з утворенням порожнин дістало назву гема­томи. Глибоко розташовані синці у живих осіб нерідко виявляються не відразу після травми, а лише через кілька днів. Як і садна, синці часто спостерігаються в судово-ме­дичній практиці. Насамперед вони є свідченням насилля — дії тупих предметів. Локалізація їх вказує на місце прикладання сили. Синці поширюються в різних напрям­ках, проте здебільшого це відбувається донизу від місця дії тупого предмета внаслідок переміщення крові міжтканин-ними щілинами пухкої клітковини або між фасціями. На­приклад, при ударі лобової ділянки або перенісся кров переміщується на повіки. Внаслідок механізму утворення цих пошкоджень (про­сочування підшкірної клітковини кров'ю) синці найчасті­ше мають невизначену форму і не відображають форму травмуючого предмета. За зміною кольорів синця, що зумовлено перетворен­ням гемоглобіну, можна визначити приблизно його давність. У перші години після виникнення синці мають червоно-багрове забарвлення, а потім протягом 1-2 днів синьо-червоне внаслідок відновлення гемоглобіну з окси­гемоглобіну. Відновлений гемоглобін переходить у метге­моглобін, який поступово перетворюється в вердогемохромоген зеленого кольору, і на 3-4-й день синець набувай бурувато-зеленого забарвлення. Синці є основним показником зажиттєвості пошкод­ження, проте вони можуть утворюватися протягом деякого часу після настання смерті.

Ранами називають механічні пошкодження шкіри, сли­зових оболонок і глибше розташованих тканин. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті, рва­ні, розчавлені, клаптеві, вкушені рани з характерними властивостями, які зумовлені механізмом дії травмуючого предмета. В момент контакту його з шкірою виникає стис­кання тканин з деформацією їх, зміщення з розтягуван­ням, що призводить до розриву шарів шкіри і утворення рани. Формування ран залежить від багатьох умов: маси і консистенції предмета, сили, з якою він діє, кута дії та особливостей предмета, що спричинив травму. Внаслідок цього рани від тупих предметів набувають таких загальних ознак: нерівні (нерідко клаптеві), здерті, розчавлені, краї з відшаруванням від підлеглих кісток, тканинні перетинки між краями, що найчастіше спостерігаються на кінцях пошкодження. Стінки і дно цих ран також нерівні, розчав­лені. Всі ці ознаки виражені не однаковою мірою і не завжди, проте здертість країв і тканинні перетинки між ними спостерігаються найчастіше. Тканинні перетинки є збереженими сполучнотканинними волокнами, які .про­тягнені від одного краю рани до другого і утворюються внаслідок того, що не всі тканини в ділянці рани розрива­ються через їх різну щільність, еластичність, нерівномір­ність розподілу сили удару тупим предметом, нерівності його поверхні.

Форми ран від тупих твердих предметів можуть бути найрізноманітнішими.

Встановлення форми рани, поряд з характеристикою країв, стінок і дна, відіграє важливу роль у визначенні виду травмуючого предмета та його властивостей. Рани, заподіяні предметами, в яких переважає плоска поверхня, зигзагоподібні, гіллясті, зі звивистими, здер­тими, місцями розчавленими краями з надривами. Іноді від. дії таких предметів виникають не одна, а дві і більше ран. Рани, що виникають від дії. предметів із плоскою обме­женою поверхнею (квадратною, круглою, у або Х подібної форми) мають вигляд розривів із трьома-чотирма проме­нями, що розходяться від центра. Якщо удар тупим предметом з обмеженою поверхнею, наприклад, чотирикутним молотком заподіяний під гос­трим кутом, то у формуванні рани бере участь край (ребро) поверхні. У цих випадках рана має Г-подібну форму. Тупі предмети зі сферичною поверхнею найчастіше утворюють рани з 3-4 променями, У-подібні або хресто­подібні, рідше щілиноподібної прямокутної чи іншої фор­ми з блюдцеподібним заглибленням і дефектом, три або чотирикутної форми в центральній частині. Краї їх розчав­лені, стоншені. Здертість країв утворює кільце. Предмети з циліндричною поверхнею утворюють рани прямолінійної, серпоподібної, дугоподібної, щілиноподіб­ної, веретеноподібної і рідше іншої форми з нерівними звивистими, стоншеними, розровленними та жолобувате заглибленими краями і тканинними перетинками. Рани, заподіяні тупими предметами з ребрами або нанесені в ділянку тіла, де розташовується голова, колін­ний суглоб тощо, можуть мати лінійну форму з рівними краями, гострими кінцями і нагадувати рубані. Таким чином, форма ран, стан їх країв, кінців і дна дають можливість встановити тип предмета, що спричи­нив травму, і механізм його дії.