Фази розвитку особистості в умовах групової взаємодії

Розвиток особистості в умовах групової взаємодії розуміється як процес її входження у нове соціальне середовище та інтеграцію в ньому. Виділяються три фази розвитку особистості у відносно стабільних групових структурах відповідно участі людини в системі міжособистісних стосунків та в процесі ділової активності (А.В.Петровський).

Перша фаза становлення особистості – адаптація – передбачає активне засвоєння норм і цінностей групи та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Приносячи в групу все, що складає його індивідуальність, суб’єкт не може реалізувати потребу виявити себе як особистість раніше, ніж засвоїть норми і цінності групи та оволодіє тими прийомами і засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. В нього виникає об’єктивна необхідність «бути такими, як усі», максимально адаптуватися у групі.

Друга фаза – індивідуалізація – породжується загостренням протиріччя між досягнутим результатом адаптації (тим, що суб’єкт став таким, «як усі» в групі) і потребою індивіда у максимальній персоналізації, яка на першій фазі не задовольняється. На стадії індивідуалізації нарощується пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. Так, наприклад, людина, яка потрапила в нову для неї трудову групу, спочатку намагається нічим не виокремлюватись, старанно засвоює прийняті у ній норми спілкування, стиль одягу, загальноприйняті інтереси і смаки. Коли вона нарешті впорається з труднощами адаптаційного періоду, то починає смутно, а іноді – гостро, усвідомлювати, що, дотримуючись цієї тактики, втрачає себе як особистість, тому що інші не можуть її розгледіти.

Третя фаза – інтеграція особистості в групі – зумовлюється протиріччями між прагненням суб’єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливими і значущими для нього відмінностями, з одного боку, та потребою групи прийняти, схвалити і розвивати лише ті представлені суб’єктом особливості, які є прийнятними відповідно до групових цінностей і стандартів та сприяють сумісній діяльності, з іншого боку. Коли це протиріччя розв’язується, у суб’єкта виникають психічні новоутворення, властиві тільки йому і зумовлені саме особливостями даної групової спільності. Якщо протиріччя не реалізується, то особистість стає ізольованою, в неї не складаються стосунки з іншими членами групи ані на діловому професійному рівні, ані на міжособистісному рівні.

Означені фази розвитку особистості в групі мають місце кожного разу, коли людина потрапляє в нову для неї групу.