Загальна схема для розробки комплексної професіограми

1. Яку назву носить робота і в чому вона полягає (її істотні характеристики)?

2. Яка ефективність (основні критерії ефективності) та мета роботи?

3. Що є предметом праці (над чим працюють)?

4. Яким способом (як) виконується робота (в чому полягає технологічний процес)?

5. На підставі чого виконується робота (нормативна або виробнича документація)?

6. Які конкретні критерії оцінки праці?

7. Яка необхідна кваліфікація?

8. За допомогою яких засобів виконується робота?

9. В яких умовах виконується робота (територіальних, гігієнічних, естетичних)?

10. Яка організація праці (графік роботи, трудові зміни, баланс праці та відпочинку)?

11. Яке кооперування праці (хто, що і з ким робить)?

12. Яка інтенсивність праці?

13. Який ступінь ризику та відповідальності праці?

14. Який ступінь впливу праці на працівника (ступінь корисності / шкідливості)?

15. Яка користь для працівника (заробітна плата, премії, суспільне визнання тощо)?

Психограма повинна відображати вимоги та характеристики мотиваційних, когнітивних, емоційно-вольових, характерологічних та інших професійно важливих якостей суб’єкта праці, які визначаються на основі професіограми. Для цього відповідно до певного опису професійних дій та вимог до них визначаються властивості особистості, які забезпечують реалізацію такої дії та визначають міру важливості різних психічних функцій для досягнення кінцевого ефекту трудового процесу. Такий аналіз дозволяє отримати середню оцінку значущості кожної психічної функції у забезпеченні окремих робочих операцій та трудового процесу в цілому. На основі такої оцінки визначаються вимоги до професійно важливим якостям особистості.

На основі характеристик, що визначаються відповідно психограмою та професіограмою виділяють наступні основні фактори, які впливають на ефективність трудової діяльності.

1. Суб’єктивні фактори (визначаються психограмою):

а) стан працівника;

б) рівень підготовленості;

в) професійно важливі якості – ПВЯ;

г) мотивація працівника.

2. Об’єктивні фактори (визначаються професограмою):

а) організація діяльності та робочого місця;

б) санітарно-гігієнічні;

в) психофізіологічні;

г) естетичні;

д) соціально-психологічні.

Виявлення та аналіз даних факторів дозволяє запропонувати певні рекомендації з удосконалення праці конкретних професіоналів.

А. І. Зеліченко та А. Г. Шмельов виділили систему зовнішніх та внутрішніх мотиваційних факторів праці, які дозволяють не тільки аналізувати конкретну трудову діяльність, але й виділяти основні мотиви вибору тих або інших професій.

1. Зовнішні фактори:

ü тиск: рекомендація, вказівки з боку інших людей, поради, а також приклади героїв кіно, літературних персонажів тощо; вимоги об’єктивного характеру (служба в армії, матеріальне положення сім’ї ...); індивідуальні об’єктивні обставини (стан здоров’я, здібності ...);

ü тяжіння – відштовхування: приклади з боку безпосереднього оточення людини, з боку інших людей; перемінні еталони соціального успіху ” (моди, престижу);

ü інерції: стереотипи наявних соціальних ролей (сімейні, неформальні групи...); звичні заняття (ті, що виникли під впливом шкільних предметів, захоплень...).

2. Внутрішні фактори:

ü власні мотиваційні фактори професії: предмет праці; процес праці (естетичні аспекти, розмаїття – одноманітність діяльності; детермінованість – випадковість успіху, можливості розвитку людини в даній праці...); результати праці;

ü умови праці: фізичні (кліматичні, динамічні характеристики роботи); територіально-географічні (близькість місцезнаходження...); організаційні умови (самостійність – підлеглість, об’єктивність – суб’єктивність в оцінці праці...); соціальні умови (соціальний мікроклімат, надійність положення працівника...).

ü можливості для реалізації позапрофесійних цілей: можливості для суспільної роботи; для досягнення бажаного суспільного положення; для створення матеріального благополуччя; для відпочинку та розваг; для збереження і укріплення здоров’я; для самозбереження і розвитку; для спілкування.

Останнім часом увага дослідників залучена до проблеми образу світу професіонала. У зв’язку з цим Є. А. Климов виділяє наступні пункти, які можна використовувати при вивченні суб’єкта праці:

1. Що виступає у свідомості в якості важливих фактично хвилюючих подій:

ü у своєму житті, в сімейному та домашньому колі;

ü у житті своєї контактної групи по роботі;

ü у житті своєї широкої професійної спільноти;

ü у житті свого народу, країни, людства.

2. Що виступає у свідомості в якості важливих, фактично хвилюючих подій:

ü в існуванні природи на Землі;

ü в існуванні нашої планети,

ü природних регіонів;

ü в існуванні навколоземного простору та всесвіту.

3. Як розташовані у свідомості пріоритети перерахованих вище груп (головне, другорядне, третьорядне...).

4. Як бажано бачити світ (як універсум), враховуючи наведені в 1-му та 2-му пунктах події та їх ціннісну підпорядкованість (у відповідності до п.3).

В структурі образу світу професіонала, Є. А. Климов виділяє:

1) дальній план (те, про що відомо, що воно «само собою зрозуміло, існує», «стабільне», «нікуди не щезне», хоча саме по собі не цікавить);

2) загальний план (те, що відомо у загальному, не дуже диференційованому плані, але існує на достатньо певному тлі);

3) середній план (то, що відоме як певна, «моя» або «частина моєї» достатньо визначеної цілісності);

4) перший план (те, що хвилює, не «виходить» деякий час із «голови» та є специфічним для даної професії цілісностями);

5) крупний план (сукупність оперативних образів, які виникають у людини безпосередньо під час роботи...);

6) план деталей (дрібна частина крупного плану, коли у свідомості описуються відомі в даній спеціальній галузі «нюанси» предмету, що розглядається);

7) оперативний план деталізації (ситуація, коли під час роботи є необхідність самостійно аналітично розчленити предмети діяльності, що нерідко призводить до нових, все більш деталізованих уявлень).